Акцентуаційні норми

З орфоепічними нормами тісно пов’язані акцентуаційні,що визначають правильне наголошування слів.

Наголос– це виокремлення одного зі складів слова засобом посилення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова й змінювати своє місце в спільнокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки збитковий, приймальня – прийми.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

1. Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати – читання, навчати – навчання. В окремих словах префікс ви- перетягує на себе наголос: видати – видання, вивчити – вивчання. Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання.

2. У числівниках від одинадцятидо дев’ятнадцятинаголос падає лише на склад на:одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

3. У відмінкових формах на названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

4. У відмінкових формах на -ох, -омнаголос переходить на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох та ін., одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.

5. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п’ятдесяти (п’ятдесятьох), п’ятдесятьма (п’ятдесятьома).

У межах літературної норми існують варіанти. Деякі слова української мови мають подвійне наголошення:

 

доповíдáч пóмúлка паропровíднúй повíтря′ний
нáклáд цемéнтóвий прýжнúй рóкú
лазýрóвий корúстувáч корúстувáння щíлúна
óгрíх пíдмýрoк допомíжнúй кахля′нúй
зáголóвок електропровíднúй зимóвúй кóлéдж

 

Для сучасної української мови характерною є суперечність між намаганням зберегти залежність похідного слова від вихідного.

Ознайомтеся з наведеними нижче похідними прикметниками, що втратили акцентну залежність від вихідного слова:

пуск– пусковúй áркуш – аркушéвий
шрифт– шрифтовúй спирт – спиртовúй
бíржа – біржовúй збут – збутовúй
нитка– нитковúй чéрга– черговúй
текст– текстовúй прибýток – прибуткóвий

 

Акцентну залежність від вихідного слова зберегли такі похідні прикметники:

каталóг– каталóговий ліфт – лíфтовий
фíрма – фíрмовий експéрт – експéртний
герб – гéрбовий рúнок – рúнковий
штамп– штáмповий файл – фáйловий
відсóток– відсóтковий циліндр – цилíндровий

7. Більшість трискладових слів з компонентом -метр, що є назвами вимірювальних приладів, мають наголос на передостанньому складі: спідóметр, фотóметр, дозúметр, газóметр, барóметр (але: гравімéтр).

8. Складні слова з першим компонентом, утвореним від власного імені, мають наголос на останньому складі: ватмéтр, вольтмéтр, оммéтр.

9. Терміни з компонентами -метрія, -графія належать до моделей, у яких нормативним є наголошення першого складу другого компонента складного іменника: електромéтрія, електрогрáфія, спектромéтрія, спектрогрáфія.

10. У назвах мір з компонентом -метр наголошується останній склад: мілімéтр, кіломéтр, сантимéтр, децимéтр.

11. Складні іменники з компонентом -граф, що називають особу за фахом, мають наголос на передостанньому складі: типóграф, топóграф (але: калігрáф).

12. У складних іменниках з компонентом -граф, що є назвами приладів, апаратів, слід наголошувати передостанній склад: аерóграф, спектрóграф, томóграф (але: полігрáф, телегрáф, радіотелегрáф).

13. Назви осіб певного фаху мають ненаголошений компонент -лог: токсикóлог, геоморфóлог, графóлог, планетóлог, кліматóлог.

14. Компонент -лог наголошується в таких складних словах: каталóг, монолóг, полілóг.

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошуу значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; прошу – у значенні «запрошую, будь ласка».

В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід)зі значенням «користь» і вигода (родовий множини вигод)означає «зручність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода – вигоди – вигодою; вигідний «корисний» – вигідність – вигідністю; вигода – вигоди – вигодою; вигідний «зручний» – вигідність – вигідністю.

Наголошення багатьох слів української мови відрізняється від наголошення їх лексичних відповідників у російській мові:

 

пóказ бéсіда кільцéвий тяговúй руслó суднó
рукóпис грáфлений малúй ламкúй сорокóвий рóзмах
кóлесо задúмлення перéкис трубчáстий плавкúй серéдина
зáмазка заробíток рóзпад низькúй новúй в’язкúй
різкúй тонкúй їдкúй шúроко глúбоко далéко
стóляр рúфлення ковшовúй текстовúй кухóнний ненáвидіти