Мовна норма, її ознаки
| Мовна норма | Упорядкованості мовній системі надають мовні норми. Норма властива кожній національній літературній мові як основна і необхідна умова її існування й повноцінного функціонування в суспільстві. Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що закріплені в процесі суспільної комунікації, вважаються правильними і сприймаються носіями мови як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. |
| Ознаки мовної норми | Визначальними ознаками мовної норми є гнучка стабільність, варіантність, дотримання усталених, загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання, наголошування слів, граматичного оформлення висловлювання. Порушення літературної мовної норми спричиняються, наприклад, сплутуванням слів, що мають близьке звучання, але відмінне лексичне значення (тактовний – тактичний, талан – талант); впливом діалектної вимови (хожу, ходю замість літературного ходжу); незнанням законів синтаксичної сполучуваності слів (молодший брата замість нормативного молодший за брата) тощо. |
| Мовні норми і стиль | Мовні норми є спільними для різних стилів мовлення. Проте кожен з них має і свою специфічну – внутрішню – норму. Наприклад, використання слів привіт! бувай! у значенні одиниць мовного етикету для сучасної української літературної мови є нормативним. Однак внутрішня норма офіційно-ділового стилю не допускає вживання цих слів у своїх текстах. Для стильової ж норми розмовного мовлення названі слова є цілком прийнятними. |
Мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, – що сприймається як зразок. Наприклад, чергування звуків д – дж, с – ш та інші в дієсловах 1-ї особи однини теперішнього часу: сидіти – сиджу, ходити – ходжу, писати – пишу, тесати – тешу, текти – течу, пекти – печу є нормативним. Це одна з морфологічних норм української мови.
Мовні норми різняться сферою застосування. Наприклад, орфографічні і пунктуаційні норми стосуються лише письма, а орфоепічні реалізуються тільки в усному мовленні. Частина норм є актуальною як для письма, так і для усного мовлення. Такими є норми, що стосуються лексичного складу мови або утворення форми слова чи побудови речення згідно з граматичними правилами.
У мовленні норми передбачають конкретний вибір і вживання тих чи інших мовних одиниць залежно від ситуації, цілей і завдань спілкування. Адже мовні норми пов’язані зі стилістичним забарвленням мовних одиниць. Наприклад, нормами літературного мовлення вважаються: весь – всенький, морозу – Мороза, а в мовленні вживаються залежно від мети і ситуації мовлення. Тож норми співвідносяться із стилями мовлення і визначаються в межах кожного стилю.
Отже, нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, орфографії, акцентуації (наголошування), лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики. Мовні норми можна показати такою таблицею:
Таблиця 3