Гуманістична спрямованість освітніх інновацій
У сучасних умовах неодмінною якістю навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, яка передбачає, що кожний учень має бути самодостатнім, повноцінним, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною людиною. У цьому полягає гуманістична спрямованість освіти: розуміти і приймати дитину такою, якою вона є, не намагатися насильно її змінити. Позитивні зміни в поведінці та особистості учня мають ґрунтуватися на його спроможності рости, розвиватися і навчатися, спираючись на власний досвід.
Гуманістична педагогіка передбачає надання дітям ініціативи в пізнавальній діяльності, створення емоційно-стимулювального навчального середовища, розвиток в учнів саморегуляції і свободи, закорінених у почуттях та усвідомленні особистої відповідальності. Навчально-виховний процес має відбуватися в атмосфері емоційної співдружності, взаємодії, приязні. Учитель повинен виконувати роль консультанта, порадника, джерела знань, створювати для дітей реальні можливості пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка відповідала б рівню розвитку кожного з них, обговорювати з учнями проблеми пізнавального розвитку, способи його оцінювання. Освітні програми потрібно формувати з огляду на максимальні перспективи розвитку потенціалу і стимулювання творчих здібностей дітей.
Проблема розвитку особистісно орієнтованого навчання та виховання в Україні обґрунтована в працях педагогів і психологів: Л. Виготського, С. Гончаренка, І. Зязюна, С. Подмазіна, Г. Селевка та ін. Основні положення особистісно орієнтованого виховання окреслив І. Бех:
1) формування і розвиток особистісних цінностей які можуть виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда у світі та опори для особистісного самовизначення ;
2) вільне та відповідальне самовираження особистості неможливе без поважного, доброзичливого ставлення до дитини з боку значущих для неї дорослих;
3) вихователь і вихованець повинні працювати в єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, що запобігає психічному напруженню, розкриває можливості для самовираження вихованця як особистості.
Гуманістична спрямованість інноваційних процесів у системі освіти ґрунтується на ідеях педагогіки співпраці (партнерства) — новаторського напряму, що розглядає дитину як активного суб'єкта спільної з педагогом діяльності, основаної на демократичних і творчих засадах.
Педагогіка партнерства сформувалася в середині 80-х років XX ст. її представники (І. Волков, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, С. Лисенкова, Т. Гончарова) збагатили педагогічну практику великою кількістю авторських програм, які успішно реалізуються в сучасних освітніх закладах. На їхню думку, партнерство полягає в спільній діяльності вчителя та учнів, що ґрунтується на взаєморозумінні і гуманізмі, єдності їхніх інтересів і прагнень та має на меті особистісний розвиток школярів у процесі навчання і виховання.
Ще давньогрецький філософ Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. е.) наголошував, що кращим учителем є той, хто спонукає до доброчинності внутрішнім потягом, словесним переконанням, ніж той, хто діє законом і силою. Ідеї співпраці в навчанні почали втілювати з 20-х років XX ст. Найяскравіше вони виявилися в педагогічних системах С. Френе, П. Петерсена («Йєна-план»), кооперативному навчанні, поширеним варіантом якого є модель групового розв'язання проблем на основі метафоричного мислення (синектика). Одночасно з ними в Україні був розроблений метод, що ґрунтувався на співпраці учнів під час роботи в парах змінного складу (О. Рівін, 1918). Його основою є оволодіння учнями базовими знаннями з навчального предмета в стислий термін, вироблення навичок логічного мислення, здатності глибоко зануритися в текст, уміння формулювати суть прочитаного. Однак у сучасній шкільній практиці навчання в співпраці поширене на рівні окремих методів і прийомів та не має системного характеру. Нині в дидактичній літературі педагогіку партнерства розглядають із різних позицій: як альтернативний авторитарному гуманістичний метод спілкування під гаслом «кожен учень може і повинен переможно вчитися»; як систему емпіричних ідей, яку пропонують учителі-новатори; як сукупність навчально-виховних технологій; як сукупність нових наукових ідей, принципів, форм, методів.
Педагогіка партнерства передбачає таку турботу про дітей, за якої навчання підвищує їхній інтелект, зміцнює віру у власні здібності, стимулює активність, творчість, самосвідомість, у чому виявляється гуманістична спрямованість цього підходу.