Клас Птахи 2 страница

Жайворонок лісовий меншого розміру, має темніше забарвлення. Гніздиться, як і всі жайворонки, на землі, а свої надзвичайно дзвінкі мелодійні пісні виконує протягом усього дня, переважно у повітрі, літаючи широкими колами. За довгу переливчасту трель дістав назву «юла».

Усі види жайворонків —- окраса природи. Знищуючи насіння бур’янів і значну кількість шкідливих комах, вони приносять велику користь людям.

Родина Омелюхові представлена омелюхом звичайним, який живе в Україні як зимуючий птах з жовтня до початку березня, а поширений у тайговій смузі. Взимку птаха досить часто можна бачити у наших парках, садах. За красу цього птаха називають «красавою».

Розглядаючи пташку, слід відзначити, що у неї пухнате ніжно-сіре з рожевуватим відтінком пір’я. Голову прикрашає гарненький спрямований назад іржасто-жовтий чубчик. На крилах є золотисто-жовті, червоні і білі плями. На кінці хвоста красива жовта смуга.

Дзьоб у омелюха короткий, широкий і добре пристосований до улюбленої їжі — ягід. Дуже любить омелюх ягоди калини, горобини, шипшини та інших лісових рослин. Особливо подобаються птахам ягоди омели, насіння якої птах поширює, переносячи з дерева на дерево на лапах* у дзьобі і в шлунку. За це він і дістав назву омелюх.

Птахи довірливі, підпускають людину досить близько. їх спів — мелодійне тихе «свиристіння». З настанням весни омелюхи відлітають на північ, ;

Омелюхи є красою нашого зимового пейзажу. Поїдаючи ягоди горобини, калини, шипшини, ялівцю, омелюхи переносять їх насіння, сприяючи поширенню. Поширенням омели птахи завдають шкоди деяким видам дерев.

Родина Дроздові. До цієї родини належать такі пташки, як дрізд співочий, чорний, соловей тощо,

Дрізд співочий має гарне строкате забарвлення, в якому особливо виділяється грудка — біла з темними плямами. Повертається із зимівлі в кінці березня і оселяється в лісах, парках, садах, там, де є чагарники. Птах доступний для спостереження дошкільників. Відмітивши красу забарвлення, треба розповісти дітям, що гніздо дрізд співочий мостить на зламаному стовбурі, в розгалуженні гілок, на пеньках і в кущах десь у рідколіссі. Всередині гніздо вимазане сумішшю глини з порохнявою дерева, склеєних слиною. Всередині воно гладеньке, мов фаянсова чашечка. Яйця яскраво-голубі з чорними цяточками. Маленьким пташенятам батьки приносять їжу понад 150—200 разів на день.

Живляться дрозди переважно комахами, яких збирають на землі або видзьобують у траві. Влітку дорослі птахи живляться дощовими черв´яками, багатоніжками,- личинками пильщиків, мух, слимаками та ягодами.

Дрізд співочий дуже гарно співає, особливо на ранковій і вечірній зорі. Зимують дрозди у Західній, Південній Європі, в Північній Африці.

Дрізд чорний, що зараз досить розповсюдився в Україні, має чепурне чорне оперення з яскраво-жовтим дзьобом. У самки і молодих птахів оперення рудувато-коричневе. Гніздо цей птах влаштовує у розвилці гілок дерев або кущів. Восени дрозди охоче живляться різними лісовими ягодами. Пісня чорного дрозда більш повільна і сумна. Як гарні співці дрозди дають велику естетичну насолоду. Крім того, вони знищують багато шкідливих комах.

Солов’їв в Україні зустрічається два види: східний і західний. Назву вони, дістали відповідно до меж поширення. Східний, або курський соловей, поширений по всій Україні. Західний, або південний,—у Західній Україні, Криму. Послухати спів солов´я з дітьми можна найчастіше біля густих чагарників поблизу річки, струмка, болота, на дні ярів. Під час такої цільової прогулянки треба показати на картинці зображення солов’я і розповісти, що це невеличка пташка, розміром з горобчика, але довша і стрункіша. Забарвлення оперення рудувато-буре, знизу сірувате. Очі великі, темні. Повертається з зимівлі соловей у кінці квітня — на початку травня, коли з’являються комахи. Летять пташки поодинці вночі. Першими прилітають самці, згодом і самки. Через З— 5 днів після прильоту самець, сидячи десь невисоко на гілочці з трохи опущеними крилами, починає співати. Спочатку його можна почути тільки вранці та ввечері, а потім якийсь час він співає безперервно, особливо вночі, щоб привабити до себе самку, яка прилітає через кілька днів. Своїм співом він попереджає інших птахів, що дана гніздова ділянка вже зайнята.

Соловей літає швидко і легко, по гілках і по землі плигає. Най- діяльніший цей птах вночі, коли він переважно і годується і співає. Солов’їні пари зберігають вірність багато років. Гніздо соловей мостить у вологих листяних лісах і парках біля, струмків, озер, річок, де добре розвинутий чагарниковий підлісок, будуючи його з сухого листя, тоненьких гілочок, листочків очерету. Насиджує здебільшого самка. Самець підмінює її вночі на час годівлі. Вигодовують пташенят переважно гусінню, а самі поїдають ще й різноманітних комах, серед яких багато небезпечних шкідників лісу, і в незначній кількості лісові ягоди.

Соловей може гніздитися поруч з людськими оселями, але птахи дуже чутливі до сторонніх, тому побачити його досить важко. Соловей — неперевершений співець. Його пісня — це характерне посвистування, тьохкання. Ніжні звуки змінюються більш гучними, радісні — сумними. Все це підкреслює неповторну красу солов’їної пісні. Солов’ї схильні до наслідування. Молоді співаки вчаться мистецтву співу у старих.

Під час годівлі пташенят співи значною мірою зменшуються, а згодом, у червні — липні, коли починається линька, солов’ї зовсім замовкають. У серпні птахи відлітають у вирій. У солов’я багато небезпечних ворогів. Та найлютіші з них свійські бродячі коти її собаки, які знищують пташенят або й самого співака, захопленого співом. Соловей — окраса природи, корисний птах, якого потрібно охороняти.

Родина Плискові. Серед цієї родини найпоширенішими є плиска біла і жовта. Зустріти їх можна під час екскурсій і прогулянок до водойм, лук, де протікають струмки.

Плиска біла —. це невеличка пташка, розміром з горобця, оперення в неї біле і сіре, «щоки» білі, решта голови і шия чорні. Найбільш примітним для плиски є довгий хвіст, який вона швидкими рухами весь час підсмикує догори. За цією ознакою білу плиску і її родичів (жовту, гірську) легко розпізнати серед інших пташок. Прилітають плиски у березні, як тільки скресне крига, тому кажуть, що плиска біла своїм хвостом кригу розбиває. Гнізда влаштовують під корінням, у щілинах будівель тощо. За літо буває дві кладки.

Плиска — дуже рухливий птах. Часто можна спостерігати з дітьми, як вона жваво бігає по землі, по берегах ставків, по доріжках. Треба розповісти дітям, що там пташка визбирує або ж ганяється і хапає на землі і ловить у повітрі жуків, комарів, гусінь, зрідка поїдає насіння рослин. Ці сміливі й спритні пташки хоробро атакують і б’ють дзьобами ворога, наприклад кота, якщо він наближається до гнізда. Якщо недалеко пролітає яструб, плиска негайно ж починає переслідувати його, відчайдушно «цигати». На її крик злітаються відусіль інші плиски і теж кидаються за яструбом.

Плиска жовта живе на трав’янистих луках у заплавах річок. Вона має яскраво-жовте із зеленим і сірим відтінком забарвлення. В усьому іншому подібна до плиски білої.

У серпні плиски збираються у великі зграї і кочують по луках та річкових долинах, а в кінці вересня відлітають на зимівлю в теплі країни.

Родина Повзикові в Україні представлена одним видом — повзиком звичайним. Цю пташку із сіро-голубою спинкою, жовто-білуватим черевцем найчастіше можна побачити повзаючою на деревах. Звідси повзик і дістав свою назву. Чіпляючись гострими кігтиками за нерівності кори, він пересувається по стовбуру чи гілках дерева. У природі відрізняється від інших птахів тим, що лазить по стовбуру дерев не тільки вверх, але й униз головою. Треба звернути увагу дітей на дзьоб повзика — він прямий, довгий, схожий ьа дзьоб дятла. Повзик переважно комахоїдна пташка, він знищує величезну кількість шкідливих комах, особливо різних жуків. Восени і взимку повзик споживає ще й жолуді, букові горішки та насіння бур’янів.

Гніздиться пташка у дятловому чи природному дуплі. У порохнявих деревах повзик сам видовбує гніздо. Під час вигодовування пташенят повзик прилітає до гнізда близько 350 разів на день, знищуючи величезну кількість шкідників лісу. Отже, повзик гарна і корисна пташка.

Ряд Лелекоподібні об’єднує крупних птахів з довгим загостреним на кінці дзьобом, довгими ногами і довгою шиєю. Голосові зв’язки у них не розвинуті, тому ці птахи майже німі. В Україні до цього ряду відносяться білий і чорний лелека, чаплі тощо.

У роботі з дошкільниками найбільшу увагу може привернути лелека білий, або чорногуз, бо, коли ви; складає крила з чорними кінцями, ззаду здається чорним. Він відноситься до синантропних птахів, тобто таких, які не бояться людини. Селяться ці лелеки в місцях, де є сирі луки, болота, стоячі водойми. В нільській місцевості птах дуже часто доступний для спостережень.

Розглядаючи гніздо, слід відмітити, що воно громіздке. Лелеки споруджують гнізда з гілочок на дахах будинків, на деревах, на опорах високовольтних ліній. Спорудження гнізда триває майже вісім днів. Кожної весни до свого гнізда повертається спочатку самець, а через 1—2 тижні — самка. Інколи залітні самці намагаються витіснити господаря гнізда. Вони дзьобають, скубуть один одного і під час бійки можуть навіть звалитися. Після зустрічі з самкою самець влаштовує шлюбні танки. Він потихеньку тупцює на мілководді, гордо вигинає шию і, закидаючи голову назад, гучно клацає дзьобом. Самка спочатку це спокійно спостерігає, а потім приєднується до його танцю. Самець, впіймавши поживу, віддає її самці.

У гнізді буває 3—6 яєць, які близько п’яти тижнів висиджують по черзі самець і самка. Слабких, кволих пташенят батьки викидають з гнізда. Живляться чорногузи жабами, ящірками, комахами, в тому числі сараною, молюсками, мишовидними гризунами тощо.

Осінній вирій починається наприкінці серпня. Летять птахи вдень на великій висоті, використовуючи повітряні течії. Зимують в Африці. Перед відльотом вони інколи проводять «чистку своїх рядів», забиваючи насмерть кволих Птахів. Це послужило основою для розповідей про наявність «судів» у лелек, які «виносять» смертний бирок для птахів, що провинилися. Іноді з лелеками зв’язують повір’я про те, що, якщо господар хати зруйнує гніздо, лелека підпалює хату цього господаря. Ця легенда пов’язана з тим, що, влаштовуючи або ремонтуючи гнізда, лелеки часом приносять в нього раніше спалені гілки, підібрані на місці вогнищ.

Якщо вогонь на її кінці ще тліє, вгорі він роздувається вітром і таким чином лелека запалює своє гніздо, а від нього і хату.

Лелека чорний поширений у Карпатах і в Поліссі. На відміну від білого лелеки він уникає близькості людей і селиться у важкодоступних місцях. За зовнішнім виглядом і звичками він подібний до лелеки білого, але оперення верхньої сторони тіла в нього чорне із зеленуватим металевим блиском. Птах рідкісний, занесений до Червоної книги України.

Останнім часом помічено, що кількість лелек у Європі дедалі зменшується. Вважають, що причиною цього є інтенсивне осушення боліт та порушення умов для гніздування. Щоб привабити птахів, иа дах будинку, вершину великого дерева чи стовпа кладуть хрестовину, старе колесо від воза, на яких лелека і влаштовує гніздо. На Україні білих лелек з давніх давен охороняли, їх вважали провісниками весни, птахами сонця. Звільняючи поля і луки від шкідників, лелеки приносять велику користь людям, тому їх потрібно охороняти і виховувати у дітей поважне ставлення до них.

До лелекоподібних належать і чаплі. Найпоширеніші у нас чапля сіра, рідше зустрічається біла велика і біла мала.

Чаплю сіру можна зустріти на річці, озері чи болоті. Найчастіше ж діти розглядають чаплю на ілюстраціях. Слід звернути увагу, що загальне забарвлення птаха сіре, на голові чубчик — довгі чорні пір’їни. Зверху голова біла, на боках є широкі чорні смуги. Повертається птах із зимівлі у березні. Гніздиться колоніями, здебільшого на деревах. Пташенят у гнізді 3—5. Чаплі добувають їжу на мілководді. Живляться переважно дрібною рибою, пуголовками, жабами, комахами. Знищують малоцінну та хвору рибу. Крім того, поїдають багато мишоподібних гризунів, отже, в цілому це корисні птахи.

Чапля велика біла — нечисленна, поширена у гирлі Дніпра, Дністра, Дунаю. Вона надзвичайно чепурна, статна, гарна. Навесні у самця з’являється шлюбне вбрання — довге розсукане пір’я — еспрі або егретки, яке виростає на плечах, заходить аж за кінець хвоста. Колись це пір’я прикрашало корони королів, султанів, їх косили модниці Тому заради кількох гарних пір’їн цього птаха знищували. Оселяються птахи в густих заростях очеретів, де на купах зламаних стебел мостять свої гнізда. Зимують в Африці.

Чапля мала біла менша за велику. Оселяється у пониззі Дніпра, Дністра, Дунаю, подекуди у лісостеповій зоні. Гніздиться колоніями на деревах недалеко від води, нерідко з граками або іншими чаплями.

Ряд Журавлеподібніоб’єднує великих птахів з довгими ногами і шиєю, конічним дзьобом середньої величини {пристосування до болотного способу життя), порівняно короткими широкими крилами. Видовжена і зігнута трахея здатна видавати гучні звуки. В Україні поширені журавель сірий і красавка. Оскільки діти po3J учують вірші, слухають казки, де персонажем є журавель, потрібно під час розгляду ілюстрацій сформувати знання про цього цікавого птаха.

Журавель сірий поширений лише у болотистих місцевостях Полісся. Оперенення у нього сірого забарвлення, тільки кінці махових та рульових пір’їн чорні, потилиця червона, а по боках голови білі смужки. Птахів називають віщунами, тобто провісниками весни або зими, через приємний голос, що його вони подають під час повернення із вирію навесені і під час осіннього відльоту. Цікаво з дошкільниками простежити за журавлиною зграєю, яка летить ключем. На відстані понад 2 км чути приємне курликання птахів

У польоті журавель витягує шию і ноги на всю довжину, крилами махає неквапно. У зграї буває від 10 до 40 птахів. Висота польоту 1000 м, хоч спостерігались випадки, коли журавлі летіли на висоті G000 м. Прилітають птахи з вирію наприкінці березня, тоді ж починаються весняні шлюбні ігри. Кілька самців рано-вранці збираються, кричать, стають у коло. В центр вискакують за чергою то одні то інші птахи, присідають, стрибають, махають крилами, «вклоняються» один одному, ніби виконують якийсь танок. Так триває близько двох годин, після чого з голосним криком вони розлітаються.

Гніздяться сірі журавлі у непрохідних болотах на великій відстані один від одного. Гніздо мостять на купинах або в іншому сухому місці серед болота. Самка відкладає 1—2 великих яйця, які висиджує протягом місяця. Через півроку пташенята досяганий розміру дорослих птахів. їжа журавлів різноманітна: комахи, молюски, жаби, ящірки, змії, дрібні мишовндні гризуни, зерно гороху, гречки, пшениці, вівса тощо, а також зелені частини рослин та болотяні ягоди (журавлина). На початку осені вони регулярно перелітають на інші поля або луки, щоб знайти їжу. У вересні — жовтні журавлі збираються у великі зграї, починають переліт на південь, до Африки.

Журавель степовий, або красавка, менший за розміром від сірого журавля, має короткий дзьоб і відносно коротші ноги. У забарвленні переважають сизо-сірі і чорні відтінки. Прикрашають птаха два пучки білого пір’я — «косички» на голові і довге пір’я па волі. Голос у нього схожий на голос журавля сірого, але курликання мелодійніше. Поширений він лише на півдні України. Раніше був численним птахом, проте через полювання і окультурення природних степів цей птах почав зникати. Зараз ці рідкісні птахи занесені до Червоної книги України.

Ряд Гусеподібніоб’єднує великих і середніх за розміром птахи , які живуть на водоймах, внаслідок чого виробилися такі пристосування у будові: дзьоб переважно плоский, по краях його розташовані рогові пластини, які разом з пластинками по краях м’ясистого язика утворюють фільтрувальний апарат. Ноги короткі, направлені вперед, пальці об’єднані плавальною перетинкою. Оперення щільне, не промокає у зв’язку з тим, що змащується виділенням куприкової залози. Всі гусеподібні прекрасно плавають, багато видів добре пірнають. Характерними представниками є лебеді, сірі гуси, крижні, чирки.

В Україні зустрічаються лебідь-шипун і лебідь-кликун.: У багатьох містах ці птахи живуть у парках на штучних ставках і доступні спостереженню дітей.

Лебідь-шипун — найбільший з лебедів. Відрізняє його від кликуна довга витягнута S-подібна шия, роговий наріст в основі дзьоба. Забарвлення дорослих птахів дуже гарне — білосніжне, а в молодих — сіре. Роздратований лебідь шипить, звідси і походить його назва. Під час польоту крила мелодійно і ритмічно риплять, що дає змогу розрізняти його на далекій відстані.

Як гніздовий птах цей лебідь зберігся у нас лише в гирлі Дунаю й поодинокі пари у пониззі Дніпра і Дністра. Під час перельоту зустрічаються і на інших великих річках.

У березні лебідь-шипун прилітає на місце гніздування, де починається токування, під час якого самці і самки тримаються одне біля одного на воді, дуже граціозні. Лебеді — обережні птахи. Своє величезне гніздо з сухого очерету вони влаштовують у такому місці, де їх не турбує людина. Навколо гнізда обидва птахи витоптують рослинність, це дає їм змогу вчасно помітити будь- яку небезпеку. Самка насиджує 7—9 яєць близько місяця, самець плаває поблизу, оберігаючи її.

Лебеді живляться водними рослинами, які дістають з дна мілководдя. Хоч плавають вони і добре, але не пірнають. У плавнях Дунаю восени птахи споживають багато водяних горіхів, ковтаючи їх цілком.

Лебідь-кликун менший за шипуна, шия у нього досить пряма. Кликун подає голосний крик, який чути досить далеко. Зустрічається в нашій країні і залітний лебідь малий. Він схожий на кликуна, тільки менший.

На штучних водоймах міських парків зустрічається ще й чорний, або як його називають, австралійський лебідь, якого завезено з Австралії як декоративного птаха.

Лебеді, особливо кликуни і шипуни, досить сильні і войовничі птахи. Між ними часто бувають бійки за гніздову ділянку. Ударом сильного крила лебідь може вбити іншого великого птаха і поранити або збити з ніг людину. Жоден хижий птах не нападає на лебедя або його пташенят, які постійно знаходяться під надійним захистом батьків.

Лебеді надзвичайно гарно летять, граціозно витягуючи вперед шиї. Паруються птахи на все життя. Якщо один з птахів загине, то другий птах літає самотньо, тужливо кричить і довго не парується. Ці гарні птахи охороняються як рідкісні.

Серед гусей, які найчастіше зустрічаються в Україні,— гуска сіра, білолоба, гуменник. Найбільше значення має гуска сіра. Розміром цей птах з середню свійську гуску, має гарне попелясто-сіре забарвлення. Гніздиться лише у гирлі Дунаю, в пониззях Дніпра, Дністра, в інших великих озерах та болотах Полісся і Лісостепу.

Гуси добре ходять по суші, плавають на воді, пірнають. Поранений гусак хоробро захищається від переслідувачів, наносячи крилами сильні удари. Прилітають птахи в першій половині березня. Гнізда мостять в очеретах або в осоці, у кладці 4—6 яєць. Через місяць вилуплюються гусенята, які, підсохнувши, покидають гніздо і тримаються на водоймі серед заростей водних рослин. Самець і самка спочатку невідлучно перебувають біля виводка. Під час захисту малих гусенят дорослі птахи кидаються з сичанням на будь-якого ворога. Через місяць гусенята досягають половини маси дорослих птахів, а ще через місяць маси своїх батьків, їжа гусей виключно рослинна (свіжа соковита трава, частини болотяних рослин, водяний горіх). Линяння у птахів проходить хворобливо, бо відразу випадають усі махові пера і птахи втрачають здатність до польоту. Після линяння ввечері і вранці дорослі птахи разом з молодими літають на поле, де їдять зерно. Гуси —цінні промислові птахи. Сіра гуска — родоначальник ряду порід свійських гусей.

Під час сезонних перельотів зустрічається дуже подібний до сірої гуски, але значно темніший, гуменник.

Крижень — річкова качка — досить поширений птах в Україні. Ного вважають родоначальником більшості порід свійських качок. Крижнів взимку досить багато по різних, особливо незамерзаючих водоймах, а тому вони доступні спостереженню дошкільнят. Слід звернути увагу дітей на красу селезня у весняному вбранні. В літньому оперенні самець подібний до самки і відрізняється тільки світло-сірими рульовими перами з широкою білою каймою.

Навесні крижні прилітають значно раніше від інших качок — з появою перших таловин на льоду, Найулюбленіші місця оселення лісові болота, плавні по берегах річок і озер, де можна ховати каченят. Гнізда птах мостить недалеко від води; в ямці під кущем чи деревом, на купах очерету на воді, в широких дуплах старих дерев. У кладці 8—9 яєць, які висиджує самка. Якщо хтось підійде до гнізда, самка розпускає крила, злегка відлітаючи та підстрибуючи, неначе поранена, намагається привернути до себе увагу і врятувати гніздо.

Крижні добре плавають, пірнають лише під час небезпеки, добре літають, ходять перевальцем. Останній переліт проходить кількома хвилями, починаючи з серпня і до льодоставу. Частина птахів зимує на узбережжі Чорного і Азовського морів, у пониззях великих річок та на деяких внутрішніх водоймах, що не замерзають.

Спостерігаючи за птахами, слід розповісти дітям, що вони живляться водяними рослинами, насінням, комахами, молюсками тощо. М’ясо крижнів дуже смачне, тому він є одним з основних мисливських птахів.

Чирок (тріскунок, свистунок) — маленька качечка, майже вдвоє менша за свійську, найпоширеніша серед качок, доступна для спостережень з дітьми. У самця забарвлення спини та грудей навесні яскраве, черево біле, боки та крила світло-сірі. На коричневій голові рисочки за очима, дзьоб чорний. Самка світло-бура, ряба, знизу біляста. Після линяння (з другої половини літа) самці забарвлені так само, як і самки.

Чирки добре плавають, ходять сушею і досить швидко літають. Навесні прилітають у другій половині березня і оселяються по берегах водойм, де є зарості очерету, рогозу, різні кущі, переважно в зоні Полісся і Лісостепу. Гнізда мостять у густій траві, куди самка відкладає 7—10 яєць. Живляться чирки насінням і зеленню рослин, молюсками, комахами.

Рано восени чирки відлітають на південь. Чирок є окрасою природи, основним мисливсько-промисловим птахом України.

Ряд Соколоподібні, або Денні хижаки. Хоч хижих птахів спостерігати з дітьми доводиться рідко, проте досить часто у сільських місцевостях діти чують від дорослих про їхню шкідливу діяльність. Через це є потреба формувати у дошкільників правильні уявлення про роль хижих птахів у природі.

Розглядаючи ілюстрації з зображенням хижих птахів, слід підкреслити їхню своєрідну будову: міцний гачкуватий дзьоб, довгі загнуті кігті, за допомогою яких утримується здобич. їжа хижих птахів тільки тваринна. Вони полюють переважно на гризунів, комах, рідше на птахів, риб, земноводних, плазунів, поїдають падаль. Більшість хижих птахів — корисні. Наприклад, боривітри протягом дня з’їдають від двох до дев’яти мишей і полівок. Вигодовуючи пташенят, вони за місяць приносять до гнізда 190 ховрахів і 200—250 мишоподібних гризунів. Окрім усього, знищуючи хворих і слабких звірів і птахів, хижаки відіграють важливу роль у природному доборі.

Через неправильне ставлення людей до цих птахів та зміни в навколишньому середовищі кількість птахів значно скоротилася і багато їх занесено до Червоної книги України: змієїд, стерв’ятник, сип білоголовий, гриф чорний, беркут, могильник, орел степовий, орлан-білохвіст, шуліка червоний, скопа, балобан, сапсан.

Досить поширеними хижими птахами є шуліка чорний, яструби. Шуліку легко розпізнати за довгим виделкоподібним хвостом. Це перелітний птах, який вже в березні літає у лісах, річкових заплавах. Гнізда мостить на деревах, відкладаючи 2—4 яйця. Живиться рибою, переважно дохлою, дрібними гризунами, комахами, покидьками. Слід пояснити дітям, що шуліки — корисні птахи.

Яструбів великого і малого можна впізнати за сірувато-бурим забарвленням спини і смугастим забарвленням нижньої частини тіла. Птахи живуть у лісах, де високо на деревах влаштовують гнізда. Живляться птахами, гризунами, у зв’язку з чим приносять певну шкоду. Яструби — птахи-санітари, яких потрібно охороняти, як і всіх інших хижих птахів, що стали рідкісними.

Ряд Куроподібні. Це дуже поширена група птахів, більшість з яких ведуть наземний спосіб життя. Дзьоб короткий, опуклий. Крила короткі і широкі, ноги сильні, пристосовані до розгрібання. Птахи вивідкові, полігамні.

В Україні зустрічається тетерук, глухарі, куріпка сіра, перепел, фазан, рябчик. Вони недоступні для спостереження дошкільників, але з їхніми представниками діти часто зустрічаються в художній літературі, на ілюстраціях.

Глухар — один з найбільших представників куриних. Він такого самого розміру, як індичка. Самці мають темно-буре оперення з білими плямами і металево-зеленим відблиском чорного вола, червоні брови, спина та крила темно-коричневі.

Оселяються глухарі у великих старих лісах. В Україні поширені в Карпатах і північних районах Полісся. Глухарі більше пере бувають на деревах, де й живляться взимку майже тільки хвоєю а в інші пори року — ягодами, жолудями, насінням, зеленими ніжними листками. Влітку охоче поїдають різних комах, черв’яків Пташенята живляться виключно маленькими комахами. Глухарі розривають мурашники і поїдають не тільки мурашиних лялечок, а й самих мурашок. Згодом починають їсти ягоди, ніжні листочки, насіння. Так само, як і дорослі птахи, глухарята ковтають камінці для кращого перетирання їжі.

Одне з найцікавіших сезонних явищ у житті глухарів — токування. У березні під час токування глухар співає своєрідну пісню — серед звуків чується то якесь скриготіння, то бурмотіння. Дуже обережний чутливий птах так захоплюється співом, що на кілька секунд зовсім втрачає слух і свою звичайну обачність — не чує не тільки сильного шуму, а навіть постріли мисливців. Саме тому птах і дістав назву глухар.

Взимку, коли випадає глибокий сніг, глухарі з дерева пірнають у кучугури, де і ночують, а у великі морози та хуртовину перебувають там і вдень.

Оскільки глухарі в Україні стали рідкісними птахами, вони охороняються.

Тетеруки раніше були дуже поширені в Україні, зараз вони гніздяться на Поліссі, півночі Лісостепу і в Карпатах. Улюблені місця — узлісся, розріджені мішані ліси, березові гаї, вирубки біля боліт. Дорослий самець має червоні брови, чорне з металевим відблиском оперення, біле «дзеркальце» на крилах. Самка так само, як і молоді птахи, сірувато-руда або ж сіренька, строката, що дає їй змогу маскуватися під час висиджування.

Тетерук більшу частину життя проводить на землі, де він швидко рухається. Під час переслідування негайно злітає. Літає швидко і легко. З дерева злітає безшумно, а із землі —з великим шумом. Птах не боїться холоду і взимку перебуває переважно на деревах, але під час великих морозів заривається у глибокий сніг, де робить ходи до 8 м завдовжки. Коли трапляється снігова кірка, багато птахів гине, не маючи змоги пробитися через неї.

Так само, як і у глухарів, у тетерука навесні відбуваються шлюбні ігри — тетерукові токи. Рано-вранці самці збираються на галявині і, розпустивши пір’я, починають бурмотіти, наскакуючи один на одного. Після парування самка відкладає в ямці на землі 6—12 яєць. Маленькі пташенята здобувають собі корм, як тільки виходять з гнізда. Спочатку вони живляться виключно комахами, а пізніше починають їсти і ягоди, листки та квітки різних трав. Самка, як курка-квочка, прикриває малюків крилами від крилатих хижаків і щоб зігріти їх у холодну ніч. Побачивши ворога, самка тетерука нерідко відвертає на себе увагу — починає шкутильгати, тягне крило, ніби поранена, і відводить хижака подалі від пташенят. А пташенята тим часом розсипаються у траві, припадаючи до землі, і так сидять нерухомо, зовсім непомітні.

Двотижневі пташенята можуть перелітати значну відстань, а через місяць літають, як дорослі птахи. Живляться тетеруки влітку мурашками, жуками, гусінню, а також листками і насінням диких і культурних рослин. Взимку поїдають сережки, бруньки на гілках берези, вільхи, верби та жолуді.

У тетерука багато ворогів (лисиці, єнотовидні собаки, тхори, бродячі коти й собаки, хижі птахи). Багато яєць і пташенят гине також від несприятливих погодних умов. Тетеруки охороняються законом.

Рябчик має строкате, плямисте забарвлення з рудуватими і білими смужками, звідси і назва. Цей птах надзвичайно спритно бігає між кущами, травою, його навіть важко помітити в заростях. Свою присутність птахи викривають протяжним свистом. Оселяються рябчики у хвойних і листяних лісах. В Україні зустрічається в Поліссі і в Карпатах у хвойних та листяних лісах. Живуть птаки парами, кожна з них має свою ділянку. Гніздо влаштовує у ямці. Самка має захисне забарвлення і майже непомітна в добре замаскованому гнізді. Живляться рябчики переважно бруньками, хвоєю, лісовими ягодами, молоденькими листочками. Під час виведення пташенят поїдають і комах. Через кілька годин після вилуплення пташенята швидко бігають і разом з самкою переходять на поляни, просіки та узлісся в пошуках комах, а через 2—3 тижні вже злітають на дерево, де і ночують. За спостереженнями орнітологів, значна частина яєць і пташенят рябчика гине від хижаків, хвороб і весняних холодів.

Перепели — рудувато-сірі, строкаті пташки, трохи більші за шпака. Самець відрізняється від самки темною плямою на волі. Птахи ведуть наземний спосіб життя і розповсюджені повсюдно в Україні — на трав’янистих луках, у заплавах річок, різнотравних степах, посівах злакових культур і на лісових галявинах. Немає цього птаха лише в Карпатах, суцільних лісових масивах Полісся і надто посушливих степах.