Комахи з повним перетворенням 2 страница

На лісових галявинах, на луках можна зустрітися з гарними метеликами-строкатками. Передні крила у них вузькі, задні помітно менші від передніх. Забарвлення крил дуже яскраве — темко-синє, яскраво-зелене, червоне з плямками — застережне забарвлення. Гусінь строкаток живиться різними дикорослими рослинами.

Досить часто у лісах, на луках, у парках діти можуть зустрітися з оксамитницями, або очнянками. Це денні метелики, які літають пурхаючим польотом на лісових галявинах, луках. Крила у них заокруглені, оксамитово-чорні, бурі, руді, прикрашені невеликими очкоподібними плямками. Можна пояснити дітям, що наявність плямок є своєрідним попередженням для хижаків. До оксамитниць відноситься дріада і юртина. У дріади дві очкоподібні плями, а у юртини — одна. Гусінь обох метеликів живе на лучних злаках: райграсі, тонконозі.

На лучних злаках вирощує своїх нащадків і метелик галатея з своєрідним жовто-чорним малюнком крил.

Влітку досить часто в кімнату на світло залітають метелики совки. Розглядаючи совку з дітьми, слід звернути увагу на захисне забарвлення — воно бурувато-сіре з білуватим малюнком, нагадує колір пір’я сови. За нічний спосіб життя і подібність забарвлення метеликів назвали совками. Гусінь деяких совок (озимої, капустяної) шкодить сільськогосподарським культурам.

До гарних метеликів з цікавим застережним забарвленням належать стрічкарки — синя і червона. Передні крила в них (як і в інших совок) світло-сірі з буруватими зубчастими поперечними смужками, а задні — чорні з широкою голубою стрічкою у стрічкарки синьої і яскраві червоно-рожеві з чорною смугою у стрічкарки червоної. Якщо є нагода розглянути цих метеликів, слід звернути увагу на відповідність зовнішнього вигляду назві. Розповісти, що коли стрічкарки сідають на кору дерев і не ворушаться, вони майже не помітні. Це захисне забарвлення. Проте в разі небезпеки стрічкарка розкриває крила і яскравим кольором задніх крил попереджає своїх переслідувачів.

Гусінь стрічкарки живиться листям дерев — тополі, верби, клена. Метелики нечисленні і не завдають значної шкоди деревам, вони є окрасою природи.

Літніми вечорами на світло до кімнати інколи залітає один з найбільших наших метеликів — сатурнія велика, що має розмір крил 120—150 мм. Метелик має гарні темно-коричневі із світлою облямівкою крила з великою очкоподібною плямою посередині кожного крила. Гусінь живе на сливі, груші, вишні, ясені.

З коконопрядами — кільчастим і сосновим, діти можуть зустрітися у саду і в лісі.

Кільчастий коконопряд — це досить великий метелик з однорідно рудим забарвленням крил. Назва походить від того, що свої сіренькі яйця самка відкладає щільним кільцем навколо тоненьких гілочок яблуні, груші тощо. Гусінь поїдає листя плодових дерев. У лісі особливої шкоди завдає коконопряд сосновий. Велика гусінь коконопряда часто з’являється у великій кількості і об’їдає хвою сосни, що призводить до загибелі дерев.

Чималої шкоди лісам і садам завдають метелики хвилівки: золотогузка, непарний шовкопряд, монашка.

Побачивши золотогузку садову — невеликого метелика з білими крилами, можна пояснити дітям: свою назву він одержав за те, що кінець черевця у самиці покритий золотими волосками. Ними самиця вкриває зверху відкладені на листок яйця. Гусінь об’їдає листя плодових дерев. Восени золотогузки сплітають щільне гніздо з листя, де й зимують.

Непарний шовкопряд—багатоїдний шкідник, гусінь якого може розвиватися майже на 300 різних рослинах, а особливо на дубі, тополі тощо. Свою назву він одержав через те, що самець і самиця сильно різняться не тільки розмірами (самець значно менший), але і забарвленням: у самців передні крила сірувато- бурі з темними зубчастими лініями, задні крила також бурі. У самиць крила білі з хвилястими смужками. Непарний шовкопряд періодично розмножується у великих кількостях і завдає значної шкоди лісам, садам. Не меншої шкоди завдають монашки, гусінь яких особливо пошкоджує ялинові, рідше соснові ліси.

Значний інтерес у Дошкільників викликають п’ядуни, особливо їх гусінь, яку називають землемірами за спосіб пересування. Учепившись ніжками, вона вигинає спину і підтягує задній кінець до переднього так, що її тіло утворює петлю. Увагу дітей можна звернути не тільки на своєрідне пересування, але й на захисне пристосування: форма тіла і забарвлення гусені у спокійному стані роблять їх схожими на сучки рослин. Гусінь п’ядунів в окремі роки може значно пошкоджувати садові і лісові насадження, одночасно слід розповісти дітям про те, що вона використовується птахами як корм.

У садах можна показати дітям яблуневу плодожерку — маленького буруватого метелика. Старшим дошкільникам цікаво знати, що плодожерка відкладає яйця на плоди, що зав’язуються. Червиві яблука, вражені її гусінню, падають з дерева. Гусінь залишає їх, заповзає на дерево і вгризається у здорові плоди, що призводить до великої втрати врожаю.

Ряд Перетинчастокрилі. Це одні з найбільш високоорганізованих і численних комах. В Україні їх нараховується до 10 тис. видів.

Для перетинчастокрилих характерні дві пари перетинчастих прозорих крил з порівняно негустим перетинчастим жилкуванням. Звідси і назва — перетинчастокрилі. Задні крила завжди менші, ніж передні. Ротовий апарат у більшості комах гризучого або гризучо-лижучого типу (хоботок бджіл). На черевці є яйцеклад або яйцеклад видозмінений у знаряддя захисту і нападу — жало. У перетинчастокрилих добре розвинуті нервова система і органи чуття, що зумовлює їх складну поведінку.

Перетинчастокрилі комахи мають велике значення в природі і в господарській діяльності людини. Домашні і дикі бджоли, джмелі запилюють безліч рослин. Медоносна бджола дає мед, віск, лікувальні речовини — бджолину отруту; їздці знищують шкідливих комах. Однак серед перетинчастокрилих є і шкідники сільського господарства, наприклад пильщики, горіхотворки.

Проводячи спостереження в саду, діти помічають, що деякі сливи починають раніше синіти, а потім падають на землю. Розгляньте з дошкільниками таку сливу і ви побачите отвір і янтарну краплину застиглої смоли — це пошкодження сливового пильщика. Самиця пильщика відкладає яйця у пуп’янки слив. Личинка живиться всередині недозрілого плода, виїдаючи спочатку кісточки, а потім м’якуш навколо них. Вражені плоди раніше синіють, а з ходу, зробленого личинкою, виступають ескременти і янтарна краплинка. Майже так само розвіюється і яблуневий пильщик.

На кущах троянд діти можуть побачити розанового пильщика, личинки якого живуть групами на листі і можуть повністю його об’їдати.

До перетинчастокрилих належать горіхотворки, до яких дошкільники виявляють значний інтерес. Це дрібні комахи, що розвиваються у галах — специфічних утвореннях на різних частинах рослин. Розвиток галів зумовлений подразнюючою дією на тканини рослин речовин, які виділяються личинками. Перетворення на лялечок відбувається всередині галів.

По дібровах і штучних насадженнях дуба зустрічаються гали горіхотворки яблуковидної дубової. Доросла комаха горіхотворки маленька (3—4 мм), темно-коричнева, знайти ЇЇ важко. Проте розгляньте з дітьми листок з галами. Він розміщується на нижній поверхні листка. Розломавши «яблучко», покажіть дітям Сулу личинку горіхотворки. Розкажіть, що в цьому галі личинка ховається до весни. Гали горіхотворок називають чорнильними горішками. У давнину їх подрібнювали, кип’ятили і після додавання залізного купоросу одержували чудове чорне чорнило, яке не вицвітало на сонці.

Цікаві для спостережень з дітьми їздці. Свою назву вони одержали за характерну позу під час відкладання яєць. Комаха сідає зверху на господаря і вигинає черевце вниз, причому хазяїн часто продовжує при цьому рухатися. Так, найбільш поширеною їздця-ефіальта можна нерідко зустріти в лісі, в саду. Це — велика комаха 2—4 см завдовжки, з тонким довгим яйцекладом. Розглядаючи на корі комаху, розкажіть дітям, що ефіальт просуває свій довгий яйцеклад крізь кору і відкладає яйця на личинки вусачів. Личинки ефіальта живляться личинками жуків і приносять користь деревам, позбавлянні їх від шкідників.

У сільській місцевості, до застосовуються біологічні засоби боротьби з шкідливими комахами, можна розповісти дітям про крихітного їздця-трихограму, який паразитує в яйцях багатьох шкідників, наприклад озимої совки. Личинки їздців, живлячись в тілі живого хазяїна, не пошкоджують його життєво-важливих органів. Тому хазяїн, хоч і стає більш кволим, продовжує пересуватися і живитися до кінця днів і лише наприкінці розвитку паразит виїдає важливі внутрішні органи.

До перетинчастокрилих належать також жалячі комахи: бджоли, оси, джмелі, мурашки, які ведуть як поодинокий, так і гуртовий спосіб життя. Всіх цих комах звичайно можна зустріти на ділянках дошкільних закладів і тому вони є дуже цікавим матеріалом для спостережень з дітьми.

З бджолиних найбільш знайомою комахою є бджола домашня, у якої суспільний спосіб життя. Сильна сім’я може нараховувати до 10 тис. осіб. У бджолиній сім’ї завжди є матка, самці і робочі бджоли. Молода матка один раз у житті піднімається у шлюбний політ, запліднюється, після чого повертається у вулик і живе там протягом 4—5 років, відкладаючи яйця. З запліднених яєць розвиваються робочі бджоли і матки, з незапліднених —- трутні. Влітку життя робочої бджоли триває 30—40 днів.

Робочі бджоли переробляють у волі квітковий нектар у мед, яким вони наповнюють комірки. У них є пристосування для збору і перенесення пилку. При відвідуванні бджолою квіток пилок пристає до волосків, яким густо вкрите тіло бджоли, потім пилок збирається ніжками з різних частин тіла. На широкій внутрішній поверхні першого членика третьої пари ніг є волоски, що утворюють щіточку, якою і збирається весь пилок. З щіточок пилок потрапляє при потиранні ніжок одна об другу у так званий кошик, що розміщується на гомілці задніх ніжок. З пилку утворюється грудочка, так звана обніжка. Прилетівши у вулик, бджола знімає її за допомогою шпор на другій парі ніжок. Сумішшю пилку з медом бджоли годують своїх личинок, з яких виходять робочі бджоли. Перші ж 2—3 дні личинки живляться «молочком», яке виділяють слинні залози робочих бджіл, воно багате білковими речовинами. Матку робочі бджоли годують весь час тільки молочком. Бджоли старанно доглядають за вуликом. Усі щілини в стінках замазують прополісом, або бджолиним клеєм. Добувають його з бруньок різних рослин, або з деревини, для чого старанно вичавлюють волокна щелепами. У вулику завжди підтримується тепло, яке виділяється в процесі життєдіяльності бджіл.

З першими весняними теплими днями у вуликах починається інтенсивна діяльність робочих бджіл. Вони будують комірки стільників, які заповнюють медом, закривають воском. Більша частина комірок призначена для розплоду. Матка може відкласти до 100 яєць иа добу. Коли сім’я дуже розростається, починається роїння. Стара матка разом із значною кількістю робочих бджіл покидає вулик і шукає місця для утворення нової сім’ї.

Готуючись до зими, бджоли запасають корм, виганяють з вуликів трутнів. Зимують домашні бджоли у вуликах, які пасічники ставлять в закриті приміщення. Бджоли взимку зберігають деяку активність. Збираючись у зимовий клуб, де температура не падає нижче +15 °С, вони продовжують живитися, для чого їм залишають мед і цукровий сироп.

Для бджіл, особливо робочих, характерні досить досконалі інстинкти (піклування про потомство, будівельні). Наприклад, у перші дні життя робоча бджола очищає старі комірки, вилизує і вигладжує їх до блиску. На 4-й день вона починає годувати пергою дорослих личинок і продовжує займатися цим приблизно до 8-го дня. Саме в цей час у неї розвиваються залози, які виділяють молочко, і вона починає годувати ним матку, личинок. Після цього бджола стає приймальницею корму, згодом — прибиральницею сміття або чистить інших бджіл, 3 12-го по 18-й день у робочих бджіл розвиваються воскові залози, і в цей час робочі особини періодично займаються будівельними роботами. Коли починають функціонувати отруйні залози, бджоли стають сторожами біля льотків. І лише в кінці життя робочі бджоли починають літати за кормом. Бджоли «запам’ятовують» дорогу, де вони добували нектар. За допомогою спеціальних рухів-танків вони передають інформацію іншим робочим бджолам у вулику. Про ці цікаві особливості поведінки бджіл можна розповісти дітям старшого дошкільного віку. А маленьким буде зрозумілою така розповідь вихователя:

«Бджілок легко пізнати за золотистими, пухнастими шубками. На квітках вони збирають пилок і солодкий нектар. З нектару бджоли виготовляють мед, а пилком, змішаним з краплиною меду, годують своїх діток. Поворушиться бджілка на квітці і на її волохату шубку прилипне пилок. Ніжками вона зчищає його з себе і складає у маленьку заглибнику на задніх ніжках — кошик. Коли бджілка прилетить у вулик, вона змішає пилок з краплиною меду і такою кашкою нагодує своїх діток-личинок. Перелітаючи з квітки на квітку, бджоли переносять пилок, а це корисно для квіток — більше буде насіння. Бджоли дають людям смачний мед, віск, ліки від багатьох хвороб. Бджоли дуже корисні комахи, їх потрібно охороняти».

Крім медоносної бджоли в Україні поширені поодинокі бджоли, яких нараховується близько 700 видів. На відміну від медоносних бджіл дикі ведуть не суспільний спосіб, а живуть поодиноко. У цих бджолиних сім’ях самка своє потомство не вигодовує, а для кожної майбутньої личинки вона будує комірки і заготовляє медяне тісто (пилок, змішаний з нектаром), яким буде живитися майбутня личинка. Потім бджола відкладає яйце і закриває комірку. Кожна самиця таких бджіл споруджує від однієї до 50 комірок. Личинки закінчують свій розвиток тільки в наступному році. Диких бджіл можна відрізнити від домашніх за розмірами (більшість з них маленькі та середні — 4—15 мм), забарвленням (від червонувато-жовтого до синювато-чорного) та опушенням.

За місцем і способом гніздування диких бджіл відносять до земляних, стеблових, квартирантів. Земляні бджоли риють нірки переважно у щільних ґрунтах. Бджоли-квартиранти влаштовують гнізда у черепашках молюсків, у порожнинах скель, стін, фундаментів. Стеблові бджоли поселяються у стеблах з м’якою серцевиною.

Рано навесні на вербі можна побачити з дітьми багато сірих бджілок, вкритих білими волосками, це — андрени. Ці бджоли риють нірки на ділянках з піщаним ґрунтом.

Поодинокі бджоли люблять світло і тепло. їх улюблені місця — схили балок і ярів, узлісся, лісосмуги, узбіччя доріг. Тут вони інколи влаштовують колонії. Розкажіть дітям, що маленькі поодинокі бджоли — прекрасні запилювачі.

Не менш важливими запилювачами і цікавими об’єктами для спостережень з дітьми є джмелі. Вони живуть великими сім’ями (в середньому 100—200 осіб), яка складається з матки, молодих самок, а наприкінці літа і самців. Джмелина сім’я, на відміну віл сімей медоносних бджіл, існує один рік.

Рано навесні можна спостерігати з дітьми, як ошатні, великі, волохаті джмелі сідають на квітучі рослини, нектаром яких вони живляться. До них треба виховувати у дітей особливо бережне ставлення, бо це — запліднені самиці, що перезимували. Вони дадуть початок сім’ї, яка в кінці літа може досягати 500 і більше осіб. Улюблені місця гніздування джмелів — ліс, узлісся, сад, краї рівчаків, полезахисні смуги, узбіччя доріг тощо. Гніздо джмелів має вигляд неправильної кулі, зроблене з трави, моху та ін., інколи вони його будують у старих нірках гризунів, між стінами будинків і обшивкою, у шпаківнях. Молода самиця будує спочатку невелике гніздечко з кількома комірками. На дно однієї з них вона відкладає кілька яєць. Личинки джмелів розвиваються і вигодовуються разом, в одній комірці. В одній із комірок самка робить запас меду і пилку {медяного тіста) на випадок поганої погоди.

Молоді личинки ростуть і постійно розсувають комірку, яку самка, а пізніше робочі джмелі, постійно надбудовують, ремонтують. Кожна личинка, закінчивши живлення, плете окремий тонкий кокон. Увесь розвиток джмеля триває 20—30 днів. Після виходу перших робочих джмелів населення гнізда починає швидко рости. Відклавши 200—400 яєць, з яких виводяться робочі джмелі, самка починає відкладати яйця, з яких розвиваються самиці і самці. Восени молоде покоління покидає гніздо, парується. Самці після цього гинуть, а самиці збираються у затишні місця і перезимовують, щоб навесні дати початок новим сім’ям.

Восени все населення гнізда, крім молодих самок нового покоління, гине. Джмелі вважаються кращими запилювачами рослин, особливо конюшини, для запилення якої потрібний довгий хоботок (у джмелів він 9—13 мм завдовжки, а у бджоли 6 мм). За свою працездатність, невибагливість до погодних умов джмелі тримають першість порівняно з медоносними і поодинокими бджолами. їх робочий день починається значно раніше і закінчується пізніше.

До найбільш поширених в Україні джмелів належить джміль кам’яний, джміль земляний, джміль польовий, джміль моховий.

Волоски на тілі кам’яного джмеля чорні, лише кінчик черевця яскравогарячого кольору.

Джміль земляний має яскраве забарвлення. Гарні і його темна грудка з яскравою жовтою смугою, а особливо привабливе за сполученням кольорів черевце: біля основи жовте, посередині чорне, а на кінці біле.

Джміль польовий поширений скрізь в Україні. Груди зверху, основа й кінець черевця у нього руді, боки грудей жовті.

У джмеля степового, що поширений на півдні України, грудка жовта з чорною перев’яззю, черевце жовте.

Моховий джміль вкритий яскраво-жовтими волосками.

Всі ці джмелі — прекрасні запилювачі різноманітних рослин.

Розглядаючи з дітьми джмелів, розкажіть, що джмелі дуже гарні комахи. їх вбрання нагадує пухнасту шубку, у якій красиво поєднується білий, жовтий і чорний кольори. Побачити їх можна навесні і влітку біля квітів. Невтомно гудуть джмелі, перелітаючи з квітки на квітку. Вони збирають з квітів нектар і пилок, яким живляться самі і годують своїх личинок. Найчастіше джмелі влаштовують свої гнізда в старих нірках маленьких звірків. За літо джмелина сім’я стає великою, всі вони невтомно трудяться. Переплітаючи з квітки на квітку, джмелі на своїх волохатих шубках переносять пилок. Для рослин це корисно. Якщо ви побачите джмеля, помилуйтеся ним і не заважайте йому робити корисну справу.

Слід попередити дітей про наявність жала у бджіл та джмелів.

З жалячих перетинчастокрилих досить поширені оси. Це спільна назва багатьох видів. Найбільш поширену осу звичайну діти легко пізнають за характерним забарвленням (на темному фоні жовті смужки і плямки). Воно має застережне значення. Жало у самок і робочих ос не має зубців і тому, на відміну від домашніх бджіл, оса може жалити у м’яку шкіру ссавців і людини багато разів, оскільки воно легко виймається.

Особливо багато звичайних ос з’являється у другу половину літа, і часто вони докучають людям, залітаючи в кімнати на запах варення, меду тощо. Розкажіть дітям, що гнізда вони будують у покинутих нірках гризунів та в інших місцях. Живляться оси солодкими достигаючими фруктами у садах, чим завдають деякої шкоди. З задоволенням гризуть свіжу рибу, м’ясо, личинок вигодовують комахами.

Небезпечною для дітей може бути зустріч з шершнем . Гнізда шершні роблять у дуплах дерев, печерках, шпаківнях, на горищах. Живуть у паперових гніздах, де буває до б ярусів стільників. Для приготування паперу, що йде на виготовлення гнізда, шершні обгризають кору з молодих гілочок берези і тому папір їх має не сірий, а коричневий колір. Для вигодовування личинок робочі шершні ловлять великих мух і медоносних бджіл, тому вважаються шкідниками бджільництва. Укуси шершня болісні і тому, виявивши гніздо, слід уникати цих місць для прогулянок з дітьми.

Цікаві за способом життя паперові, оси. Вони менші за розміром від оси звичайної (10—15 мм). Паперовими їх називають за те, що для будівництва гнізд вони застосовують розчавлену деревину, яка нагадує грубий папір. Отже, папір «винайдений» ними за мільйон років до того, як людина навчилася писати, а технологія його виготовлення в принципі не відрізняється від того, яку застосовують на паперових фабриках. Простежте коли-небудь з дітьми за осою, коди вона сидить на дерев’яному нефарбованому паркані. Вона часто, рухає взад-вперед головою. Це оса своїми щелепами відокремлює волокна деревини. Вона дуже дрібно їх перетирає, змочує водою і клейкою слиною, а потім тонким шаром покриває гніздо, так що після висихання залишається пухка паперова маса.

Допитливих дошкільників цікавить і спосіб життя риючих ос. «Подивіться, оса гусінь несе! Для чого їй гусінь?»— здивовано відмітають діти і просять вихователя пояснити.

Спосіб життя риючих ос дуже цікавий. Недаремно видатний французький ентомолог Ж. А. Фабр назвав цих комах «вченими бандитами». Наприклад, оса амофіла полює на гусінь совок, що живуть у ґрунті. Перш ніж почати полювання, оса викопує в ґрунті нірку 5 см завглибшки. Заклавши вхід камінцем, оса відправляється на полювання. Час від часу, почувши під землею гусінь совки, оса починає копати, але витягти здобич їй вдається лише тоді, коли ґрунт пухкий. Витягнувши на поверхню гусінь, амофіла робить укол між головою і першим сегментом грудей. Гусінь стає малорухливою. Далі оса послідовно жалить у кожний сегмент. Коли гусінь втрачає рухомість, оса захоплює її ногами і відправляється до своєї нірки. Там вона відкладає на гусінь яйце і вибирається на поверхню. Нірку амофіла старанно засипає камінцями і піском.

Цікавим способом життя відзначаються пелопеї. Виглядають вони своєрідно: тіло чорне з жовтим малюнком, черевце на довгому жовтому стебельці. Ці оси будують для свого потомства цілі фортеці з глини, які часто можна знайти на горищах. Глину пелопеї збирають по берегах калюж або розм’якшують її спеціально принесеною водою. Гніздо виглядає як шматок брудної засохлої глини, але це тільки зовні. Всередині ж правильними рядами розташовані наче поліровані трубочки. В одних лежать заготовлені павуки, в інших від павуків залишились тільки оболонки, проте личинки займають майже всю трубочку. Виходячи з личинок, оси прогризають у гнізді отвори і вилазять через них на поверхню.

Риюча оса — бджолиний вовк, або філант, пристосувався добувати медоносних бджіл. Філант убиває бджолу ударом жала у мозок. Убивши жертву, оса сідає де-небудь і починає стискати щелепами черевце і грудку бджоли для того, щоб видавити мед. Краплини меду, що виступають з рота убитої бджоли, філант з жадобою злизує. Мед, дуже приємний для дорослих комах, для їх личинок є смертельною отрутою. Тому самка і намагається видалити його весь з бджоли, що призначена для їжі личинкам. Нірки бджолиних вовків знаходяться у землі. На убиту бджолу філант відкладає яйце. Вилітаючи на полювання, оса прикриває вхід у нірку камінцем. Поселяючись у великій кількості біля пасік, ці оси можуть завдавати значної шкоди бджільництву.

Кого в дитинстві не цікавили мурашки? Вони належать до типових гуртових комах, у яких простежується складна поведінка.

Більшість мурашок будує свої мурашники із ґрунту, частинок рослин, хвої тощо. Інші види риють у ґрунті глибокі розгалужені ходи і галереї або проточують їх у деревині. Є група дуже шкідливих мурашок-деревоточців, які проточують численні ходи і великі камери у стовбурах засихаючих і навіть ростучих дерев. Проте переважна більшість мурашок наші друзі, вони знищують багато шкідників лісу.

Гнізда мурашок складаються з великої кількості камер, з’єднаних між собою ходами. Часто є також вертикальний хід з невеликими камерами, які простягаються на велику глибину.

Живляться мурашки, як і більшість перетинчастокрилих, вуглеводною і білковою їжею. Вуглеводна їжа — це «пальне» для життєдіяльності дорослих мурашок, а білковою їжею живляться личинки і самка. В більшості випадків джерелом білкової їжі служать різні комахи, на яких полюють робочі мурашки, але можуть служити також гриби або насіння рослин. Частину білкової їжі робочі мурашки поїдають самі, оскільки самок вони годують виділеннями слинних залоз. Цими ж речовинами годують і личинок, але інколи вони живляться самостійно частинками комах, яких їм приносять робочі мурашки. Основним джерелом вуглеводної їжі для мурашок служать солодкі виділення попелиць. За це мурашки охороняють попелицю від шкідників, відносять самок на зиму в мурашник. У ряді випадків, сприяючи розмноженню попелиць, мурашки можуть завдавати значної шкоди. Однак у наших лісах руді лісові мурашки розводять ті види попелиць, які не завдають серйозної шкоди деревам.

Розмноження і розселення мурашок відбувається так: раз на рік /у деяких видів двічі) в кожного виду в свій час у гнізді з’являється багато крилатих мурашок. Це молоді самці і самиці. Деякий час вони ще живуть у гнізді, а потім починають відлітати. В теплі дні, в кінці літа або восени, особливо після дощу, над гніздами здіймаються цілі хмарки крилатих мурашок. У повітрі або на землі відбувається запліднення, після чого самці гинуть, а самки відгризають крила і починають шукати місце для заснування гнізда. Тут самка риє невелику нірку і відкладає першу порцію яєць. Коли виходять личинки, самка годує їх виділеннями слинних залоз. На утворення поживних речовин ідуть запаси жиру і непотрібні м’язи крил. До дорослого стану доживає лише частина робочих мурашок. Тепер самка вже перестає годувати личинок і займається тільки відкладанням яєць. Усю роботу беруть на себе молоді мурашки. Функції робочих мурашок складні і різноманітні: будівництво мурашника, підтримання в ньому порядку і чистоти, догляд за личинками і лялечками, яких мурашки по декілька разів на день переносять з однієї частини мурашника у другу, залежно від погоди і часу доби. Личинки мурашок білі, безногі. Лялечки вкриті шовковистими коконами. Так звані мурашині яйця — це кокони з лялечками мурашок. Часто крім робочих мурашок є ще солдати, які відрізняються більш сильним розвитком щелеп. Мурашки вважаються довгожителями. Робочі мурашки живуть до 7, а самки — до 20 років.

Поведінка мурашок досить складна. Крім безумовнорефлекторної поведінки (піклування про потомство, будівельні інстинкти), мурашкам властива здатність вирішувати навіть логічні завдання.

Серед мурашок, які найчастіше зустрічаються в природі, слід відмітити рудих лісових мурашок, які корисні тим, що знищують шкідливих комах і розпушують ґрунт. Там, де в лісах багато мурашників, не буде спалахів масового розмноження шкідливих комах: пильщиків, п’ядунів, совок. Сім’я одного мурашника середніх розмірів захищає ліс на чверті гектара. Для захисту лісів там, де мурашок раніше не було, їх розселяють штучним шляхом.

Дітям можна розповісти, що руді лісові мурашки живуть тільки в лісі. Тому вони й називаються лісовими. їх хатинка — мурашник. Якщо придивитися до нього, то можна помітити, що він зроблений з маленьких гілочок, хвоїнок, бруньок, шматочків кори дерев, грудок землі. Проте це тільки частина мурашника. Ще більша його частина розміщена під землею. У мурашнику, наче у багатоповерховому будинку, багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, ЇХ личинки і лялечки. Від сходу до заходу сонця повзають мурашки недалеко від мурашника по траві, по кущах і деревах — шукають собі здобич. їдять мурашки гусінь, інших шкідників і цим приносять велику користь лісу. Ось чому лісники охороняють мурашники, огороджують їх, щоб ніхто не пошкодив. Побачивши в лісі мурашник, завжди згадуйте, що мурашки — друзі нашого лісу, їх треба берегти.

В лісі зустрічаються темно-бурі мурашки, які оселяються, переважно в землі, а також у пеньках, у гніздах інших мурашок.

Дуже поширені чорні садові мурашки — лазіуси. Вони будують гнізда в землі на городах, у садах, біля стін будинків, у пнях дерев, під камінням. Саме цей рід мурашок найчастіше зустрічається і на ділянках дошкільних закладів. В садах і на городах він завдає шкоду, оберігаючи і розводячи попелиць, які шкодять культурним рослинам.

У будинках і складських приміщеннях часто зустрічаються маленькі фараонові мурашки. Вони теплолюбні і живуть виключно в будинках. Особливо багато їх у нових будинках з пустотілими перекриттями. Крихітні мурашки проникають усюди і Лізуть в усі продукти. Боротьба з фараоновими мурашками досить складна.

Ряд Двокрилі. Характерною ознакою двокрилих е наявність однієї пари перетинчастих крил. Задні крила перетворені у маленькі булавоподібні придатки — дзижчальця, що мають значення для координації польоту.

Ротові органи різної будови: у комарів-кровососів колючо-сисного типу, у гедзів — ріжучо-лижучого, у більшості мух — типово-лижучого типу.

Спосіб життя двокрилих досить різноманітний. Серед них є багато шкідників сільськогосподарських і лісових культур переносників збудників хвороб людини і тварин. Є також крриєні двокрилі — паразити шкідливих комах.

Велику групу двокрилих представлено комарами, такі комахи добре знайомі дітям з ранніх років: комар малярійнии, комар звичайний — кулекс, комар кусака —- аедес. У всіх цих комарів самки у дорослій стадії живляться кров’ю людини та теплокровних тварин, а самці живляться нектаром квітів. Для ссання крові у комарів-кровососів є досконале пристосування — стилет у витягнутій нижній губі.

Середовищем для розвитку комарів є мілкі стоячі водойми, лісові калюжі, дощові бочки і навіть консервні банки з дощовою водою. Сюди і відкладають яйця самки, що перезимували.

Яйця малярійного комара анофелеса плавають поодиноко на поверхні води. Через 2—3 доби з них з’являються личинки, весь подальший розвиток відбувається біля поверхні водойми. Більшу частину часу личинки проводять у горизонтальному положенні біля поверхні води, живлячись органічними рештками або дрібними водними організмами. Личинка здатна також зчищати їжу з занурених у воду рослин та інших предметів, Цікаво простежити з дітьми за личинками комарів, помістивши їх у скляний прозорий посуд з водою. Потривожені личинки швидке пірнають на дно. Після зупинки у товщі води, вони знову піднімаються на-поверхню. Протягом місяця личинка линяє декілька разів і перетворюється на лялечку. Під час небезпеки лялечка швидко пірнає на дно. Коли у неї закінчується розвиток, шкірка на спині розривається і з’являється дорослий комар, який, зміцнівши, перелітає на рослини.