Задоволення потреб може бути забезпечено тільки через виробництво.
Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу.Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.
Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:
* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
* за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.
Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.
1.3. Закон зростання потреб
Свої потреби людина в переважній більшості випадків задовольняє завдяки процесу праці, а в більш узагальненому визначенні - через процес суспільного виробництва.
Від його розвитку і залежить не тільки рівень, але і якість задоволення потреб людини й суспільства. При цьому першопричина появи потреби (чи це усвідомлення людиною якогось свого бажання, чи то потреба, яка виникла в самому виробництві) немає жодного значення.
Потреби як конкретної людини, так і всього суспільства мають як кількісну, так і якісну характеристики.
З кількісного боку це завжди бажання мати певну кількість благ, що задовольняють одну або кілька конкретних потреб окремої людини або угруповання людей. З якісного боку це завжди певна сукупність благ, яка є бажаною, а то й єдино прийнятною для конкретної людини. Ця якісна сторона, формування потреби залежить від дуже багатьох чинників, але вона існує і з нею слід в умовах будь-якої економіки постійно рахуватись.
Візьмемо для приклада потребу людини в їжі. Скажімо, загальна щоденна потреба якоїсь пересічної дорослої людини становить 2000 калорій. Але задоволення цієї потреби може бути забезпечено в одному випадку, скажімо, хлібом і салом, а в іншому - хлібом, м'ясом, молоком, овочами й фруктами. Звичайно у другому випадку ми маємо потребу (а вона ще до задоволення може бути дуже чітко сформована як конкретні бажання), що якісно відрізняється від попередньої, є більш високою, ніж перша. Цей якісно інший рівень обумовлений не тільки більш різноманітним набором продуктів, але й кінцевою дією цих благ на людину, її життя і розвиток. Зрозуміло, що з позиції розвитку людини більш прийнятним є споживання не першого, а другого набору благ.
Слід підкреслити, що як кількісна, так і якісна сторони потреб постійно змінюються. Загальним напрямом зміни кількісної сторони потреб виступає їх постійне зростання. Тобто, з розвитком суспільства в людини виникають усе нові й нові бажання. Зрозуміло, що деякі потреби зникають, деякі з'являються вперше, але підсумковим моментом завжди виступає збільшення сукупної маси людських потреб. Іншими словами, між розвитком людини й суспільства загалом та їх потребами існує постійний, стійкий причинно-наслідковий зв'язок, що виявляється в тому, що з розвитком суспільства потреби окремої людини кількісно постійно й помітно зростають. При цьому важливим моментом формування кількісної сторони потреб людини є її світогляд, її філософія, рівень її культури. Наявність певних негативних моментів у свідомості людини і в її поведінці може призводити до суттєвого і невиправданого, з позиції здорового глузду, кількісного зростання потреб.
Ця ситуація в народній мудрості знайшла своє втілення в вислові: "Людині все мало".
Досить яскраво констатував цю ситуацію і великий син індійського народу Мохандас Ганді, який писав, що "Світ (земля) достатньо великий, щоб задовольнити потреби кожної людини, але занадто малий, щоб задовольнити людську жадобу".
Постійне зростання потреб в економічній літературі отримало назву закону зростання потреб.