Ми знаємо, що характеристиками електричного струму є сила струму та напруга. А яким чином ці характеристики зв’язані між собою? Це питання поставив перед собою німецький фізик Георг Ом. Він склав схему, що складалася з джерела живлення, споживача, реостату, приладів для вимірювання сили струму та напруги на споживачеві струму.

Реостатом можна було змінювати величину струму, пересуваючи повзунок реостату ліворуч або праворуч. Проводячи експерименти, Георг Ом фіксував чисельні значення сили струму та напруги, а потім намагався побудувати графік залежності однієї величини від іншої.

Відкладаючи на координатних осях значення напруги ( по горизонталі) та відповідне значення сили струму на цій ділянці, Ом побудував графік, на якому побачив, що точки відповідних вимірювань сил струмів та напруг лежать на одній прямій. Тобто сила струму та напруга – прямо пропорційні величини.

Математично можна було стверджувати, що . А як визначити коефіцієнт пропорційності? Від чого залежить його величина?

Змінюючи споживачі електричного струму, Ом побачив, що для кожного окремого споживача коефіцієнт пропорційності є визначеною величиною, яка відрізняється числовим значенням від інших коефіцієнтів для інших споживачів. Отже, було зроблено висновок, що цей коефіцієнт пропорційності є характеристикою саме споживача. Цей коефіцієнт пропорційності пізніше був записаний як . Величину R назвали опором провідника.

Проводячи експерименти, Ом побачив прямо пропорційну залежність між напругою та струмом, та обернено пропорційну залежність між силою струму та опором – при зростанні опору сила струму при незмінній напрузі ставала меншою. Опір же провідника не змінювався і в кожному експерименті залишався сталим для окремого провідника.