Історичні етапи становлення конституції як Основного Закону
Поняття конституції
Конституція України - Основний Закон держави та суспільства
Термін "конституція " походить від латинського слова "constitution", що означає "встановлення", "впорядкування", "лад ". Конституція - це Основний Закон держави, що закріплює державний і суспільний лад, права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форми прямого народовладдя, систему й принципи організації державної влади та місцевого самоврядування, територіальний устрій, а також складники держави й суспільства. Найважливішими ознаками конституціїє такі: - засадничий характер, предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, що визначають основні риси суспільства;
- народний характер — конституція має слугувати народу, створюватися ним та забезпечувати його участь в управлінні справами суспільства та держави;
- реальний характер - відповідність фактично наявним суспільним відносинам;
- органічне поєднання стабільності та динамізму Конституції. Низка юридичних властивостей конституції характеризують її як Основний Закон держави:
- конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключного значення;
- конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила, порівняно з іншими правовими актами: жоден акт не може перевищувати конституцію. За словами К. Маркса, конституція - це закон законів;
- конституція є основою правової системи країни, її поточного законодавства;
- конституція — це закон, який має підвищений ступінь стабільності, особливий порядок прийняття, внесення змін і доповнень ,
— існує досить складний механізм реалізації конституції (на трьох рівнях: нарівні реалізації конституції загалом; на рівні реалізації певних конституційних інститутів, на рівні реалізації конституційних норм).
Традиційно вважається, що термін "конституція" використовується вже багато століть (від часу Стародавніх Греції та Риму) І походить від латинського слова "constitution"- "установлення", "над". Водночас побутує думка, що він бере початок від звороту "rem publicum constitute ", з якого, зазвичай, розпочинались .акти римських імператорів. Однак у науковій літературі майже до кінця XVIII століття цей термін вживався, переважно, як синонім форми держави, а точніше її ладу. І лише в епоху буржуазно-демократичних революцій поступово утверджується трактування конституції як сукупності правових норм.
На різних етапах розвитку суспільства існувало неоднозначне ставлення до конституції, різними були зміст, структура та форма. Це дає підстави стверджувати, що конституція - це категорія історична, тому що кожному етапові розвитку держави та суспільства відповідає власна конституція. Першу в світі неписану конституцію започаткувала Англія. Це були два документи - Велика Хартія Вільностей 1215 р. і Біль про права 1689 р. Вони діють і нині, єдиного Основного Закону Великої Британії немає.
Першою офіційною конституцією вважається Конституція США, прийнята 1787р. Вона також діє і сьогодні з незначною кількістю змін, доповнень та поправок.
У Європі перша офіційна конституція з'явилася в Франції 1791 р. Потім були прийняті Конституції Польщі та Іспанії.
У XIX ст. Конституції були в більшості країн Європи. Тут зберігалася влада монархів, щоправда, з певними обмеженнями.
Початок XX ст. ознаменувався прийняттям перших конституцій в азійських країнах (Іран - 1906 p., Китай - 1912 p.).
Царська Росія, до складу якої належали й українські землі, І Іе мала власної Конституції. Та у Росії в 1832р. був виданий п'ятнадцятитомний Звід законів Російської імперії, перший том якого становили Основні державні закони, котрі після затвердження їхньої нової редакції 23 квітня 1906 р. утворили, фактично, конституційний акт.