Кримінальне право держав Далекого Сходу

У літературі висловлено міркування, згідно з яким знайомство з китайсь­ким та японським правом здатне допомогти скласти уявлення щодо деяких важливих і характерних елементів загальної далекосхідної концеп­ції права. Саме тому ми обмежимось оглядом кримі­нального права зазначених країн.

Щоб вірніше зрозуміти специфіку кримінального права Японії, слід мати на увазі, що воно складається з трьох частин: 1) право, що міститься у КК (1907 р.); 2) спеціальне кримінальне право, тобто норми, які міс­тяться у спе­ціальних кримінальних законах; 3) норми про кримінальне покарання, що мі­стяться у некримінальному законодавстві (так зване кримінально-адмініст­ративне право, кримінально-господарське, кримінально-трудове законо­давство тощо) .

Ні у кримінальному кодексі, ні в інших джерелах кримінального права Японії визначення злочину не існує. Можна припустити, що за японським криміналь­ним правом злочином вважається діяння, за яке перед­бачено кри­мінальну відповідальність.

Що стосується кримінального права Китаю, то його сучасний розвиток визначається загальною стратегією держави на побудову соціалізму з "китай­ською специ­фікою". Звідси спочатку (1949-1956 рр.) у ньому спо­стерігалось становлення соціалістичного права, потім (1957-1976 рр.) мало місце пану­вання правового нігілі­зму у період так званої "культурної революції", після чого знову почався період інтенсивного законотворен­ня, коли практично було оновлено кримінальне та кри­мінально-процесуальне законодавство. У ст. 10 КК КНР вперше в історії Китаю було запроваджено зако­нодавче ви­значення поняття злочину, під яким слід ро­зуміти всі діяння, що посягають на державний сувере­нітет і територіальну цілісність, спричиняють шкоду ди­ктатурі пролетаріату, порушують соціалістичну ре­волюцію та соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на загальнонародну власність гро­мадян, їх особистість, демократичні та інші права, а та­кож інші суспільне небезпечні дії, за які у кодексі пе­редбачено кримінальне покарання.

Таким чином, єдиною ознакою злочину за японсь­ким кримінальним пра­вом є його караність, у той час як за китайським правом необхідно що­найменше три ознаки: суспільна небезпечність, кримінальна протиправність та кримінальна караність відповідного діян­ня.

Чинний КК Японії реалізує концепцію, за якою зло­чином вважається умисна дія. Тільки як виняток з цьо­го правила у ньому передбачено відпові­дальність за де­які необережні злочини (наприклад, за необережне спричи­нення смерті особи), хоча детальніші положення щодо видів необережності у ньому не містяться.

У ст. 11 КК КНР зазначено, що злочин визнається вчиненим умисно, коли особа передбачала, що її дії можуть спричинити суспільне небезпечні наслідки, та бажала чи свідомо припускала їх настання. Що стосується необ­ережності, то цей Кодекс також відтворює положення, за яким відповідаль­ність за необережну ви­ну може мати місце лише у випадках, що прямо перед­бачені в законі. До речі, кількість таких випадків вкрай невелика, внаслідок чого у китайській доктрині вважа­ється, що вирішення питання про наявність або відсут­ність умислу означає вирішення питання щодо наявно­сті злочину взагалі. Саме тому питанню щодо форми необережності в ній, як і у законо­давстві, великої уваги не приділяється.

За КК Японії (ст. 41) кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. При цьому, покарання може бути пом'якшено у випадку явки з повинною, а також при з'явленні із зізнанням у випадках, коли кримінальна справа пору­шується за заявою особи. Що стосується кримінального права КНР, яке по­будовано під сильним впливом колишнього радянського, то цікавими є не сті­льки положення самого Кодексу, скільки ті доповнення чи зміни, які мали місце в останній час. Наприклад, з 1989 р. у кримінальному праві Китаю іс­нує криміналь­на відповідальність юридичних осіб за корупцію, а з 1995 р. - за порушення закону про компанії.

Питання простада вчинення злочину та співучасті у злочинах у кримі­нальному праві Японії та Китаю не знайшли детального розвитку. Так, за КК Японії передба­чено відповідальність за замах на злочин (тільки у випад­ках, спеціально зазначених у відповідних статтях Кодек­су) та ситуації, коли особа не змогла довести злочин до кінця або за власною ініціативою припинила його вчи­нення, за що покарання відповідно пом'якшується або особа навіть звільняється від покарання. Що стосується співучасті, то за зага­льним правилом особи, які вдвох або в більшій кількості сумісно вчинювали злочин, всі ви­знаються виконавцями. Виконавцями визнаються також підбу­рювачі до злочинів. За КК Японії окремо передба­чена лише така форма спів­участі, як пособництво, за яке покарання пом'якшується.

КК Японії не містить визначення та цілейкриміна­льного покарання, але ним (ст. 9) встановлено виключний перелік покарань у послідовності, що відображає тяжкість цих покарань. Основними покараннями є сме­ртна кара, позбавлення волі (безстрокове та строкове) з примусовою працею або без неї, штраф, кримінальний арешт та малий штраф. Єдиним додатковим покаран­ням є конфіскація. Смертна кара виконується у тюрмі шляхом повішання, строкове позбавлення волі призна­чається на термін від одного місяця до 15 років, штраф - від 10 тис. ієн і більше (малий - від тисячі до 10 тисяч ієн), а кримінальний арешт - від одного до 30 днів. За японським кримінальним правом конфіскації підлягають предмети злочину. До них законодавство від­носить як те, що з'явилось внаслідок злочину чи на його підставі, так і вина­города за злочин.

КК КНР також встановив виключний перелік пока­рань: п'ять основних видів (нагляд, короткостроковий кримінальний арешт, строкове позбавлення волі, довіч­не позбавлення волі та смертна кара) і три додаткових види пока­рання (штраф, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). До інозем­ців як основне, і як дода­ткове покарання може застосовуватись висилання з держави. За загальним правилом нагляд призначається строком від 3 місяців до 2 років, короткостроковий арешт - від 15 днів до 6 місяців, строкове по­збавлення волі - смертній карі. Сме­ртна кара за особливо тяжкі злочини може признача­тись навіть особам у віці від 16 до 18 років (з відстроч­кою вико­нання на 2 роки). За підрахунками спеціалістів у КК КНР (у редакції 1997 р.) міститься 60 статей, в са­нкціях яких передбачено смертну кару і Китай впев­не­но посідає перше місце за кількістю страчених за виро­ками судів осіб .