Кримінальне право мусульманських країн
Іслам з усіх світових релігій мабуть найбільш близько стикається з державою і правом. Мусульманське право, яке виникло на його ґрунті, зберігає важливе значення нормального регулятора, внаслідок чого неможливо не звернутись до питань загальної частини кримінального права у цій правовій сім'ї.
Оскільки, як вважається, мусульманське право є відбитком волі Аллаха, квінтесенцією ісламу є шаріат, що складається з двох частин - принципів віри (акід) та принципів права (фікх). При цьому, за переважною думкою дослідників, фікх (або власне мусульманське право) поділяється на дві частини: перша визначає, якою повинна бути поведінка мусульманина щодо собі подібних, в той час як інша містить його зобов'язання стосовно Аллаха. Інакше кажучи, Коран і сунна, в основу яких покладено "божі визнання (зізнання)", закріплюють як підвалини віри, так і правила релігійного культу і моралі, що в цілому визначають зміст мусульманського права у юридичному аспекті.
У підґрунтяпоняття злочину (у більш широкому розумінні - правопорушення) за мусульманським кримінальним правом (укубатом) було покладено дві принципові ідеї. Згідно з першою вважається, що всі вчинки і навіть думки людей так чи інакше визначаються волею Аллаха. Проте встановлені божими зізнаннями межі є достатньо гнучкими для того, щоб дозволяли людині у багатьох випадках самостійно обирати конкретні варіанти своєї поведінки. Внаслідок цього, як зазначається в літературі, будь-який серйозний вчинок розглядається як порушення мусульманських заборон, що карається, загальний зміст яких зводиться до захисту п'яти головних цінностей-релігії, життя, розуму, продовження роду та власності .
За другою ідеєю злочин є неслухняністю волі Аллаха. Тому злочинна поведінка розглядається за мусульманським правом не тільки як відхилення від приписів мусульманського права, за яким слідує "земна санкція", а й як гріх, за який винний понесе кару у тому (майбутньому) світі. Саме тому злочин за переважними поглядами визначається у доктрині мусульманського права як діяння, що (юридичне) заборонено та карається Аллахом.
Із зазначеного стає зрозумілим, що відхилення від будь-яких норм, які регулюють поведінку людей, за мусульманським правом є одночасно порушенням релігійних обов'язків. Саме тому за ним не існує жорстких відокремлень між санкціями за такі порушення. Взагалі у мусульманському праві існує єдина галузь права, яку можна позначити як деліктне, коли при кваліфікації деліктів підставою стає не стільки суспільна небезпека скоєного, скільки інші, переважно релігійні критерії.
Самою поширеною, як вважається, є тричленна класифікація, за якою всі правопорушення поділяються на:
1) злочини найбільшої суспільної небезпеки, бо вони посягають на "права Аллаха" і караються точно визначеною санкцією (хадд), наприклад, відсіченням руки, забиванням камінням, смертною карою і четвертуванням); 2) злочини, що теж тягнуть фіксоване покарання (кісас, кавад або дійа), але ними порушуються права лише окремих осіб; 3) всі інші порушення як "прав Аллаха", так і інших осіб, які караються не фіксованою санкцією - тазір.
До злочинів першої категорії відносяться наступні сім видів вчинків: перелюбство, вживання спиртних напоїв, крадіжка, розбій, недоказане звинувачення у перелюбстві, відступництво від віри та бунт. Головними злочинами другої категорії є вбивство та тілесні ушкодження незворотного характеру.
Як зазначалось, всі інші злочини за мусульманським правом віднесено до третьої категорії. Проте слід мати на увазі, що у випадках, коли строго визначене (абсолютне) покарання за злочини, що відносяться до однієї з попередніх категорій, неможливе з якихось причин, або якщо має місце замах на зазначені злочини, тоді вони розглядаються як самостійні злочини третьої категорії. Ще одна суттєва відмінність злочинів останньої категорії полягає в тому, що відповідальність за перші дві категорії злочинів настає виключно на підставі об'єктивних критеріїв (об'єктивне ставлення у вину), в той час як покарання за злочини третьої категорії вимагає урахування і суб'єктивної сторони злочину.
Питання щодоосудності винної особи вирішується окремо залежно від того, у злочині якої категорії вона звинувачується. Наприклад, відповідальності за крадіжку підлягає тільки вільна особа, яка досягла повноліття та знаходиться у повному розсуді. На відміну від хадда чи кісаса, тазір може бути застосовано до будь-якої особи, яка знаходиться у здоровому розсуді, в т. ч. неповнолітньої.
Характерна особливість тазіра полягає в тому, що він не -є системою абсолютно визначених санкцій, внаслідок чого правозастосовуючий орган може обирати досить-таки гнучко міру покарання залежно від тяжкості скоєного та даних щодо особи винного. Більш того, при необхідності можуть бути використані декілька видів тазіру. У багатьох випадках тазір застосовується на кшталт відносно визначеного покарання у американському праві, тобто до тих пір, поки злочинець не розкається або не виправиться. Нарешті, з урахуванням "публічного інтересу" дозволяється превентивне покарання тазіром осіб, щодо яких маються достатні підстави підозрювати, що вони можуть вчинити злочин.
Характерною особливістю мусульманського права є те, що навіть загальновідомі кримінальні покарання, такі, наприклад, як позбавлення волі, у мусульманському праві мають значні відмінності. Так, інколи засуджені до позбавлення волі знаходяться вдома або у мечеті, не маючи права їх залишати.
Сучасне мусульманське право характеризується значними змінами. Це знаходить свій вираз, зокрема, в тому, що у правових системах найбільш розвинутих мусульманських країн воно поступово втрачає провідні позиції на користь законодавства, побудованого на принципах західноєвропейського права (Туреччина, Єгипет тощо).