Загальне уявлення про сучасні правові сім'ї

Погашення та зняття судимості щодо неповнолітніх

Правові наслідки судимості, які настають для доро­слих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчини­ли злочин до досягнення вісімнадцятиріч­ного віку (див. ст. 88 КК).

Судимість у осіб, які вчинили злочин до досягнення Вісімнадцятиріч­ного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст. 108 КК. Для таких осіб встановлені значно коротші строки погашення суди­мості, ніж для дорослих.

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до до­сягнення вісімнадцяти­річного віку вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, законом не передба­чене, оскільки її тривалість і так невелика.

Дострокове зняття судимості у особи, яка вчинила тяжкий або особ­ливо тяжкий злочин у віці до вісім­надцяти років і відбула за нього покарання у вигляді позбавлення волі, допускається за наявності двох під­став (умов):

1) особа зразковою поведінкою і сумлінним став­ленням до праці довела своє виправлення;

2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначе­ного в пп. З та 4 ч. 2 ст. 108 КК.

Порядок зняття судимості та наслідки зняття суди­мості у осіб, які вчи­нили злочин у віці до досягнення вісімнадцяти років, такі ж, як і в осіб, що вчинили зло­чин у повнолітньому віці.

Положення ч. 5 ст. 90 КК про переривання строків погашення судимо­сті у випадку вчинення нового зло­чину повністю поширюються і на осіб, які вчинили злочин до досягнення вісімнадцятирічного віку.

 

 

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ІНОЗЕМНИХ КРАЇН (питання Загальної частини)

У сучасному світі кожна держава має своє право, у тому числі - криміна­льне. Кожне таке право створено для обслуговування суспільств з рі­зними соціальними структурами та звичаями, традиціями, віросповідання­ми тощо. Воно формулюється різними мовами, для йо­го конструювання викори­стовується різна техніка. З цієї точки зору право Франції, наприклад, суттєво відрі­зняється від права Німеччини. Проте різниця між пра­вом окремих країн значно зменшується, якщо виходити не зі змісту окремих норм, а мати на увазі засоби, за допомогою яких створюються зазначені норми. Якщо акцен­тувати увагу на специфіці створення окремих норм або на способах їх систе­матизації, можна зі всього розмаїття правових норм різних країн виділити певні типи правових систем. Внаслідок цього стає можливим згрупування іс­нуючих правових систем в окремі "сім'ї", завдяки чому шляхом абстрагу­вання від друго­рядних відмінностей у цих системах вдається виділити те го­ловне, що їх поєднує.

Щоправда, у сучасній науці не існує єдиних підстав класифікації різних правових систем світу у відповідні типи, тому різні автори пропонують різні як за кількіс­тю, так і за типологією переліки правових сімей. Не претендуючи на створення власної завершеної класифі­кації правових сімей світу, зупини­мось на загальній ха­рактеристиці кримінального законодавства ряду типів, які, на нашу думку, певною мірою, а інколи навіть без­умовно можна віднести до категорії правових сімей. Це правові сім'ї: а) романо-германська; б) так званого за­гального права; в) держав мусульманського права; ґ) держав Дале­кого Сходу.

Доромано-германської правової сім'ї прийнято від­носити держави, право яких сформувалось на підставі римського права. Головною ідеєю цієї правової сім'ї є думка, за якою норми права розглядаються як такі нор­ми по­ведінки, які відповідають вимогам справедливості та моралі. Саме тому в правових системах, які належать до цієї сім'ї, провідну роль відіграють за­кони і в них, зазвичай, існують відповідні кодекси. До цієї сім'ї на­лежить ве­лика кількість європейських (континенталь­них) держав та деякі держави ін­ших континентів, що реципітовали європейське право.

Сім'я загального права (Соттоп Ьа\у) включає у себе право Англії та тих держав, що обрали його як взі­рець для створення чи розвитку своєї наці­ональної пра­вової системи (зокрема США, Канада). Загальне право було створено суддями, які розглядали спори між окремими особами, внаслідок чого його норми є менш загальними і спрямовані на те, щоб вирішити конк­рет­ну проблему, не ставлячи за мету сформулювати певне правило поведінки людини у майбутньому. Саме тому у загальному праві майже відсутні коди­фікації і воно характеризується значною розпорошеністю своїх норм.

Головною ознакоюмусульманського права є те, що воно найтіснішим чином пов'язане з ісламом, у якому, як вважається, міститься ідеальна сис­тема побудови та функціонування суспільства. Відповідно до цього й іде­ал права слід шукати у Корані. За такими поглядами місцеві звичаї існують всього лише як певні фактичні явища, а закони - як управлінські заходи, проте ні ті, ні інші не варті того, щоб називатись правом.

Нарешті, у державах Далекого Сходу (зокрема, Японія, Китай) панує зовсім інший підхід до права.

У той час, коли на Заході, в ісламських країнах до права ставляться як до опори суспільства, тобто - необ­хідного засобу захисту соціального уст­рою, внаслідок чого будь-яка особа повинна жити у відповідності з пра­вом, на Далекому Сході традиційно вважається, що пра­во є гарним лише для вар­варів. За переважними уявлен­нями мешканців даного регіону добропорядний грома­дянин не зобов'язаний поважати це право. Більше того, він повинен жити так, щоб виключити саму можливість звернення до правосуддя. При­мирні процедури, на їх думку, мають перевагу над судовим розглядом, тому су­перечки і спори слід вирішувати за допомогою посеред­ництва, а не шляхом звернення до органів влади.

Безумовно, в межах даного підручника неможливо здійснити детальний огляд кримінального законодавст­ва навіть зазначених правових сімей, або провести по­рівняльний аналіз, особливостей правового регулюван­ня відпові­дних відносин усіх країн, що належать до од­нієї правової сім'ї. Тому подаль­ший виклад буде носи­ти певною мірою фрагментарний характер: загальні те­нденції кримінально-правового регулювання, прита­манні зазначеним сім'ям, будуть проілюстровані окре­мими, найбільш характерними прикладами з права тих чи інших країн відповідної сім'ї.