Звільнення від покарання із застосуванням примусових захо­дів виховного характеру

Звільнення від покарання із застосуванням приму­сових заходів вихов­ного характеру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолі­тніх. Він передбачає вужчі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від відбування пока­рання з випробуванням (ст. 104 КК). Захід, передбаче­ний ст. 105 КК, повинен застосовуватися тоді, коли неповно­літній, на думку суду, може бути виправлений без реального виконання кри­мінального покарання, але лише за умови застосування примусових заходів виховного характеру. Він може бути застосований за наявності таких умов у їх сукупності:

1)неповноліття особи. Здається, що така особа має бути неповноліт­ньою на момент розгляду справи судом;

2) вчинення злочину невеликої або середньої тя­жкості. Це злочини, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк від­повід­но не більше двох років та не більше п'яти років або інше, більш м'яке покарання (ч.ч. 2 та 3 ст. 12 КК). Зі змісту ст. 105 КК випливає, що звіль­нення від кримі­нальної відповідальності із застосуванням примусових захо­дів виховного характеру допускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Тоб­то, вчинення двох чи більше злочинів, хоча б ко­жний з них був і невеликої тяжкості, виключає звільнення від покарання на підставі цієї статті КК. Разом із тим не вимагається, щоб такий злочин було вчинено вперше. Таким чином, до неповнолітнього, який раніше вчинив зло­чин і має за нього судимість, може бути застосова­не звільнення від пока­рання із застосуванням приму­сових заходів виховного характеру;

3)щире розкаяння і подальша бездоганна поведін­ка. На це може, зок­рема, вказувати, допомога потерпі­лому як одразу ж після посягання, так і згодом; добро­вільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином;

утримання інших учасників посягання від його продо­вження або повто­рення; з'явлення із зізнанням до ор­ганів влади; викриття співучасників; прав­диві пока­зання, дані в ході досудового слідства і судового роз­гляду справи; добросовісне ставлення до праці чи на­вчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Причому відповідні дії мають бути не ви­мушеними, нав'язаними іншими особами, чи епі­зодичними, а свідчити про певну лінію поведінки не­повнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

На підставі таких об'єктивних даних суд може визна­ти, що неповноліт­ній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. В такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постано­вляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105 КК. Одночасно суд при­значає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосо­ваний щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які поклада­ються на неповнолітнього, трива­лість застосування заходів).

Звільнення від покарання із застосуванням примусо­вих заходів вихов­ного характеру - це право суду. Разом із тим суд, за наявності формальних підстав (вік підсуд­ного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен об­говорювати можливість застосування щодо неповно­літнього звільнення від покарання з застосуванням при­мусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до не­повноліт­нього примусові заходи виховного характеру і чому вони виявилися неефек­тивними.

У ч. 2 ст. 105 КК наведенийвичерпний перелік примусових заходів вихо­вного характеру, які засто­совуються до неповнолітніх. Ними є:

1) застереження яке полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про не­припустимість порушення закону в подаль­шому. При цьому роз'яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів вихов­ного характеру;

2)обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього - це встанов­лення днів і годин, протягом яких неповноліт­ній по­винен перебувати вдома, або навпаки, не може знаходитися в громад­ських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти неповнолітній; за­борона користу­ватися певними транспортними засобами чи предме­тами; за­борона виїжджати в інші місцевості без дозво­лу спеціалізованого державного органу; вимога розпо­чати або продовжити загальноосвітнє навчання або професійну підготовку чи роботу тощо;

3)передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміню­ють, чи під нагляд педагогічно­го або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання полягає у покла­денні на неповнолітнього обов'язку зазнати посилено­го виховного впливу та конт­ролю за поведінкою з бо­ку обраних судом осіб чи колективу;

4)покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподія­них майнових збитків. Цей примусовий захід виховного характеру може бути застосований лише за наявнос­ті певних умов:

- злочином неповнолітнього заподіяна майнова

шкода фізичній або юридичній особі;

- неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власно­сті, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію);

- підсудний погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у роз­мірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звіль­нення від пока­рання. Виховний характер цього заходу полягає саме у добро­вільності відшкодування, примус же проявляєть­ся в тому, що відшкодування здійснюється за припи­сом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання вимог суду;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені Зако­ном "Про органи і служби у справах неповнолітніх таспеціальні установи для неповнолітніх" та поло­жен­нями про них. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної ре­абілітації (для неповнолітніх у віці від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (туди направляються особи віком від 14 до 18 років). При звільненні від покарання із застосуван­ням примусових заходів вихов­ного характеру непов­нолітній може бути направлений лише до професійно­го училища соціальної реабілітації.

Направлення до спеціальної навчально-виховної установи є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру. Він повинен застосову­ватися тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосу­вання інших заходів такого роду.

Строк знаходження неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може пере­вищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправ­лення, може бути достроково звільнений з навча­льно-виховної установи. Це здійснює суд за місцем пе­ребування установи за клопотанням її адміністра­ції.

До неповнолітнього можуть бути застосовані одночас­но кілька примусо­вих заходів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не ви­ключають один одного. На­приклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи приводить до неможливості встановлення об­межень до­звілля і встановлення особливих вимог до по­ведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд бать­ків, інших осіб чи колективів. У той же час доцільне по­єднання таких заходів як застереження, покладення обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків з іншими видами примусових заходів ви­ховного характеру.

Поряд з призначенням одного чи кількох примусо­вих заходів вихов­ного характеру, вказаних у ч. 2 ст. 105 КК, суд може призначити неповноліт­ньому ви­хователя, який діє відповідно до Положення про судо­вих виховате­лів.

Правові наслідки звільнення від покарання із за­стосуванням примусо­вих заходів виховного характеру однорідні з тими, які передбачені стосо­вно зві­льнення від кримінальної відповідальності із застосу­ванням таких за­ходів. При вчиненні неповнолітнім но­вого злочину в період відбування при­мусових заходів виховного характеру йому призначається покарання за суку­пністю вироків на основі ст. 71 та ч. 2 ст. 103 КК.