Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Відповідно до ст. 71 сукупність вироків має місце там, де за­судже­ний після постановлення вироку, але до повного відбуття по­карання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків:

а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри пока­рання; б) це покарання ще цілком не відбуте засудженим; в) новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбут­тя покарання. Оскільки при сукупності вироків новий злочин вчиня­ється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків стано­вить більшу суспільну небезпеч­ність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до за­судження, до постановлення вироку хоча б за один з них.

Відповідно до ч. 1 ст. 71, «якщо засуджений після постановлення ви­року, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до пока­рання, призначеного за новим вироком, повністю або частко­во приєднує не­відбуту частину покарання за попереднім вироком». Конкретизуючи ці по­ложення, ч. 2 ст. 71 встановлює межі остаточно­го покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: «При складанні покарань за сукупністю вироків за­гальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно при­значеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнад­цяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяж­ким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнад­цяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років».

Таким чином, на підставі ст. 71 при сукупності вироків суд при­значає покарання за такими правилами:

1) насамперед призначається покарання за знов вчинений злочин;

2) до цього покарання суд приєднує повністю або частково невід­буту частину покарання за попереднім вироком; 3) остаточ­на міра покарання ви­значається в межах максимуму даного виду покарання.

Розглянемо ці правила.

1) Призначення покарання за знов вчинений злочин відбувається за загаль­ними засадами, тобто в межах санкції статті КК, що перед­бачає відпо­відальність за цей злочин. Причому як обставину, що обтяжує покарання, суд враховує те, що винний вчинив злочин у період відбування покарання (п. 1 ст. 67), тобто має місце рецидив.

2) До призначеного нового покарання суд приєднує повністю або част­ково невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Та­ким чином, від­бута частина покарання за попереднім вироком вза­галі не враховується. Отже, в остаточне покарання за сукупністю вироків входить покарання, при­значене за новий злочин, і покаран­ня, не відбуте повністю або частково за першим вироком. Звідси очевидно, що остаточне покарання за сукупністю вироків ні в яко­му разі не може бути меншим, ніж покарання, призначене за новим вироком, або невідбута частина покарання за першим вироком.

3) Визначення остаточної міри покарання за сукупністю виро­ків обме­жено відповідними межами. Цією межею є максимум дано­го виду пока­рання, зазначений у Загальній частині КК. Так, при скла­данні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не по­винно перевищувати п'ятнадцяти років, а за особливо тяжкий злочин не повинно перевищувати двадцяти п'яти років. Щодо інших видів покарань це означає, що міра остаточного пока­рання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не повинна перевищу­вати двох років, у виді виправних робіт або службового обмеження для вій­ськових — двох років, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — п'яти років. Такі максимуми цих видів пока­рань встановлені Загальною частиною КК.

Отже, при сукупності вироків суд може призначити остаточне по­ка­рання, вийшовши за межі максимуму санкції статті КК, що передбачає най­більш тяжкий зі злочинів, які входять до сукуп­ності. Суду не надані лише права виходити за межі максимуму даного виду покарання, а в разі, коли один із злочинів є особливо тяжким, — за межі двадцяти п'яти років позбав­лення волі.

При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призна­чений за сукуп­ністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань до­вічним позбавленням волі. Це єдиний випадок, коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинення.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, але й додаткових покарань.

Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за од­ним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточно­го основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане по­карання додаткове. При­значаючи за сукупністю додаткові покаран­ня, суд при їх складанні повинен керуватися їх максимальною ме­жею, зазначеною в Загальній частині КК. На­приклад, позбавлення права обіймати певні посади має межу — три роки.

У разі ж призначення різних додаткових покарань (наприклад, за одним вироком як додаткове покарання призначене позбавлення права обіймати пе­вні посади, а за другим — конфіскація майна) оби­два ці покарання приєдну­ються до остаточного основного покаран­ня, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно.

2. У практиці зустрічаються випадки, коли особа після винесен­ня ви­року в справі, але до повного відбуття покарання, вчиняє не одне, а два або більше злочинів. У подібних ситуаціях, а їх перед­бачає ч. 5 ст. 71, має місце об'єднання сукупності вироків і сукуп­ності злочинів. Тут слід керуватися при призначенні покарання стат­тями 70 та 71. Передусім, суд повинен на підставі ст. 70 призначити покарання за вчинені особою нові злочини. Призначивши покаран­ня за кожний з них окремо, суд може застосувати принцип поглинен­ня менш суворого покарання більш суворим або вдатися до складан­ня (пов­ного або часткового) покарань. Таким чином, буде призначене покарання за сукупністю злочинів. Потім вже на підставі ст. 71 суд до покарання, призна­ченого за сукупністю злочинів, приєднує повні­стю або частково невідбуту частину покарання за попереднім виро­ком у тих межах, що передбачені в ч. 2 цієї статті.