Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. Конструюючи санкції статей КК, законодавець намагається надати суду максимальні можливості для індивідуалізації покаран­ня. Проте різно­манітність життєвих ситуацій, різні комбінації обста­вин, що пом'якшують покарання, виняткові обставини конкретної справи можуть привести до ви­сновку, що навіть призначення пока­рання, яке дорівнює мінімуму санкції статті, або найбільш м'якого виду покарання при санкції альтернативній, є надто суворим, різко не відповідає обставинам справи і таким чином не від­повідає тій меті, що сформульована в ст. 50. Маючи на увазі зазначені ситуа­ції, ч. 1 ст. 69 встановлює: «За наявності декількох обставин, що пом'як­шу­ють покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішен­ня, може за особ­ливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити ос­новне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не за­значеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку .суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановле­ної для даного виду покарання в Загальній частині цього Ко­дексу».

Насамперед відзначимо, що ця стаття не може застосовуватися при при­значенні покарання за злочини невеликої тяжкості. Ними відповід­но до ст. 12 визнаються злочини, за які в законі передбачене покаран­ня у виді по­збавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м'яке пока­рання. Це положення легко зрозуміти: по-перше, всі санкції за ці злочини альтернативні і дають можливість суду обрати найбільш м'яке з них, по-друге, всі санкції, що передбачають позбав­лення волі за ці злочини, обмежу­ють позбавлення волі максимальним строком до двох років і дають можли­вість суду призначити покаран­ня на срок від одного до двох років позбав­лення волі, не вдаючись до правил, зазначених у ст. 69. Нарешті, за вчинення злочинів невеликої тяжкості можливе широке застосування звільнення від покарання на підставах, зазначених у статтях 44 і 74 КК.

Стаття 69 передбачає два випадки призначення більш м'якого по­ка­рання, ніж передбачено законом: а) призначення покарання, нижче від най­нижчої межі; б) перехід до іншого, більш м'якого виду покарання.

2. Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, полягає в тому, що суд призначає засудженому покарання того виду, який зазначений у сан­кції (в альтернативній санкції — один із видів по­карань із декількох, у ній передбачених), але це покарання призна­чається в розмірі нижче від найниж­чої межі, тобто нижче мінімуму санкції статті, що передбачає відповідаль­ність за злочин, у вчиненні якого визнаний винним підсудний. Так, напри­клад, якщо в санкції ч. 2 ст. 186 за грабіж визначене покарання у виді позбав­лення волі на строк від чотирьох до шести років, суд може, керуючись ст. 69, призначити це покарання на строк нижче чотирьох років. Проте нижче міні­муму даного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК (у на­шому прикладі нижче одного року), покарання згід­но зі ст. 69 не може бути призначено.

3. Перехід до іншого, більш м'якого виду покарання, ніж перед­бачено в санкції статті, за якою кваліфіковані дії винного, зустріча­ється частіше, ніж призначення покарання, нижче від найнижчої межі, оскільки більшість санк­цій в КК містять вказівки лише на вищу межу покарання (побудовані за пра­вилом — «до такого стро­ку»). При переході до іншого виду покарання суд призначає покаран­ня, не зазначене в санкції, але більш м'яке за своїм видом, виходя­чи з порівняльної суворості покарань, зазначених у переліку ст. 51. Так, виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до ви­правних робіт, а від них — до штрафу.

4. Закон чітко визначає підстави застосування ст. 69 — це декілька обста­вин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину й особи винного. Обставинами, що пом'я­кшують пока­рання, слід вважати такі, що зазначені в ст. 66, а також інші подібні обста­вини, наявні в справі. Так, у практиці обставинами, що дають підстави засто­сувати ст. 69, вважають запобігання шкідливим на­слідкам і добровільне від­шкодування шкоди, вчинення злочину вна­слідок збігу тяжких особистих об­ставин, відсутність тяжких наслідків, визнання вини, активне сприяння роз­криттю злочину, другорядну роль у вчиненні злочину, наявність на утри­манні дітей чи батьків, хворобу засудженого або його рідних, несприятливі умови роботи, неправомір­ну поведінку потерпілого, службову залежність тощо.

При урахуванні особи винного беруться до уваги зразкова пове­дінка в побуті до вчинення злочину, чесна трудова діяльність, пози­тивна характерис­тика та ін.

Рішення суду у вироку про застосування ст. 69 повинно бути обов'яз­ково мотивоване. Мотиви повинні бути викладені в опи­совій частині вироку. У резолютивній же його частині зазначаєть­ся остаточна міра покарання з по­силанням на те, що вона засто­совується в порядку ст. 69.