Затримання особи, яка вчинила злочин

1. Частина 1 ст. 38 встановлює: «Не визнаються злочинними дії потерпі­лого та інших осіб безпосередньо після вчинення посяган­ня, спрямо­вані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допу­щено перевищення заходів, не­обхідних для затримання такої особи». Відповідно до ч. 2 ст. 38 перевищен­ням зазначених заходів визнаєть­ся умисне заподіяння особі, що вчинила зло­чин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або об­становці затри­мання злочинця.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими осо­бамице насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставляння її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і від­повідають небезпечності вчи­неного посягання і обстановці затри­мання злочинця.

2. Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього під­стави, тобто злочину. Звичайно підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на пра-воохоронювані інте­реси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне поз­бавлення волі.

3. Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затри­мання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затри­манні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди і, наре­шті, 6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

4. Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпі­лих та ін­ших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали сво­єю метою затри­мання злочинця і доставлення його органам влади. У зв'язку з цим виокрем­люють дві мети таких дій: 1) кінцева — доставлення злочинця відповідним органам влади (у відділ міліції, прокуратуру, виконком місцевої ради, війсь­ковій владі тощо) і 2) най­ближча— затримати злочинця, тобто позбавити його особистої волі. Якщо ж дії по затриманню злочинця були здійснені для досягнення іншої мети (наприклад, для самосуду), то це виключає їх право­мір­ність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наяв­ність у затримуючих зазначеної мети, а не фактично досягну­тий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, утік із за­критого приміщення тощо).

5. Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочи­нця, а не інших правопорушників, тобто затримання осо­би, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, повинно ґрунтуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиля­ється щодо злочинності вчиненого або особи злочинця, то питання про від­повідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинне вирішуватися за прави­лами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні пра­ви­лам про уявну оборону.

6. Характер дій при затриманні. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням зло­чинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потреби) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктивної сто­рони деяких злочинів, наприклад, неза­конного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень та ін­ших насильницьких дій, знищення або пошкодження майна. Затримання, далі, може ви­знаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на ко­роткий проміжок часу, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передачі злочинця органам влади, визна­чається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі, затриманий злочинець при першій же реальній можливості повинен бути переданий ор­ганам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому потреби не виключає відпові­дальності особи за ст. 146 КК.

7. Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затри­мання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочин­ного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання зло­чинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддався без­посередній загрозі негайного заподі­яння шкоди. Право на затримання збері­гається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (затримання по «гарячих» слідах, що за дани­ми деяких досліджень має місце майже в 90% випадків). Тому затри­мання, зроблене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчи­нення злочинного посягання, є неправомірним.

8. Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочи­нця, не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, завжди більш бажане. Проте злочинці часто відмовляють­ся виконувати ви­моги того, хто затримує, намагаються зникнути з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, що їх за­тримують. У таких випадках громадя­нин нерідко змушений заподі­яти злочинцю відповідну шкоду, тому що в по­терпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небез­пеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочи­нця. У цьому разі має значення кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй суку­пності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в об­становці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свідчить про відсутність потреби в заподіянні шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, то це повинно тягти відповідальність гро­мадянина на загальних засадах.

9. Співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю під час його за­тримання. Вимушене (необхідне) заподіяння шкоди не може бути безмеж­ним, тому що злочинець навіть фактом учинення зло­чину і прагненням ухи­литися від затримання не ставить себе поза законом. Застосовані до нього в кожному випадку насильницькі за­ходи повинні мати визначені межі. Ці межі залежать від відповід­ності шкоди, що заподіюється, двом взаємопов'язаним обставинам, а саме: 1) небезпеці посягання і 2) обстановці затримання злочи­н­ця. Небезпека посягання визначається: а) цінністю блага, на яке спря­моване посягання, і б) характером і розміром шкоди, заподіяної цьо­му благу, або ре­альною загрозою заподіяння цієї шкоди. Тому, чим більш небезпечним є по­сягання, тим більш широкими є межі запо­діяння шкоди для затримання особи, що вчинила посягання. Так, при ухиленні від затримання, наприклад, вбивці, ґвалтівника, учасника розбійного або бандитського нападу тощо від­повідним є заподіян­ня йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень). І, навпаки, при вчиненні посягання порівняно невеликої суспі­льної небезпеки, граничним є нанесення злочинцеві нетяжкої шкоди (у вся­кому разі такої, що не перевищує середньої тяжкості тілесних ушкоджень), оскільки більш тяжка шкода була б явно невідповідною невеликій небезпеч­ності самого посягання.

Проте не завжди заподіяння злочинцеві шкоди, що навіть відпо­відає небезпеці посягання, свідчить про його співрозмірність. Так, якщо в особи була реальна можливість затримати злочинця із засто­суванням більш м'яких засобів, але вона, усвідомлюючи цю можли­вість, заподіює йому тяжку шкоду, така шкода не може бути визна­на співрозмірною, оскільки вона була більш, ніж достатньою для успішного затримання. Тому закон і передбачає, що співрозмірною може бути визнана лише така шкода, яка відповідала не тільки не­безпеці посягання, айв обстановці затримання злочинця, тобто тим умовам, що характеризують реальні сили, можливості і засоби по­терпілого або інших осіб для успішного затримання злочинця. Така обстановка може варіюватися від відносно сприятливої до неспри­ятливої для особи, яка за­тримує. Відносно сприятлива обстановка свідчить, що потерпіла або інша особа має явну, наприклад фізичну перевагу над злочинцем, і усвідомлює, що наявна можливість успіш­но здійснити затримання без заподіяння злочинцеві тяжкої шкоди. І, навпаки, несприятлива обстановка затримання означає, що той, хто затримує, перебуває в невигідному, програшному становищі порів­няно зі злочинцем і усвідомлює, що успішне затримання можливе лише у разі заподіяння злочинцю тяжкої шкоди. У той же час, слід мати на увазі, що че­рез хвилювання, переляк, несподіваний напад тощо громадянин може сум­лінно помилятися в оцінці небезпечності посягання або характеру обстано­вки затримання, що природно може потягнути спричинення злочинцю і більш тяжкої шкоди, за яку той, хто затримує, не підлягає відповідальності.

10. Перевищення меж заподіяної злочинцю шкоди під час його затри­мання є неправомірним і означає, що злочинцю заподіяна неспіврозмірна шкода. Перевищити зазначені межі — означає заподі­яти злочинцю надмірної шкоди, тобто порушити умову про її спів-розмірність. Згідно з ч. 2 ст. 38 ККперевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманніце умисне заподіяння йому тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), яка явно не співрозмірна або з небезпечністю вчиненого пося­гання, або з обстановкою з тримання злочинця. Тому, наприклад, вимушене заподіяння тяжкої шкоди хулігану, що ухиляється від затримання, який вчи­нив, наприклад, напад, не пов'язаний з посяганням на осо­бу, свідчить про явну невідповідність цієї шкоди небезпеці вчиненого ним. Так само заподі­яння, наприклад, убивці смерті в обстановці, при якій громадянин очевидно мав і усвідомлював реальну можли­вість затримати його шляхом заподіяння менш тяжкої шкоди, гово­рить про явну невідповідність заподіяної шкоди у відносно сприят­ливій обстановці затримання.

Тут важливо враховувати суб'єктивне відношення того, хто за­тримує, до шкоди, що ним заподіюється. Він повинен розуміти, що заподіювана тя­жка шкода явно не відповідає небезпеці вчиненого посягання або явно більш ніж достатня для затримання особи, що його вчинила. Інакше кажучи, пере­вищення меж заподіяння шкоди при затриманні можливе лише за наявності умислу.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тяг­не за собою відповідальність лише в двох випадках, спеціально пе­редбачених у ст. 118 (умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця) та ст. 124 КК (умисне заподі­яння тяжкого тілесного ушкодження злочинцю за таких обставин). Заподіяння злочинцю іншої шкоди є некара­ним.