Повторність, сукупність і рецидив злочинів

Розділ XIII

§ 1. Вступні зауваження

Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо за­значено в статтях 32-34 КК, припускають вчинення особою або гру­пою осіб двох чи бі­льше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситу­ації визначають як множинність зло­чинів, оскільки саме слово «множин­ність» включає декілька елемен­тів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в пове­дінці особи або співучасників двох чи більше злочи­нів. Тому мно­жинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і ре­цидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або бі­льше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину'.

З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукуп­ності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначен­ня цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів ви­значаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе пока­рання. У зв'язку з цим можна наголо­сити на тих загальних властиво­стях множинності, що визначають її соціальну характеристику.

1. Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподію­ється велика шкода об'єктам посягання, ставиться під загро­зу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соці­альних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіж­ку і вбивство, то шкода заподію­ється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціа­льній цінності, як життя по­терпілого. Якщо об'єкт злочину передусім визна­чає ступінь суспіль­ної небезпечності вчиненого, то посягання на два або бі­льше об'єк­тів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.

Див.: Бажановв М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украи­ньї. - X., 2000.

2. Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочи­нів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочин­них діянь, є по­казником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до за­йняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену не­безпечність особи таких злочинців.

3. Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкар­ності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.

4. Нарешті, множинність — поширене явище в структурі і дина­міці зло­чинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочи­ну. В середньому кож­ний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини — вима­гання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганст­ва. Слід зазначити поширеність множинності злочинів серед злочин­них груп як однієї з форм організованої злочинності.

Так, у 1998 р. 1157 груп вчинили 9000 злочинів, тобто у середньому майже 8 злочинів на групу. За 6 місяців 2000 р. 609 організованих груп вчи­нили більше 4890 злочинів, тобто 8 злочинів на групу.

У статті 35 КК визначені значення множинності злочинів та її правові наслідки. Повторність, сукупність і рецидив злочинів вра­ховуються при ква­ліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про зві­льнення від кримінальної відповідальності і покарання. Так, всі злочини, що входять до сукупності, підлягають самостійній кваліфікації; наявність повто­рності і рецидиву тягне за собою більш сувору кваліфікацію вчиненого; по­вторність і рецидив визначаються як обставини, які обтяжують покарання при його при­значенні; встановлені спеціальні правила призначення пока­рання при сукупності злочинів і при рецидиві тощо. Докладніше про це йти­меться далі.

2. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів

Одиничний злочин має місце там, де він передбачений криміна­льним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він констру­юється зако­нодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, з типо­вості цього діяння, єдності його об'єктивних і су­б'єктивних ознак. З цього по­гляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними зло­чинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні зло­чини.

1. Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випад­ках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, перед­бачений у кримінальному законі. Наприклад, таким злочином є кра­діжка: тут одна дія — таємне викрадення майна і один наслідок — майнова шкода власнику. Або вбивство, де дія (бездіяльність) спри­чиняє смерть потерпілого. Простий оди­ничний злочин може скла­датися з однієї дії, наслідки якої лежать за межами відповідного скла­ду (так звані злочини з формальним складом), як, напри­клад, заві-домо неправдиве показання, погроза вбивством тощо. Простий одиничний злочин може також полягати в одній дії, яка потягла за собою де­кілька наслідків, зазначених у законі. Так, ч. 2 ст. 274 КК передбачає відпові­дальність за порушення правил ядерної і радіацій­ної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (наприклад, вибух, руй­нування будинків і споруд, заподі­яння тяжких тілесних ушкоджень тощо). Тут одне діяння — пору­шення правил безпеки і два або більше наслідків.

До простих одиничних злочинів належать і злочини з альтерна­тивними діями. Це, наприклад, ввезення в Україну творів, зображень або інших пред­метів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, або їх виготовлення, перевезення чи інше перемі­щення з тією самою метою, або їх збут чи розповсюдження (ст. ЗОЇ КК). Тут для складу злочину достатньо вчинення хоча б однієї із за­значених дій (наприклад, тільки збуту цих пред­метів).

Таким чином, простий одиничний злочин характеризується на­явністю однієї дії (бездіяльності) і одного наслідку, або однієї дії і декількох наслід­ків, або, нарешті, наявністю альтернативних дій.

Будь-який одиничний злочин кваліфікується за однією статтею або час­тиною статті КК. Так, та ж крадіжка кваліфікується за ч. 1 ст. 185, умисне вбивство за ч. 1 ст. 115, порушення ядерної або раді­аційної безпеки — за ч. 1 ст. 274.

2. Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш склад­ною струк­турою складу, в них більш складні об'єктивна і суб'єктивна сторони вчиненого. Є такі види ускладнених одиничних злочи­нів: триваючі, продов­жувані, складені злочини, а також злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (їх час­то називають злочинами, кваліфікова­ними за наслідками).

Триваючий злочин. Поняття триваючого злочину використовуєть­ся не тільки теорією і практикою кримінального права, а й чинним законодавст­вом, яке пов'язує з цим поняттям певні правові наслід­ки. Так, Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування ам­ністії в Україні» в ст. 4 встанов­лює, що чинність закону про амніс­тію не поширюється на триваючі та про­довжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після при­йняття закону про амністію. Те саме слід сказати про давність притягнення до кримі­нальної відповідальності, встановлену ст. 49 КК, що починає обчис­люватися при вчиненні таких злочинів тільки після того, як вони були закін­чені, припинені або перервані. Таким чином, стає важли­вим саме визначення поняття триваючого злочину та його ознак.

Триваючий злочин можна визначити як одиничний злочин, який, розпо­чавшись дією або бездіяльністю особи, далі вчиняється безпе­рервно протягом більш-менш тривалого часу.

У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато три­ваючих злочинів. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264), неза­конне зберігання з мстою з5уту наркотичних засобів або психотропних речо­вин (ст. 307), участь у банді (ст. 257), ухилення від сплати аліментів на утри­мання дітей (ст. 164), незакон­не позбавлення людини волі (ст. 146), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) тощо.

Винний у триваючому злочині нібито перебуває безперервно в певному злочинному стані, бо цей злочин характеризується безпе­рервним здійснен­ням складу закінченого злочину. Триваючий зло­чин, будучи вчиненим один раз, триває весь час. Він не перериваєть­ся новими злочинними актами, він ніби «тягнеться» за першим зло­чинним діянням. Наприклад, особа злісно ухиляється від сплати податків: з моменту ухилення (бездіяльності) злочин вчинено, і він триває протягом певного часу. Або, скажімо, особа вступила до бан­ди. Як тільки відбувся такий вступ (дія), даний злочин вчинено і він далі весь час триває. Те ж саме можна сказати і про інші триваючі злочини, зок­рема про незаконне зберігання вогнепальної зброї. Як тільки винний придбав на ринку пістолет, вчинено злочин і він три­ває певний час на стадії закінче­ного злочину.

Таким чином, можна зробити висновок, що початком триваючо­го зло­чину є вчинення особою певної дії або бездіяльності. Напри­клад, незаконне позбавлення людини волі починається з вчинення дій, що позбавляють поте­рпілого свободи пересування; початком ухилення особи від сплати аліментів на утримання дитини (бездія­льність) — невиконанням винним рішення суду, що зобов'язує спла­чувати аліменти. З цього моменту і починає тривати зло­чин, саме тому він і називається триваючим.

Цей злочин триває на стадії закінченого злочину і вважається за­верше­ним, коли він припиняється певними обставинами. Припинен­ня триваючого злочину може мати місце за різних обставин — об'єк­тивних та суб'єктивних. Об'єктивні обставини закінчення триваючо­го злочину не залежать від волі винного. Це, наприклад, затримання співробітниками міліції особи і вилу­чення в неї пістолета, що неза­конно зберігався; викриття банди; звільнення громадянина, незакон­но позбавленого волі або його втеча та ін. Суб'єктивні обставини за­лежать від волі винного. Це, наприклад, продаж пістолета, що неза­конно зберігався; час, коли винний почав сплачувати аліменти, тощо.

В усіх зазначених випадках триваючий злочин закінчується і тіль­ки пі­сля цього починає спливати строк давності притягнення до кри­мінальної від­повідальності, а також можливе застосування амністії.

Триваючий злочин — це одиничний злочин, і тому він кваліфі­кується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вог­непальної зброї кваліфікуються за ч. 1 ст. 263, злісне ухилення від сплати аліментів на утри­мання дітей — за ст.164. Тривалість пере­бування особи в стані безперервного вчинення злочину, тобто три­валість самого злочину, на його кваліфікацію не впливає, проте вра­ховується судом при призначенні покарання.

Продовжуваний злочин. Таким визнається злочин, який склада­ється з декількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і скла­дають у цілому єдиний злочин. У частині 2 ст. 32 КК продовжуваний злочин визначається як діяння, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним на­міром. Цим поняттям широко користується судова практика у спра­вах про крадіжки, привласнення та розтрати, обман покупців, даван­ня — одержання хабара, статеві злочини та в інших випадках.

Продовжуваному злочину властиві такі ознаки:

1) він складається з двох або більше самостійних, тобто відда­лених одне від одного в часі, тотожних злочинних діянь;

2) всі ці діяння об'єднані єдиним наміром і прагненням до до­сягнення спільної, кінцевої мети;

3) саме тому вони розглядаються не як множинність злочинів, а як одини­чний злочин;

4) продовжуваний злочин кваліфікується за однією, окремою статтею (частиною статті) КК.

Так, якщо винний вчинив крадіжку, здійснивши задумане в декіль­ка прийомів, його дії охоплюються, за відсутності інших кваліфікую­чих ознак, ч. 1 ст. 185; якщо особа передає обумовлену суму хабара час­тинами, то має місце один продовжуваний злочин, що підпадає під озна­ки ч. 1 ст. 369. Або, нарешті, якщо хтось отримав певну суму грошей на придбання для підприєм­ства певних товарів, але розтратив цю суму, програвши її в казино протягом кількох днів, має місце продовжувана розтрата, відповідальність за яку пе­редбачена ч. 1 ст. 191.

Початком продовжуваного злочину слід вважати вчинення першо­го з числа декількох тотожних діянь. Тотожними є однакові за озна­ками складу злочину діяння. Закінченням продовжуваного злочину є момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення тієї спільної, єдиної мети, якої прагнув досягти винний.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів. Якщо триваючий злочин — це безперервне здійснення особою скла­ду певного зло­чину, то продовжуваний злочин припускає наявність двох або більше само­стійних злочинних діянь, відділених одне від одного певним проміжком у часі. Триваючий злочин - це безперерв­ний злочин, а продовжуваний - ніби «перерваний» злочин. Крім того, триваючий злочин характеризується вчи­ненням однієї дії або бездіяльності. Продовжуваний злочин складається з де­кількох (двох або більше) тотожних злочинних діянь.

Складений злочин. Складений злочин (його іноді називають склад­ним), як очевидно з самого визначення, складається з двох або більше злочинних діянь, що утворюють, проте, один одиничний злочин.

У КК такі злочини передбачені в багатьох статтях. Звернемося до прикла­дів. Так, ст. 257 передбачає відповідальність за бандитизм, тобто на­пад збройної банди на державні, громадські організації або окремих грома­дян. Неважко помітити, що тут в одному складі об'­єднані склади незаконного зберігання (носіння) зброї і нападу (на­сильства над особою, зґвалтування, знищення майна, заволодіння чужим майном). Або розбій - ст. 187, який складається з насильст­ва над особою (погроза вбивством, заподіяння тілес­них ушкоджень) і заволодіння майном. Втеча (ст. 393), поєднана з насильст­вом над вартою, містить у собі два склади: сама втеча і насильство (напри­клад тілесне ушкодження). Перевищення влади, поєднане з насиль­ством над потерпілим (ст. 365), складається з двох злочинів: самого перевищення влади і насильства (наприклад побоїв, катувань), засто­сованого до потерпілого. На­решті, зазначимо ще хуліганство, поєд­нане з опором представникові влади (ст. 296), яке складається з двох злочинів — самого хуліганства і опору, тощо.

Якщо проаналізувати ці приклади, можна зробити висновок, що законо­давець об'єднує в один склад декілька злочинних діянь, які утворюють, якщо їх розглядати ізольовано, самостійні злочини. Далі законодавець об'єд­нує ці самостійні делікти в один єдиний злочин, виходячи з органічного зв'я­зку, типовості таких об'єднань у практич­ній дійсності. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі майже зав­жди супроводжується насильством над вар­тою, хуліганство типово поєднується з опором представникові влади або громадянину, що ви­конує громадський обов'язок по припиненню злочину, тощо.

Тому такі діяння і розглядаються як один одиничний злочин і тягнуть за собою відповідальність за однією статтею (частиною статті). Наприклад, хуліганство, поєднане з опором представникові влади, кваліфікується за ч. З ст. 296, втеча з-під варти, поєднана з насильством, — за ч. 2 ст. 393, зґвалту­вання з застосуванням тілес­них ушкоджень — за ст. 152 тощо.

Отже, можна визначити такі ознаки складеного злочину:

1) він складається з двох або більше злочинних діянь;

2) кожне з цих злочинних діянь, якщо розглядати його окремо, само­стійно, ізольовано, утворює окремий злочин, містить ознаки самостійного складу злочину;

3) окремі злочини внаслідок органічної єдності, типовості їх зв'язків, поширеності розглядаються законодавцем як один одинич­ний злочин;

4) одиничний злочин охоплюється ознаками однієї статті (части­ни статті) КК, тобто передбачений у диспозиції закону як один скла­дений зло­чин.

Таким чином,складений злочин — це злочин, який складаєть­ся з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розгляда­ти їх відокремлено (ізольовано), являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єд­ності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

Злочини, що кваліфікуються за наслідками. У чинному КК перед­бачена низка складів злочинів, які в літературі називаються «злочи­ни, що кваліфі­куються за наслідками», «злочини, що характеризують­ся наявністю додатко­вих тяжких наслідків» або «злочини, що квалі­фікуються наявністю додатко­вих тяжких наслідків». Зазначеною термінологією, що в принципі ідентична, намагаються показати спе­цифіку таких злочинів. До них належать, напри­клад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК); умисне знищення або пошкодження чужого майна грома­дян, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК); угон або захоплення повітряного судна, що спричинили загибель лю­дей або інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278 КК), тощо.

При аналізі конструкції складів цих злочинів очевидно, що в них є два наслідки: основний (проміжний) і додатковий (похідний). Ці наслідки наста­ють хронологічно (послідовно) один за одним, в ре­зультаті вчиненого осо­бою діяння. Так, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, можна подати в такій схемі: діяння — наслі­док у виді тяжкого тілесного ушкодження — наслідок у виді смерті потерпі­лого. Подібна схема виявляється завжди при аналізі будь-якого злочину, що кваліфікуєть­ся за наслідками. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі ре­альну можливість настання цього похідного наслідку. Діяння безпо­середньої «уча­сті» у настанні додаткового наслідку не бере. Воно по­роджує проміжний на­слідок, а той у свою чергу викликає наслідок похідний.

Наявність проміжного наслідку в цих злочинах відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, що спричиняє настання наслідків. Так, ч. 2 ст. 139 КК передбачає відповідальність за ненадання допомоги хворому медичним пра­цівником, що спричинило смерть потерпіло­го або інші тяжкі наслідки. Цей злочин не може бути віднесено до злочину, кваліфікованого за наслідками, тому що в передбаченому делікті відсутній проміжний наслідок. Смерть по­терпілого або інші тяжкі наслідки (наприклад, важка хвороба) тут є результа­том само­го діяння, а не проміжного наслідку.

Таким чином, якщо немає проміжного наслідку — немає і зло­чину, квалі­фікованого за наслідками.

Існують також інші особливості цих злочинів: наявність двох без­посеред­ніх об'єктів, опосередкований характер причинного зв'язку, як пра­вило, подвійна змішена форма вини, які мають важливе зна­чення для їх хара­ктеристики, але випливають із головної, суттєвої їх ознаки, якою є наявність проміжного і похідного наслідку.

Аналіз окремих видів одиничних злочинів свідчить про те, що вони є найважливішим «інструментом» для пізнання інституту мно­жинності злочи­нів:

1. Поняття і характеристика видів одиничних злочинів дають нам можли­вість усвідомити, з яких структурних елементів складається сама мно­жинність злочинів. Остання містить у собі різноманітні комбінації, «набори» одиничних злочинів — простих одиничних злочинів, триваючих, продовжу­ваних, складених і злочинів, квалі­фікованих за наслідками.

2. Поняття і види одиничних злочинів мають велике значення при квалі­фікації злочинів і призначенні покарання.

3. Характеристика окремих видів одиничних злочинів необхід­на для відмежування від деяких близьких до них видів множинності (наприклад, складених злочинів — від сукупності злочинів, продов­жуваних злочинів — від повторності злочинів тощо). Про це йти­меться в наступних параграфах цього розділу.

Після викладеного є всі підстави приступити до характеристи­ки окре­мих видів множинності: повторності злочинів, сукупності злочинів і реци­диву злочинів.