Відповідальність співучасників

1. Сформулюємо кілька тез щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання.

1) Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається в такий спосіб:

а) організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчи­нені будь-яким співучасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора (ч. 1 ст. 30 КК України);

б) інші співучасники (учасники групи) підлягають відповідаль­ності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них (ч. 2 ст. 30 КК України;

в) дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особ­ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від тієї ролі, яку вони виконували в зло­чині, несуть відпо­відальність безпосередньо за ст. 257 КК України; усі учасники організованої групи, що вчинила вимагання, — за ч. 4 ст. 189 КК України).

2) При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співучасни­ки не­суть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК України).

3) При співучасті з розподілом ролей питання про відповідаль­ність вирі­шується так:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Осо­бливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК України);

б) всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відпові­дають за той злочин, що вчинив виконавець (співвиконавці);

в) дії всіх співучасників у зв'язку з цим, за винятком виконавця (виконав­ців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на відповідну ча­стину ст. 27 КК України. Так, пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст. 27 КК України і ч. 1 ст. 115 КК України.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди ви­знача­ється діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що мова йтиме далі.

2. При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об'єктивних і суб'єк­тивних ознак зло­чину, які характеризують підвищену або, навпаки, знижену відповідальність виконавця. Питання ці вирішені в ч. З ст. 29 КК України. Тут слід виходити з такого:

1) Об'єктивні обставини (обставини, що характеризують об'єк­тивну сто­рону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчине­ного виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони за­здалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали — виконавець відповідає за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, а інші співучасники — за ст. 27 КК України і ч. 1 ст. 115 КК України). У цих випадках, як видно, дії співучасників кваліфі­кують­ся за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин — вбивс­тво.

2) Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим спів­учасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінфо­рмовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поін­формовані про них, ці обставини (суб'єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконав­ця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вби­ває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець, — за ч. 4 ст. 27 КК України і ч. 1 ст. 115 КК України. Якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

3) Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші спів­учасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, «осо­бисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впли­вати на відповідальність інших спів­учасників. Якщо, скажімо, пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчи­ненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособ­ник про це чи ні, ця кваліфікуюча обставина йому у вину в будь-якому випа­дку не може ставитися, вона характеризує лише особу виконавця. У цій ситу­ації виконавець відповідає за п. 13 ч. 2 ст. 115 (вбивство, вчинене повторно), а пособник за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 115 КК України. Або, наприклад, коли мати в процесі пологів вбиває свою дитину, то її дії, враховуючи стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст. 117 (дітовбивство), як вбивство при пом'якшуючих обставинах, а будь-який співучасник цього вбивства буде від­повідати за статтями 27 і 115 КК України, тобто за більш тяжке вбивство, тому що особисті ознаки, що пом'якшують відпо­відальність матері немов­ляти, не можуть впливати на відповідаль­ність інших співучасників.

§ 5. Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Крім розглянутих загальних питань виникають так звані спеці­альні пи­тання відповідальності за співучасть.

1. Співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом.

2. Провокація злочину.

3. Ексцес виконавця.

4. Безнаслідкова співучасть.

5. Невдале підбурювання або пособництво.

6. Добровільна відмова співучасників.

7. Співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом. Насампе­ред, зазна­чимо, що згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальний суб'єкт зло­чину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Та­ким чином, спеціальний суб'єкт — цс суб'єкт злочину, який крім загальних ознак (осудності й віку) наділений ще і додатковими озна­ками, що і визначають його відповідальність за відповідною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбо­вець тощо). Харак­терною ознакою злочину із спеціальним суб'єктом є те, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта. Ви­никає питання, чи можлива співучасть у таких злочинах осіб, які не мають ознак спеціального суб'єкта? Чи можуть ці особи відповіда­ти за ті злочини, суб'єкт вчинення яких є спеціальним?

У статтях КК про співучасть немає прямої заборони позитивно вирішу­вати це питання. У КК не говориться, що співучасть у злочи­нах зі спеціаль­ним суб'єктом неможлива. Більше того, це питання прямо вирішене стосовно злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). Так, у ч. З ст. 401 КК України вказується, що співучасть у військо­вих злочинах осіб, не згаданих у цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне за собою відпо­відальність за відповідними статтями цього розділу, тобто розділу Особливої частини КК про військові злочини (розділ XIX Осо­бли­вої частини КК).

Очевидно, що й в інших злочинах із спеціальним суб'єктом, осо­би, які не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучас­ники злочину. Інакше кажучи, виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний су­б'єкт, а як організатор, підбурювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб'єкта. Щоправда, іноді об'єктивна сто­рона деяких злочинів описується в законі (диспозиції) так, що вона не ви­ключає як співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, які не є спеціаль­ними суб'єк­тами. З цих положень можна сформулювати кілька висновків:

а) суб'єктом злочину з спеціальним суб'єктом може бути лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, су­б'єкт отримання ха­бара — це тільки службова особа, ознаки якої описані в примітках до статей 364 КК України та 368 КК України);

б) звідси випливає, що виконавцем злочину з спеціальним суб'єк­том може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;

в) спираючись на висловлені вище положення, слід визнати мо­жливість співучасті осіб, що не є спеціальними суб'єктами, у зло­чинах з спеціальним суб'єктом;

г) у таких випадках особи, що не мають ознак спеціального су­б'єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, пособники того злочину, ви­конавцем якого є спеціальний суб'єкт;

г) тому ці співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем — спеціальним су­б'єктом. Напри­клад, приватна особа, що організувала давання-оде­ржання хабара, несе від­повідальність за ч. 4 ст. 27 КК України і за відповідною частиною ст. 368 КК України;

д) якщо ж злочин із спеціальним суб'єктом характеризується тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є спе­ціальним суб'єктом, останній підлягає відповідальності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насиль­ства або погроз сприяє ґвалтівнику у вчиненні зґвалтування, несе від­повідальність як співвикона­вець злочину, передбаченого ст. 152 КК України).

2. Провокація злочину. Провокацією злочину визнається ситу­ація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співуча­сників на вчи­нення злочину з метою його подальшого викриття.

Так, у судовій практиці була справа, коли сторож підсобного го­сподарс­тва підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібра­ної напе­редодні кукурудзи. Коли жінки під'їхали до поля і стали вантажити мішки з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших сторо­жів. Як було встановлено, сторож хотів показати начальству свою старан­ність і зовсім не мав наміру брати участь у крадіжці кукурудзи. Він діяв з ме­тою подальшого викрит­тя виконавців.

Нагадаємо, що мотиви у співучасників одного й того ж злочину можуть бути різними - кожний з них може керуватися різними спонуканнями і це не виключає їх співучасті в цьому злочині. Отже, провокація злочину розгляда­ється як співучасть у спровокованому злочині, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співуча­сників не має значення для притягнення їх до відповідальності. Тому в нашому прикладі сторож несе відповідальність за співучасть (під­бурювання) у вчиненні крадіжки кукурудзи. У статті 370 КК України встановлена спеціальна відповідальність за провокацію хабара.

3. Ексцес виконавця. Щоб співучасник був притягнутий до відпо­відаль­ності за злочин, вчинений виконавцем, він, як вже зазначалося, має бути обізнаний про злочинні наміри виконавця. Між співучасника­ми повинна мати місце змова на вчинення конкретного злочину. Але на практиці зустрі­чаються випадки, коли окремі співучасники виходять за межі цієї змови. На­приклад, пособник і підбурювач просили виконав­ця побити потерпілого, ви­конавець же вбив жертву. У такому разі і го­ворять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передба­чали, не бажали і не допускали вчи­нення тих злочинних дій, що вчинив ви­конавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має пе­вне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на ква­ліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчи­няти зло­чин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорід­ного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками зло­чин ніби «переростає» у більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчинити крадіжку, а ви­конавець змушений був застосу­вати насильство при вилученні майна, тому що зненацька застав у квартирі потерпілого, і тим самим вчинив вже не кра­діжку, а грабіж чи розбій.

У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяж­кий зло­чин, що він вчинив. У нашому випадку виконавець буде не­сти відповідаль­ність, скажімо, за розбій (внаслідок застосованого ним насильства з метою заволодіння майном крадіжка «переросла» у розбій), тобто за ст. 187, інші співучасники будуть відповідати за співучасть у крадіжці, тобто за ст. 185 КК України (з посиланням у разі необхід­ності на відповідну частину ст. 27 КК України).

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зо­всім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відпо­відає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу. Наприклад, співучасники задумали вчи­нити крадіжку. Виконавець, увійшо­вши до квартири, застав там її хазяйку і, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував її, а потім, ско­риставшись тим, що потерпіла втратила свідомість, викрав майно. У цьому випадку виконавець вчинив два злочини - (крадіжку і зґвал­тування), співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку.

Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якіс­ному екс­цесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть (оскіль­ки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах змови, що відбу­лася між ними, тобто за той злочин, що ними спільно було задуманий. У час­тині 5 ст. 29 зазначено, що співучас­ники не підлягають кримінальній відпові­дальності за діяння, вчине­не виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх умислом.

Іноді поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широ­ким поняттям — ексцес співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не лише виконавець злочину, але й будь-який інший співучасник. При цьому, однак, не враховується, що стосовно ексце­су (до того злочину, що саме і складає зміст ексцесу) будь-який спів­учасник є виконавцем, оскі­льки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, який є наслідком ексцесу. Тому прави­льно говорити не про ексцес співучасника, а про ексцес виконавця.

4. Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вда­лося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або за­мах, на яких його злочинна діяльність була припинена (перервана). У таких ситуаціях ви­конавець несе відповідальність за готування до злочину або замах на злочин. Інші ж співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на зло­чин, залежно від того, на якій з цих стадій була припинена (перерва­на) злочинна діяльність виконавця. Уявімо собі, що вико­навець пови­нен був підпалити будівлю і знищити її, однак був затриманий на місці злочину, коли намагався підпалити. Його дії (замах на підпал) квалі­фі­куються за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК України, а дії інших співучасників — за відповідною частиною ст. 27, ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК України. Або, на­приклад, виконавці, що входять в організовану групу для вчинення вима­гання, були затримані. Встановлено, що певний громадянин, що не входить до групи, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину, щоб після вчинен­ня зло­чину вони зникли з міста. Дії виконавців, що створили органі­зовану групу, утворюють собою готування до злочину (створення умов для вчинення вима­гання, в нашому випадку) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 192 КК України (готування до вимагання організованою гру­пою). Пособник несе відповідальність за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 189 (пособництво в готу­ванні до вимагання організованою групою).

У частині 4 ст. 29 КК України в зв'язку з цим встановлено, що у разі вчи­нен­ня виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (тобто готу­ванні або замаху на злочин).

5. Невдале підбурювання або пособництво має місце там, де можли­вий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє про­позицію вчи­нити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбу­рювача, пособника чи навіть організатора. Напри­клад, підбурювач умовляє виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак ви­конавець відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б тому, що боїться викрит­тя і можливого покарання.

У таких випадках відсутня змова, яка є обов'язковою ознакою співуча­сті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася, тому що пропозиція брати участь у злочині не була прий­нята (була відхилена) вико­навцем. Внаслідок цього тут не може бути і мови про співучасть. Тому відпо­відальність за правилами про спів­участь тут виключається, ст. 27 КК України застосована не може бути. Але як же вирішується в цих випадках питання про відповідальність? У таких ситуаціях потенційний (передбачуваний) ви­конавець кримінальної відповідальності не несе, а інші співучасники відпові­дають за готу­вання до злочину, який вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 КК України і відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки їх діяльність з підшукування співучасників є не що інше, як готування до зло­чи­ну, прямо зазначене у цій статті КК. У нашому прикладі підбурювач буде нести відповідальність за готування до вбивства.

6. Добровільна відмова співучасників. У статті 31 КК регулю­ється питання про добровільну відмову співучасників. Причому са­мого визначення добровільної відмови співучасників закон не дає, відсилаючи до ст. 17 КК України, в якій визначається загальне поняття доброві­льної відмови.

Це означає, що при добровільній відмові співучасників злочин не пови­нен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фак­тичної можливості завершити злочин, закінчити його.

Однак при співучасті діє не одна, а декілька осіб, причому дії їх опосере­дковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Відповідно тут за­стосовуються такі положення:

1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 17 КК України і не має особливостей порівняно з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.

2) Інші співучасники при добровільній відмові виконавця несуть відпові­дальність за готування до злочину або замах на злочин, зале­жно від того, на якій з цих стадій добровільно відмовився від дове­дення злочину до кінця виконавець (ч. 1 ст. 31 КК України). На практиці мав мі­сце такий випа­док. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будівлі з помсти до його власника. Підбурювач умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпаду. Виконавець, з'явившись на місце злочину, пристосував все необхідне для підпалу, навіть запа­лив полум'я, але, усвідомлюючи повну можливість вчи­нити задума­не, підпалювати будівлю не став, полум'я загасив, тому що зля­кав­ся відповідальності. У цій ситуації виконавець відповідальності не несе відповідно до ст. 17 КК України, а підбурювач і пособник від відповідаль­но­сті не звільняються. Вони винні в замаху на підпал, тому що дії виконавця були доведені до цієї стаді. Кваліфікація дій цих співуча­сників настає за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК України.

3) Складним є питання про добровільну відмову співвиконавця. Час­тина 1 ст. 31 КК України відсилає в таких випадках до ст. 17 КК України, що означає — добровільна відмова співвиконавця може виявлятися в дії (бездія­ль­ності), внаслідок яких запобігається завершення злочину іншими співвико­навцями:

а) передусім, така відмова можлива на стадії готування до злочину і неза­кінченого замаху. Вона може бути виражена в активних діях співвикона­вця — вмовив інших виконавців не вчиняти злочин, повідомив міліцію і за­вдяки цьому співучасники були затримані, попередив жер­тву і вона змогла сховатися тощо. Але добровільна відмова тут можли­ва і шляхом бездіяльно­сті, коли співвиконавець, добровільно відмови­вшись від продовження зло­чину, переконаний, що внаслідок його бездіяльності інші виконавці не змо­жуть довести злочин до кінця. Наприклад, співвиконавець, у якого були від­мички чи знаряддя злому, боячись відповідальності, не йде на місце вчи­нення злочину, тому інші виконавці не можуть вчинити крадіжки; або, з'яви­вшись на місце вчи­нення крадіжки, виконавець відмовляється відключити сигналізацію, тому інші виконавці вчинити злочин не можуть. Якщо ж вико­навці вчи­нять злочин яким-небудь іншим способом, то виконавець, який до­бро­вільно відмовився, все одно відповідальності не несе, тому що відсутні як причинний, так і винний зв'язок з вчиненим іншими виконавцями злочином. При добровільній відмові одного з співвиконавців інші співвиконавці несуть відповідальність за готування чи замах на злочин за­лежно від стадії, на якій мала місце добровільна відмова;

б) можлива добровільна відмова співвиконавця і при закінченому за­маху, коли він сам або за допомогою інших запобігає настанню на­слідку зло­чину. У практиці мав місце випадок, коли два виконавці, вирішивши вбити з помсти потерпілого, зіштовхнули його з моста в річку і втекли з місця події. Один з них, почувши, що жертва просить про допомогу, повернувся і, витя­гши потерпілого з води, врятував йому життя. Цей співвиконавець запобіг смерті жертви, активно втрутився у розвиток причинного зв'язку, внаслідок чого не настала смерть. У цьо­му випадку у нього є добровільна відмова, і відповідальності за замах на вбивство цей співвиконавець не підлягає. Інший же співвиконавець буде відповідати за замах на вбивство.

4) Організатор, підбурювач і пособник звільняються від криміна­льної відповідальності в зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) попере­дять вчинення злочину ви­конавцем (наприклад, обеззброять його, попередять потерпілого, передадуть виконавця в органи влади тощо). Крім того, добровільна відмова співучасни­ків має місце і тоді, коли вони своєчасно повідомлять відповідні органи дер­жавної влади (мі­ліції, СБУ, прокуратурі та ін.) про те, що готується або вчи­няється зло­чин. Причому в цьому разі добровільна відмова не виключається і тоді, коли органам влади чомусь не вдалося запобігти злочину.

Відмова пособника може виразитися й у пасивних діях. Напри­клад, він не надав знаряддя чи засоби вчинення злочину, не усунув перешкоди до вчи­нення злочину (не відключив сигналізацію), вна­слідок чого злочин виконав­цем не було вчинено (ч. 2 ст. 31 КК України).

У разі добровільної відмови кого-небудь з співучасників — ви­конавець та інші співучасники несуть відповідальність за готуван­ня чи замах на злочин залежно від того. на якій стадії їх діяльність була припинена (ч. З ст. 31 КК України).

5) Якщо ж співучасник намагався запобігти злочину, який він по­винен був вчинити, але це йому не вдалося (виконавець все-таки до­вів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як діяль­не каяття й оціню­ються як обставина, яка пом'якшує покарання.

§ 6. Причетність до злочину

1. Поняття і види причетності до злочину. Причетність до злочину — це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчинен­ням злочину, але не є співучастю в ньому.

На підставі положень частин 6 і 7 ст. 27 КК, з урахуванням теорії і сфор­мованої практики, виділяються такі види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завер­шення) злочину) приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочин­ним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недоне­сення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Що ж стосу­ється недоне­сення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

Розглянемо ці види причетності.

2. Приховування злочину — це активна діяльність особи по прихову­ванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слі­дів або предме­тів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про прихо­вування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, напри­клад, випадок, коли вбивця в закривавле­ному одязі після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розпові­вши про те, що тра­пилося, попросив дати йому інший одяг, а закривавлений спалити, що знайомий і вчинив. Перед нами заздалегідь не обіцяне прихову­вання як злочинця, так і слідів злочину. Такий приховувач несе від­повідаль­ність за ст. 396 КК України. Ця стаття встановлює відповідальність за зазда­легідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяж­ких злочинів. Приховування злочинів середньої або невеликої тяжкості кримінальній від­повідальності не підлягає. Причому в силу ч. 2 ст. 396 КК України не підля­гають кримінальній відповідальності за прихо­вування тяжких і особливо тя­жких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі ро­дичі, коло яких визначається за­коном. Відповідно до п. 11 ст. 32 КПК Укра­їни ними вважаються батьки, дру­жина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

У статті 256 КК України передбачена відповідальність за найбільш небез­пе­чний вид заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних ор­ганізацій чи укриття їх злочинної діяльності. Закон встановлює, що за зазда­легідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної органі­зації та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних за­собів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також за заздалегідь не обіця­не здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочин­ній діяльності, винні підлягають покаранню у виді позба­влення волі на строк до п'яти років. Покарання посилюється від п'яти до деся­ти років позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, якщо такі дії вчинені службовою особою або повторно.

Якщо ж таке приховування було обіцяне до початку чи в про­цесі вчи­нення злочину, але до його закінчення, таке приховування, як вже зазнача­лося, розглядається як співучасть у злочині у виді пособництва.

3. Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом,— це ак­тивна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній пере­дачі майна, здобутого злочинним шляхом, або збері­ганні такого майна. Мова йде лише про дії, заздалегідь не обіцяні. Якщо такі дії були заздалегідь обі­цяні, то вони утворять, у силу ч. 5 ст. 27 КК України, пособництво. При­дбання і збут, що не були заздалегідь обі­цяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 КК України — як вид причетності до злочину (ч. 6 ст. 27 КК України). Даний злочин передба­чає знання суб'єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шля­хом, тобто в результаті конкрет­ного злочину, крадіжки, розбою тощо.

4. Потурання. Потурання виражається в тому, що особа, яка зо­бов'я­зана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому зло­чину не пере­шкоджає: злочин відбувається. Наприклад, працівник міліції, знаючи про злочин, що готується, його не припиняє, хоча зобов'язаний був це зробити, а тому злочин вчиняється.

У Загальній частині КК прямо не встановлено відповідальність за поту­рання. Питання про відповідальність за потурання вирішуєть­ся таким чином:

1) якщо воно було заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчи­ненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України);

2) заздалегідь же не обіцяне потурання утворює собою у випад­ках, перед­бачених в Особливій частині КК, службовий злочин (зло­вживання слу­жбовим становищем - ст. 364 КК України, службова недбалість - ст. 367 КК України). Можлива і відповідальність за згаданою вище ст. 256 КК України, а та­кож за ст. 426 КК України.

Таким чином, з закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіця­нки чи її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцін­ку прихову­ванню, придбанню або збуту предметів, здобутих злочин­ним шляхом, і поту­ранню. Якщо ці дії (бездіяльність) були заздале­гідь обіцяні — це пособниц­тво злочину, якщо така обіцянка була дана рові Гасіит, тобто після закін­чення злочину, відповідальність настає за самостійний злочин у випадках, передбачених у КК.

4. Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про зло­чин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховуван­ня, недоне­сення — це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Не­залежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не ви­знається. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона під­лягає за нього кримінальній відповіда­льності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, вона підлягає від­повідальності за ст. 263, за недонесення ж про зло­чин, вчинений інши­ми особами, вона ні за яких умов не відповідає (ч. 7 ст. 27 КК України).