Незакінчений злочин і його види

1. Поняття незакінченого злочину. Закінчений і незакінчений злочин — цс співвідносні поняття. З визначення закінченого злочи­ну (ч. 1 ст. 13) випли­ває, щонезакінчений злочин — це умисне, су­спільна небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповід­ною статтею Особливої частини КК у зв 'язку з тим, що злочин не був доведе­ний до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не­закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною ді­яльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльні­стю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс­тю не реалі­зованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'­єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується пов­ністю, об'єктивна сторона ви­конується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло­чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник­ли всупереч волі і бажанню су­б'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох зло­чинів виключають стадію готування до злочи­ну або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками скла­ду закінче­ного злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корис­ливою метою і мотивом.

Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до зло­чину та замах на злочин.

§ 4. Готування до злочину

1. Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Частина І ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшуку­вання або пристосування засобів знарядь, підшукування спів­учасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне ство­рення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спря­мовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єк­тивної сторони готування до злочи­ну може проявлятися в різних діях, але спі­льним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умис­лом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежу­ватися лише готуванням до злочину, а вчинити такі дії, які призведуть до закін­чення злочину.

2. Види готування до злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 14 готуван­ня до зло­чину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення зло­чину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинен­ня злочину; в) підшуку­ванні співучасників; г) змові на вчинення зло­чину; ґ) усуненні перешкод; д) ін­шому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину— це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб під­шукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незло-чинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети ма­теріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи при­скорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для без­посеред­нього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосо­вно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умис­но використовуються для викрадення майна чи заво­лодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину.

Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за сво­їм харак­тером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виго­товлена от­рута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину— це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають при­датними або більш зручними чи більш ефективни­ми для відповідного застосу­вання.

Підшукування співучасників — це будь-які дії по притягнен­ню, залу­ченню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвико-навця), організа­тора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину — це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод — це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, іншеумисне створення умов для вчинення злочину— це різно­манітні дії, то створюють можливість для вчинення зло­чину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законо­давцем через їх найбільшу поширеність.

3. Відмсжування готування до злочину від виявлення умис­лу. Під вияв­ленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 злочином є передбачене Кодексом су­спільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні уми­слу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядаєть­ся як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної від­повідально­сті.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129, 195,266). У цих ви­падках карається не самий умисел, а суспіль­не небезпечне діяння (погроза), на­віть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю по­грозу, бо тут заподію­ється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, гро­мадському спокою тощо.

§ 5. Замах на злочин

Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Від­повідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря­мованого на вчинення зло­чину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосе­редньо спря­мованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) при­чини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розу­міти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охо­роною кримінального закону, створює безпосе­редню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже починаєть­ся виконання об'єктивної сторони зло чи-н у, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Осо­бливої частини КК (наприклад, проникнення в жит­ло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою за-володіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку, тоб­то повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завда­ти удару потерпілому або натиснути на ку­рок), або не настають на­слідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потер­пілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — цс невдала спроба посягання на об'єкт, ді­яння вин­ного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кі­нця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не за­вершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жер­тви, невміння користуватися зброєю, затримання злочин­ця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсут­ній внаслідок добровільної відмо­ви (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з пря­мим умис­лом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа ус­відомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспі­льне небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з на­станням зазначених на­слідків. Пленум Верховного Суду України у своїй прак­тиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин'.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчи­нення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з ме­тою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насиль­ство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших зло­чинних по­сягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіян­ня тілесних ушкоджень тощо)².

1. Види замаху на злочин. Замах поділяється законом на закін­чений і неза­кінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведен­ня злочину до кіні^я, але злочин не було закінчено з причин, які не за­лежали від її волі. Цей за­мах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці доку­мента, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слід­чий конверт не взя­ла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала про­токол огляду конверта, у якому були гроші³. Або ще приклад: винний з ме­тою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, од­нак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кі­нця.

Відповідно до ч. З ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінче-нші, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала не­обхідними для доведення злочину до кінця. Напри­клад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей за­мах іноді називають перерваним.

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 94.

² Див.: Там само. - С. 102.

³ Див.: Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодав­ства і юридичної практики України. - 1994. - № 4. - С. 14.

Отже, такий поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тоб­то за став­ленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням про сту­пінь виконання ним злочинного діяння.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінче-ний зло­чин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тоб­то ступінь вико­нання об'єктивної сторони, і вважають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом — виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Але об'єк­тивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було вико­нане, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чи­ном, тут зав­жди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для за­кінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для дове­дення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і не­закінче­ний і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єк­тивного і суб'єк­тивного критеріїв. Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необ­хідне для вчинення злочину, є не­вдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залеж­ність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придат­ний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними за­собами. Таким же може бути й непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінче­ним) має місце тоді, коли об 'єкт не має необхідних влас­тивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускаться фактичної по­милки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи поро­жньої ки­шені; постріл у труп, помилково прийнятий за живу людину; викра­дення предмета, помилково прийнятого за бойові припаси чи нар­котичні за­соби.

Замах із непридатними засобами (він також: може бути як за­кінченим, так і незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання за­стосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслі­док їх об 'єктивних властиво­стей, неможливо закінчити злочин.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно не­придат­ними для заподіяння шкоди.

Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (напри­клад, спроба отруїти людину речовиною, помилко­во прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкрет­них обста­вин не можуть привести до виконання задуманого (напри­клад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою). Наявність непридат­ного замаху визнається нашою су­довою практикою. Так, Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, якщо особа викрала непридатну до використання вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, помилково вважаю­чи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчине­не слід роз­цінювати як замах на викрадення зазначених предметів'.

3. Значення поділу замаху на злочин на види. Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання². Закін­чений замах на зло­чин за ступенем реалізації умислу своїми озна­ками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш не­безпечний, ніж нсзакінчений замах на зло­чин. Між ними існує різ­ниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об'єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин су­б'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вва­жав за необ­хідне для доведення злочину до кінця, а при незакінче-ному замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріаль­ними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони — суспільне небезпечний на­слідок, хоча суб'єкт вже повністю здійснив діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з мате­ріальним складом не тільки відсутній суспільне небезпечний наслі­док, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. -С.197.

² Про призначення покарання за приготування і замах див. § 4 розділу XVIII цього підруч­ника.

При нсзакінчсному і закінченому замаху на злочин суспільне небезпеч­ний наслідок не настає з різних причин. При незакінчено-му замаху на злочин він взагалі не може настати, оскільки винний не закінчив саме діяння, необ­хідне для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані усі дії для його спричи­нення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і нсзакінчений має значен­ня і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при нсзакінчсному замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому — тільки в окремих ви­падках. Нарешті, спсци({)ічні особли­вості непридатного замаху інко­ли можуть бути підставою для пом'якшення по­карання чи для пов­ного звільнення від кримінальної відповідальності відпові­дно до ч. 2 сг. 11. Так, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тяг­нуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використан­ням марнові­рних (забобонних) засобів та замахи з використанням не-придатих через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з аб­солютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як очевидно із самого визна­чення за­маху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосо­вує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад. спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).

4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При за­маху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведене до кінця діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, або відсутній су­спільне небезпечний наслі­док), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю вико­нана. Тому визнання здійсненого діяння замахом або закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспо­зиції закону.

5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину.Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом — і близькістю настання суспільне небезпеч­них наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчи­нення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчи­нення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небез­пека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпо­середньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, при­звести до закінчення злочину і настання зокрема суспільне небез­печних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим за­мах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки.

§ 6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готу­вання до злочину і за замах на злочин)

§ 7. Добровільна відмова від вчинення злочину

1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки. Згі­дно з ч. 1 ст. 17 «добровільною відмовою є остаточне при­пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення осо­бою готу­вання до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчи-

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № С. 198.

нсння злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлен­ня можливо­сті довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло­чин озна­чає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безпово­ротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Пе­рерва у вчиненні злочину, його призупи­нення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють доброві­льної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небез­пека за­подіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. На­приклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести ін­ший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свід­чить про добровільну від­мову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторен­ня пося­гання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки вин­ним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення зло­чину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної від­мови від спроби повтор­ного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи про­махом, і вин­ний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, че­рез цс добро­вільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова стала­ся вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне ви­конати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учини­ти'.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведеиня злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як ді­яння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин­ну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умо­влян-

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - № 1. - С. 88.

ня або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочин­ної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмов­ляється від доведення злочину до кі­нця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність v особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по­долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, засто­сувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і від­мовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду Укра­їни в таких справах ви­ходить з того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрі­бно встановити, що особа, маючії реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії»'.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від до­ведення зло­чину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — цс не добровільна, а вимушена від­мова, невдале злочинне пося­гання (наприклад, злодій намагався від­крити сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визнача­ється за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої осо­би. Тому не має зна­чення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з мстою крадіжки грошей проник у помеш­кання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було гро­шей, то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

2. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Мо­тиви добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця можуть бути різ­ними: усвідомлення аморальності діяння, каят­тя, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мо­тиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину. Добровільна відмова від злочину можлива

' Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -- 1995. -№ 1. -С. 102.

тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочи­ну, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею не­безпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняєть­ся кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмо­витися від завершеного посягання вже немож­ливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину і добровільної відмо­ви від зло­чину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від одержання хабара може мати місце тільки до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє слу­жбову особу від кримінальної відповіда­льності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випад­ках, причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утри­мання від пода­льших дій з створення умов для вчинення злочину усу­ває небезпеку для об'­єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчи­нення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії в ліквідації створе­них умов для вчинення злочи­ну. Проте вони не обов'язкові і не мають значення для встановлен­ня добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достат­ньо утримання від по­дальших дій, які були безпосередньо спрямо­вані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова мож­лива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовір­ним настанням сус­пільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа конт­ролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільне небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт за­лишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли по­жежа вини­кла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише за­вдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розви­ток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмо­ва на стадії за­кінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від понов­лення (повторення) спроби вчинити злочин. Напри­клад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але недолучив. Тут від замаху на вбивство вже відмовитися не можна; мож­лива лише відмова від повторного замаху на життя потерпілого.

4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровіль­ній відмові від злочину. Відповідно до ст. 17 добровіль­на відмова від злочину є самостійною підставою виключення кри­мінальної відповідально­сті за незакінчений злочин, оскільки шля­хом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.

5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину. Згід­но з ч. 2 ст. 17 «особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підля­гає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншо­го злочину». Звідси випливає, що особа, що доб­ровільно відмови­лася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній від­повідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на зло­чин. Отже, ця норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпоча­того особою злочину. Положення зазначеної норми про добровіль­ну відмову можуть бути викорис­тані й іншими особами для попе­редження злочинів.

Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровіль­ної відмови, вже міститься склад іншого закінченого зло­чину, кримінальна від­повідальність настає за цс посягання, а за до­бровільно припинене готування або замах відповідальність виклю­чається. Наприклад, особа, яка незаконно ви­готовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбив­ства, але відповідатиме за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з ме­тою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього зло­чину до кінця, не відповідає за замах на зґвалтування, але відпові­датиме за заподіяне тілесне ушкодження

6. Діяльне каяття при вчиненні злочину. Під діяльним каят­тям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчине­ного злочину і про пра­гнення загладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведін­ка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — осуд вин­ним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Діяльне каяття може проявитися в різних видах, а саме: а) -іаиобі-ганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; б) відшкодуванні запо­діяного збитку або усуненні заподіяної шкоди; в) сприянні розкрит­тю злочину; г) з'явленні із зізнанням; д) інших подібних діях, що по­м'якшують наслідки вчиненого зло­чину і відповідальність за нього.

7. Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від дове­дення злочину до кінця. Добровільна відмова можлива тіль­ки при незакінчс­ному злочині. Діяльне каяття має місце як при нс-закінченому, так і при закін­ченому злочині. Добровільна відмова може виявитися й у бездіяльності, у про­стому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а діяльне каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Діяльне ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідаль­ності внаслідок саме добровільної відмови від вчинен­ня злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як пра­вило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких ви­падках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв'яз­ку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, за­зна­чених у законі.