Поняття і види суб'єктів злочину

Суб'єкт злочину

1. Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній від­повідальності (суб'єкт злочину)».

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осуд­на особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримі­нальна відповідаль­ність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це осо­ба фізична, осудна, яка досягла певного віку.

2. Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична осо­ба, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де гово­риться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил вироб­ництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відпо­відальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це пе­редбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172. 223, 271 КК України та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передба­чення в новому КК кримінальної відповідальності юридич­них осіб, не дістали підтримки законодавця.

3. Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК України, обов'язковою ознакою суб'єкта зло­чину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 КК України вказано, що «осуд­ною ви­знається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Отже,осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кри­мінальне за­конодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідаль­ності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак зло­чину (об'єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільне небезпечних наслідків). Здатність усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинка­ми. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукуп­ності визна­чають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчинен­ням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оці­нювати суспільне небезпечний характер вчине­ного діяння, його суспільне не­безпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності — це норма, типовий стан психіки людини, ха­рактерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характер­ний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встанов­лення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінно­сті особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпе­чне діяння. Із станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети пока­ран­ня. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання «має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочи­нів як засудженими, так і іншими особами». Тільки осудна особа здатна прави­льно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обгрунтова­ність і справедливість призначеного по­карання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчи­нювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відпові­дальності і покарання.

4. Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізич­на осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначаєть­ся саме до часу вчинення зло­чину. Тому дуже важливо при розслі­дуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли від­сутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Вчинення суспільне небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про від­сутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що «кримінальній відповіда­льності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності — чотирнадцять років — за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, на­приклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нане­сення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 КК України; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України); диверсія (ст. 113 КК України), бан­дитизм (ст. 257 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), крадіжка, гра­біж і розбій (статті 185, 186, 187 КК України) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відпові­дальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі зло­чини; б) майнові злочини. В основу зниження віку кримінальної відповідально­сті за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можли­вість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпеч­ність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відпові­дає за зло­чини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотир­надцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містять­ся ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідаль­ність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягли шістна­дцяти років, у такому злочині як примушування до ви­конання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. З ст. 355 КК України), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесно­го ушкодження за ст. 121 КК України.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягай вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактич­но не можуть вчинити неповнолі­тні. До таких злочинів слід віднес­ти, наприклад, ухилення від призову на стро­кову військову службу (ст. 335 КК України), втягнення неповнолітніх у зло­чинну діяльність (ст. 304 КК України).

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осуд­на особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної від­повідальності, нази­вають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак ви­ключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і криміна­льну відповідальність.

5. Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і понят­тя спеціаль­ного суб'єкта. Частина 2 ст. 18 КК України визначає, щоспеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може на­ставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лі­пне певна особа. Таким чином, спеціальний су­б'єкт - це особа, яка крім обов'яз­кових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має до­даткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для су­б'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта допов­нюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як до­даткові. Ці спеціа­льні ознаки можуть бути різними, наприклад, слу­жбове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародже­ної дитини) та інші.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазна­чені в за­коні. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370 КК України, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки служ­бовими особами. Бі­льше того, у примітці 1 до ст. 364 КК України дається зако­нодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК України зазначається, що спеціальними су­б'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного ви­року, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути пря­мо і не названий, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного за­тримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише праців­никами правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при опису­ванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК України передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянс­тва, а в ст. 117 КК України прямо вказується, що відповідаль­ність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідкісними є випадки, коли ознаки спеціального суб'єк­та викорис­товуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК України ква­ліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є об­межуваль­ними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому осо­би, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародже­ної дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідаль­ність не за ст. 117 КК України, а за ст. 115 КК України (за просте чи навіть ква­ліфіковане вбивство).