Причинний зв'язок між діянням (дією або бездіяльністю) і суспі­льне небезпечними наслідками

1. Теорія і практика кримінального права виходять з основного принципу, відповідно до якого суспільне небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебу­вали в причинному зв'язку з його дією або бездіяльністю. Встано­вити причинний зв'язок між дією і суспільне не­безпечними наслід­ками — означає дати відповідь на питання: чиє діяння ви­кликало цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлений в вину. По­тріб­но, таким чином, констатувати, що в об'єктивній дійсності шкідли­вий на­слідок, що настав, викликаний діями даної особи, а не діями третіх осіб чи яких-небудь інших зовнішніх сил.

Наука кримінального права не створює своєї теорії причинності, а ґрунту­ється на теорії причинності, чи каузальності (лат. саига — причина), розроб­лені філософією. Філософські категорії «причина» і «наслідок» відбивають об'­єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки об'єктивного світу. Ці зв'язки ма­ють універсальний харак­тер. У них одне явище (подія, процес) виступає при­чиною іншого явища (наслідку) — перше передує другому в часі і є необхід­ною умовою чи підставою виникнення або зміни розвитку другого, тоб­то при­чина породжує наслідок. З цих філософських положень ви­пливає, що підпри­чинним зв'язком у кримінальному праві слід розуміти об 'єктивно існуючий зв 'язок між діянням — дією або без­діяльністю (причиною) — і суспільна небезпе­чними наслідками (на­слідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільна небезпечного наслідку.

У науці кримінального права з проблеми причинного зв'язку були вислов­лені різні погляди. До найважливішого з них слід віднести те­орію необхідної умови «сопсііііо зіпе ^иа поп» («необхідна умова, без якої не може бути...»), те­орію адекватної причинності, теорію необ­хідного спричинення. Кожна з цих теорій, базуючись на різних філо­софських концепціях, розглядає з більшою чи меншою повнотою і науковою обґрунтованістю проблему причинності у кри­мінальному праві. Вони мають ряд безсумнівних позитивних якостей, але в той же час містять ті чи інші рішення і висновки, що викликають критичні заува­ження. Кожна з цих теорій може бути доповнена новими поло­женнями, які тією або іншою мірою могли б поглибити загальне уяв­лення про причинний зв'язок у кримінальному праві.

2. При аналізі і встановленні причинного зв'язку між суспільне небезпеч­ною дією або бездіяльністю і суспільне небезпечними на­слідками слід вихо­дити з таких положень.

1) Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає вста­новленню у випадках, коли суспільне небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Звідси ви­пливає, що якщо відсутнє суспіль­не небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причин­ний зв'язок, тому що немає першої (обов'язкової) ознаки об'єктив­ної сторони — діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності су­спі­льне небезпечного діяння) має місце замах на злочин, або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину. Якщо ж причинний зв'язок між ді­янням і наслідком не встановлений, об'єк­тивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов'язкової її ознаки, як причин­ний зв'язок.

2) Причинний зв'язок — це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільне небезпечним діянням) і наслідком (суспільне небезпечними наслід­ками). Причинний зв'язок між злочинним діян­ням і суспільне небезпечними на­слідками існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини — слідчого, прокурора, судді. Даний зв'язок як зв'язок між явищами об'єктив­ної дійсності є таким, що може бути пізнаним. Тому по кожній кри­мі­нальній справі для наявності об'єктивної сторони злочину з мате­ріальним скла­дом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не лише діяння, але і суспільне небезпечний наслідок, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

3) При аналізі причинного зв'язку слід враховувати, що в природі і суспільс­тві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії. В об'єкти­вному світі існує загальний і універсальний каузальний зв'язок. Тому якщо роз­глядати всю сукупність причинно-наслідкових зв'язків, ланок і опосередкувань, що призвели до настання суспільне небезпеч­ного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає при­чиною, а яке — наслідком, тому що на­слідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформу­ється в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв'язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізо­лювати два явища — причину і наслідок, тобто суспільне небезпечне діяння (дія або без­діяльність) і суспільно небезпечний наслідок — від інших при­чинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є пе­вне діяння причиною даного суспільне небезпечного наслідку.

4) Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхід­ною умовою, без якої неможливе настання наслідку (сопгііііо зіпе ^иа поп). З цього випливають такі найважливіші вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Однак зовніш­ньої (часової) залежності у послідовному розвитку подій не­достатньо, адже ві­домо, що «після цього» не завжди означає «вна­слідок цього» (розі Ьос поп Є5І ргоріег Іюс). Наприклад, під час інвен­таризації у завідувача складом 3. (який проробив чотири місяці на цій посаді) виявлена велика нестача товарно-матері­альних ціннос­тей, у зв'язку з чим було порушено кримінальну справу. Розслі­дуван­ням було встановлено, що нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача складом, що працював раніше, який при передачі 3. товарно-матеріальних цінностей шляхом обману при­ховав нестачу. У цьому разі причинний зв'язок між поведінкою 3. і нестачею відсутній;

б) причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але і ви­кликати його. Відомо, що причинний зв'язок за своєю суттю є зв'я­зком генети­чним (зв'язок породження). Тут діяння завжди повинне ви­кликати (породжу­вати) настання суспільне небезпечних наслідків. При цьому суспільне небезпе­чна дія (причина) як активна форма поведі­нки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо робить негативний руйнуючий вплив на об'єкт кримінально-право­вої охорони і викликає тим самим настання суспільне небез­печно­го наслідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоду опос-рсдко­вано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втру­чається в розви­ток причинного зв'язку, не виконує покладеного на неї обов'язку по виконанню активних дій, якими вона повинна була від­вернути шкоду, що загрожує об'єк­тові. Внаслідок пасивної поведін­ки особи і дій інших сил і засобів (дій третіх осіб, сил природи, меха­нізмів, різних процесів — хімічних, біологічних, пато­логічних тощо) суспільне небезпечні наслідки настають як факт реальної дійс­ності. Однак цс зовсім не означає, що в останньому випадку немає причин­ного зв'язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв'я­зок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обов'яз­ків (активних дій) по запо­біганню шкоді (при наявності реальної мо­жливості виконати такі дії) і фактич­ним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільне небезпечних на­слідків);

в) причинний зв'язок має місце лише у разі, коли діяння є голов­ною, визна­чальною умовою (фактором) настання суспільне небез­печного наслідку. Це правило дуже важливо враховувати в ситуаці­ях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови і фактори — дії інших осіб, різні про­цеси (патологічні, біологічні та ін.), тобто мають місце кілька (безліч), факто­рів, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільне небезпечних нас­лідків. Діян­ня слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при уявному, штучному виключенні діяння з усьо­го ланцюга факторів) суспільне небезпечні наслідки не настали б. У даній конкретній об­становці діяння завжди створює реальну мо­жливість настання наслідку і є в та­кому разі їх причиною;

г) діяння перебуває в причинному зв'язку з наслідком, якщо воно з немину­чістю викликає настання цього наслідку. Мова йде про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, способу і засобів вчинення злочину, осо­бливостей його об'єкта і предмета створює реальну можливість настан­ня наслідків. Діяння тут з необ­хідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку. Наслідок тут органічно притаманний (ре­ально можливий) цьому діянню, чому має місце необхідний причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням та його нас­лідками.

Необхідний причинний зв'язок слід відрізняти від випадкового причин­ного зв'язку. Необхідний причинний зв'язок відбиває зако­номірності розвитку об'єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість на­стання певного наслідку. При необ­хідних причинних зв'язках людина, пізнаючи об'єктивний світ, здат­на передбачати розвиток природного ходу подій. Вчиня­ючи ті або інші дії, що з закономірністю викликають настання наслідків, лю­дина здатна передбачити настання цих наслідків. От чому необхід­ний причин­ний зв'язок має кримінально-правове значення, і наслід­ки, що настали від дії (бездіяльності) особи при наявності в неї уми­слу чи необережності, ставляться йому в провину. -

На відміну від цього випадкові причинні зв 'язки не відбивають закономірно­стей розвитку подій. Вони є, наслідком випадкового пе­ретинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діян­ня з урахуванням об'єк­тивно-предметних умов містить лише абст­рактну можливість настання суспі­льне небезпечних наслідків. На­приклад, потерпілий, якому нанесене легке по­ранення, помирає від того, що при перев'язуванні йому була занесена інфекція. Відпові­дальність в цьому випадку може настати лише за нанесення пора­нення, а не за смерть, що настала. Суспільне небезпечні наслідки, що настали внаслі­док випадкового причинного зв'язку, не мають кримінально-правового зна­чення і не є обов'язковою ознакою об'­єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Урахування викладених положень має важливе значення для ви­рішення питання про наявність (чи, навпаки, відсутність) у кожному конкретному випа­дку причинного зв'язку між суспільне небезпечним діянням і наслідком. Вста­новлення необхідного причинного зв'язку констатує наявність об'єктивної сто­рони злочину з матеріальним складом.

3. У теорії кримінального права запропоновані наступні види необхідних причинних зв'язків, що мають кримінально-правове зна­чення і зустрічаються найчастіше':

а) причинний зв'язок при так званому безпосередньому заподі­янні. Такий зв'язок іноді називають безпосереднім або прямим при­чинним зв'язком (напри­клад, постріл з пістолета, яким спричинена смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв'язок, коли суб'єкт для заподі­яння суспільне небезпечних наслідків застосовує різні механізми, при­стосування, інші засоби вчинення злочину чи вико­ристовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних осіб, які не досягай віку кримінальної відповідаль­ності (тих, котрі виступають як «засіб» здійснення злочину), чи поводження тварин, наприклад, спеціально вимуштруваних собак тощо;

в) необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії спів­учасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв'язку зі злочином, вчиненим виконавцем;

г) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці поте­рпілого. Ці умови виступають каталізаторами (прискорю­вачами) настання наслідків (наприклад, стан сп'яніння, хвороба по­терпілого тощо). У справі С. було встановлено, що 13-літній К. га­нявся з ціпком за її 5-літньою дочкою. С. наздогнала К. і вдарила його кілька разів рукою по голові. К. у той же день за­недужав і через чо­тири дні помер. При розслідуванні виявилося, що смерть К. викли­кана запаленням кори мозку, причиною якого був удар по голові, що спричинив разходження кісткових швів за наявності у К. застаріло­го процесу запалення середнього вуха. У цьому випадку між діями С. і смертю К. має мі­сце необхідний причинний зв'язок, що, однак, ускладнений особливими умо­вами на боці потерпілого, особливос­тями стану його здоров'я (наявність заста­рілого процесу запалення середнього вуха), що прискорили настання смерті підлітка.

' Див.: Бажанов М.И. Вказ. праця. - С. 40.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і суспільне небез­печними нас­лідками завжди означає наявність об'єктивної сторони злочину з матеріаль­ним складом. Але це лише обов'язкова переду­мова вирішення питання про на­явність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Треба ще встановити суб'єктивну сторону злочину — провину особи у формі умислу чи необережності щодо наслідку, який настав.

§ 5. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину

1. Для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе зна­чення ма­ють такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і за­соби вчинення зло­чину. Як вже зазначалося, вони виступають її фа­культативними ознаками. Од­нак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов'язкових. Відсутність у цих випа­дках якої-небудь озна­ки свідчить про відсутність об'єктивної сторони злочину і, отже, скла­ду злочину як підстави кримінальної відповідальності.

2. Місце вчинення злочину — це певна територія або інше місце, де від­бувається суспільне небезпечне діяння і настають його суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК мі­сце вчинення злочину в одних ви­падках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); в других — воно використовується як геогра­фічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), атмосферне повітря (ст. 241), водні об'єкти (ст. 242), вода (ст. 242), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх— під ним розуміють певну терито­рію, на якій людина проживає чи за­ймається виробничою або іншою діяльністю, наприклад, житло, інше примі­щення чи сховище (статті 185, 186, 187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транс­портні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, ви­бу­хонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового характеру, наприклад, поле бою (статті 429, 432), ра­йон бойових дій (ст. 433). У деяких складах міс­це вчинення злочину визнача­ється як територія, на яку поширюєть­ся чітко визначений правовий режим, на­приклад, державний кордон України (ст. 331), митний кордон України (ст. 201), заповідники, території й об'єкти природно-заповідного фонду (при незакон­ному полюванні — ст. 248), місця обмеження волі (ст. 390), місця позба­влення волі (ст. 393), виправні установи (статті 391, 392) спеціалі­зовані лікувальні за­клади (ст. 394) та ін.

У деяких випадках місце вчинення злочину виступає як кваліфі­куюча ознака. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

3. Час вчинення злочину — це певний відрізок (проміжок) часу, протя­гом якого відбувається суспільне небезпечне діяння і наста­ють суспільна не­безпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується дуже рідко. Разом з тим встановлення часу вчинення злочину по ко­жній справі має важливе значення для вирішення питання про чин­ність закону в часі (статті 4, 5).

4. Обстановка вчинення злочину — це конкретні об'єктивно-предме­тні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обста­новка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчи­нення військового злочину в бойовій обстановці (ч. З ст. 402, ч. З ст. 403, ч. З ст. 404), злочинні дії військо­вослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285); в інших же — обстановка вказує на умови, у яких пере­буває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135), ненадан-ня допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), погроза або насильство щодо службової особи чи громадяни­на, який виконує громадський обов'язок (ст. 350). Обстановка вчинен­ня злочину іноді істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчине­ного діяння і виступає як кваліфікуюча ознака (наприклад, військовий злочин у бойовій обстановці). В інших випадках вона створює приві­лейований склад злочину. Це вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної обо­рони (статті 118,124), де обстановка — посягання з боку того, хто посягає, — визначає необ­хідність захисту від суспільне небезпечного посягання.

В усіх зазначених випадках обстановка вчинення злочину є обо­в'язковою ознакою об'єктивної сторони.

5. Спосіб вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони зло­чину роз­глянутий у § 2 цієї глави. Зазначимо лише, що спосіб висту­пає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпеч­не для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190);

б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить харак­тер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідо-мо неправдивого показання (ст. 384) — обман і т.п.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язко­вою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Від­сутність даного способу виключає склад злочину. Наприклад, передбачене в ст. 120 доведення до самогубства відсутнє, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематич­ного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій. Спосіб має істотне значення для пра­вильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важ­ливий для диференціа­ції кримінальної відповідальності. Так, зале­жно від способу вчинення злочину диференціюється відповідаль­ність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення .кваліфікованих чи особливо кваліфіко­ваних складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Напри­клад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, не­безпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спе­ціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115).

6. Засоби вчинення злочину — це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільна небез­печного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчи­нення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які осо­ба вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транс­портні за­соби, пристрої, технічне устаткування тощо). До інших засобів вчи­нення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути від­несені під­роблені документи, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у фо­рму працівників міліції і використовуючи підроблені документи, робили «об­шуки» в окремих громадян і шля­хом обману привласнювали їх цінності) та ін.

Засоби вчинення злочину слід відрізняти від предмета злочину, під яким розуміють предмети матеріального світу, у зв'язку з якими чи з приводу яких вчиняється злочин. Предмет, як відомо, нерозрив­но пов'язаний з об'єктом зло­чину, завжди перебуває в статичному стані. Засоби ж перебувають у динаміч­ному стані, забезпечують здій­снення посягання на об'єкт кримінально-правової охорони, у тому числі і вплив на предмет злочину.

Засоби вчинення злочину в одних випадках істотно полегшують вчи­нення злочину, в інших — без них це взагалі неможливо. Засоби є обов'язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту. Так, зброя є обо­в'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257); вогнепальна чи холодна зброя або інші пред­мети, спеціально пристосовані чи заздалегідь приготовлені для на­несення тілесних ушкоджень, є обов'язковими (в альтернативі) озна­ками осо­бливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296). Причому знаряд­дя вчинення злочину можуть виступати як ознака основного складу або кваліфікуючого, наприклад транспортні засоби в складі незакон­ного полювання (ч. 2 ст. 248), або ж навіть ознаками особливо ква­ліфікуючого складу (ч. 4 ст. 296).