Предмет злочину

1. Поряд з предметом суспільних відносин необхідно виокрсм-ліокаті] і предмет злочину як самостійну ознаку складу злочину. Предмет суспільних відносин і предмет злочину — це різні правові явища. Предмет відносин — цс структурний елемент суспільних відносин. Предмет злочину, що існує поряд з об'єктом, є самостій­ною ф а к у л ь т а т й впою ознакою складу злочину. Кож­ний з цих предметів наділений своїми, властивими тільки йому ознаками, ви­конує свою соціальну роль, а також має різне правове призначення.

2. Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріаль­ного світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує наявність у діях особи ознак конкретно­го складу злочину.

З нього визначення випливає, що до предмета злочину необхід­но відно­сити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Таке рі­шення обумовлене тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин, найчастіше вказує саме на конкретні речі, а точніше, їхні ознаки, властивості. Наприклад, відповідаль­ність за ст. 265, яка пе­редбачає склад незаконного поводження з радіоактив­ними матеріа­лами, може наставати лише в тому разі, коли предметом злочину є радіоактивні матеріали. Так само у всіх статтях, що встановлюють відповідаль­ність за корисливі злочини проти власності, — їх пред­метом є тільки чуже майно (статті 185-191).

Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то пред­мет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину.

Крім того, предмет злочину — це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'яз­ковою ознакою складу злочину. Так, у ст. 214 зазначено, що предме­том цього злочину можуть бути тільки дорогоцінні метали і дорогоцінного каміння. Відповідно до редак­ції ст. 246 предметом неза­конної порубки лісу може бути лише ліс на корені.

Законодавець, проте, далеко не завжди вказує на предмет як озна­ку конкре­тного злочину. У разі, коли на нього немає вказівки безпо­середньо в са­мому кримінальному законі, предмет не є ознакою скла­ду злочину, і, навпаки, тоді, коли він зазначений у самому законі, злочин є предметним і для його пра­вильної кваліфікації повинен бути встановлений конкретний предмет злочину. Більше того, в разі, коли предмет є обов'язковою ознакою, саме він найчастіше встано­влюється раніше за все, і нерідко за допомогою отриманих про ньо­го да­них з'ясовується решта ознак складу злочину. Наприклад, при вирішенні пи­тання про кваліфікацію дій осіб, які виготовили з ме­тою збуту підроблену наці­ональну валюту України (ст. 199), перед­усім з'ясовують, чи мають підроблені банкноти або металева моне­та ті ознаки, які повинні бути притаманними пред­мету зло­чину (ці грошові знаки мають знаходитися в обігу, їм властива велика ступінь схожості зі справжніми тощо).

3. Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочину в законі про кримінальну відповідальність. Вибір того чи іншого спо­собу (прийому) при за­конодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від харак­теру злочину, а також від індивіду­альних властивостей його предмета.

Так, у багатьох випадках у самому законі йдеться лише про пев­ний вид предметів, і через тс будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Наприклад, вважається цілком достатньою вказівка у статтях 368-370 на х а -б а р для визначення предметів цих злочинів. З'ясування ж змісту цього поняття дає можливість зробити висновок, що пред­метами ха­барництва можуть бути як будь-які матеріальні цінності (гроші, про­дукти, предмети побутової техніки та інші речі), так і майнові блага (надання путівки в санаторій, ремонт квартири та ін.). У цих та інших подібних випадках немає необхідності давати в КК вичерпні перелі­ки можливих предметів цих злочинів. Цього не слід робити через те, що вказівка законодавця на певні його видові ознаки (визначення на рівні виду) означає, що будь-який предмет цього виду має однакове правове значення. Наприклад, цілком очевидно, що на від­повідаль­ність за хабарництво не впливає те, які матеріальні цінності (гроші, то­вари та ін.) передавали як предмет хабара. Інше могло б призвести до необгру­нтованого захаращення кримінального закону переліком предметів, встанов­лення яких і без цього не викликає труднощів на практиці. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета зло­чину, наприклад, коли практич­на діяльність людей викликає появу нових і но­вих предметів.

Іноді законодавець безпосередньо в статті КК дає приблизний або вичерп­ний перелік предметів злочину, прагне максимально ви­значити їх у дис­позиції кримінально-правової норми. Так, у ч. 1 ст. 204 КК дається приблизний перелік предметів злочину: в само­му законі с вказівка на те, що ним можуть бути алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари. А стаття 310 дає ви­черпний перелік предметів злочину, що в ній передбачаються: по­сів або вирощування снотворного маку чи конопель.

В разі, коли диспозиція статті КК про відповідальність за певний злочин мас бланкетний характер, перелік предметів злочину наво­диться в тих норма­тивних актах, до яких відсилає сам кримінальний закон. Так. перелік наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що є предме­том злочину, передбаченого. наприклад, у ст. 305, у самому законі не наво­диться. Цей перелік за­тверджується Комітетом з контролю за наркотиками при Мініс­терстві охорони здоров'я України.

4. Аналіз зазначених у чинному законодавстві предметів злочину свід­чить про те, що ті чи інші речі, а також цінності законодавець най­частіше вирі­зняє як предмет з урахуванням особливого правового ре­жиму. викликаного їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економіч­ного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обстави­нами, з приводу яких чи шля­хом впливу на які вчинюється злочин. До таких предметів необхідно віднести податки і збори (ст. 212). порнографічні пред­мети (ст. ЗОЇ), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263) та ін. З приводу корисних властивостей речей вчиняється більшість корис­ливих злочинів, і тому саме вони виокремлюються законодавцем як предмети відпо­відних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори ми­стецтва та інші товари). Ці і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, у свою чергу, викликають необ­хідність надання їй певної правової зна­чущості в конкретному складі злочину, що і визначає її нерозривний зв'язок з самим суспільне небезпечним діянням.

5. Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з пред­метом суспі­льних відносин, які охороняються кримінальним зако­ном. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, за­конодавець наділяє додатково і функ­ціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще до­датково іі інше правове значення.

Так. збігаються предмет злочину і предмети суспільних відно­син у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших зло­чинах проти власності.

6. У зв'язку з викладеним виникає питання про місце предмета в складі конкретного злочину. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішен­ня викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відпові­дальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов язковим, а факуль­тативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його мо­жна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.

Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину зав­жди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у су­купності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язко­вою ознакою складу злочину, то предмет — факультативною. Предмет відріз­няється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину вна­слі­док суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'­єкті. Шкода предмету як ма­теріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінсння. Наприклад, при продажу в торговельних підприємс­твах фальсифі­кованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і збері­гає при цьому зовнішній вигляд (розведення сметани кефіром, спиртних напоїв водою, додавання до вершкової олії маргарину) (ст. 225). Стра­ждає предмет і при вчиненні таких злочинів, як знищення або по­шкодження майна (ст. 194); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або ін­шим водним добувним промислом (ст. 249) та ін. Разом з тим при вчиненні ці­лого ряду злочинів пред­мет не зазнає шкоди. Цс має місце тоді, коли злочин вчиняється шля­хом створення (виготовлення) заборонених до виробництва пред­метів або шляхом безпосереднього посягання на інший елемент охороню­ваних законом суспільних відносин. Так, немає підстав говорити, що завдається шкоди предмету при транспортуванні алко­гольних напоїв з метою збуту (ст. 204), виготовленні, ремонті зброї (ст. 263). Не завдається шкоди предмету зло­чину також при контра­банді (ст. 201), крадіжці майна (ст. 185) та ін. При вчи­ненні таких злочинів шкоди об'єкту завдається шляхом безпосереднього впли­ву на соціальний зв'язок, тобто на певний елемент суспільних від­носин, які охоро­няються.

7. Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочи­ну правомір­ним є виокремлення і такого поняття, як предмет злочин­ного впливу.

Підпредметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспіль­них відносин, які охороняються законом про кримінальну від­повідальність, який піддається безпосередньому злочинному впли­ву і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Тому таким пред­метом може бути суб'єкт, сам соціа­льний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування «ме­ханізму» завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню роз­міру і характеру наслідків суспільне небезпечного діяння.

Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:

1) предмет охоронюваних суспільних відносин;

2) предмет злочину;

3) предмет злочинного впливу.

§ 3. Види об'єктів злочинів

1. Суспільні відносини, на які посягають злочини і які є об'єк­тами таких злочинів, дуже різноманітні. Тому з'ясування усіх видів об'єктів та їх наукова класифікація є необхідними, адже вони спри­яють більш повному розкриттю сутності, а також соціально-право­вої значущості об'єктів, дають змогу визна­чити їхній вплив на роз­виток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування.

2. У науці кримінального права найпоширенішою є триступене­ва класифі­кація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і без­посередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, дуже логічна, бо вона грун­тується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого».

Загальним тут є вся сукупність суспільних відносин, які охоро­няються кримінальним законом (загальний об'єкт), особливим — окремі однорідні за своїми властивостями групи цих відносин, які охороняються певною сукупні­стю кримінально-правових норм (ро­довий об'єкт), окремим — конкретні суспі­льні відносини, які охо­роняються конкретними кримінально-правовими нор­мами від кон­кретних злочинних посягань (безпосередній об'єкт). Така класифі­кація дає змогу визначити об'єкти кримінально-правової охорони на різних рів­нях їх узагальнення.

3. Так, загальний об 'єкт утворює сукупність усіх суспільних від­носин, що поставлені під охорону чинного закону про кримінальну відповідальність. У цю сукупність входять різні за своєю сукупніс­тю відносини (життя і здоров'я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність і система госпо­дарювання та ін.).

Таким чином, загальний об'єкт охоплює різноманітні суспільні відно­сини, які значною мірою різняться між собою за своєю соціаль­ною значущістю, сферою дії тощо. Загальний об'єкт злочину має важливе значення для визна­чення природи і сутності злочинів, сту­пеня їх суспільної небезпечності, відме­жування від незлочинних діянь та ін.

4. Під родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охо­плюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутні­стю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-пра­вових норм.

Таким чином, родовий об'єкт являє собою менш високий (усе­реднений) рівень узагальненості суспільних відносин, які охороня­ються кримінальним за­коном. Причому, як це випливає зі сформу­льованого поняття, групування сус­пільних відносин здійснюється не довільно, а на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, які обумов­люють їх тотожність або однорідність. Такими критеріями є різні елементи суспільних відносин, які охороняються, їх соціальне при­зна­чення в них (суб'єкти або предмети відносин, зміст і особливість соціального зв'язку). Основою ж такої класифікації суспільних від­носин справедливо визна­ється та чи інша сфера державного або гро­мадського життя. Тому родовими об'єктами слід визнавати відноси­ни власності, систему господарювання, відно­сини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність та ін.

Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кри­мінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення. Саме ця його властивість була покладена в основу побу­дови Особливої частини КК, що дозволило зако­нодавцю в цілому правильно об'єднати в межах одного розділу КК норми, в яких вста­новлюється відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні су­спільні відносини. Так, до розділу VI Особливої частини КК Укра­їни «Злочини проти власності» включені норми, які встановлюють відповідальність за зло­чинні посягання на ті суспільні відносини, що покликані забезпечити недотор­канність власності. До розділу XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» включені нор­ми про відповідальність за посягання на існуючу в нашій державі систему правосуддя.

5. Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозасто-совної діяльності має безпосередній об 'єкт злочину. Під ним слід ро­зуміти ті конкре­тні суспільні відносини, які поставлені законодав­цем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завда­ється шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

З цього визначення насамперед випливає, що безпосереднім об'­єктом, так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тіль­ки суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності. Тому необгру­нтованими є спроби підмінити сус­пільні відносини, що виступають об'єктом злочину, будь-якими іншими соціа­льними явищами: «еле­ментами суспільних відносин», їх «матеріальним вира­женням», тим, що стоїть за безпосереднім об'єктом; «умовами нормального функ-ціювання соціального встановлення», що охороняються криміналь­ним за­коном, та ін. При такому визначенні безпосереднього об'єк­та він ніби випадає з цілісної системи суспільних відносин.

Отже, хоч на якому б рівні узагальнення ми розглядали об'єкт зло­чину, ним завжди є суспільні відносини, що охороняються законом.

Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визнані об'єк­том конкретного злочину, вирішується не наукою кримінального права чи пра­возастосовною практикою, а тільки законодавцем шля­хом прийняття або ска­сування того чи іншого закону. Завдання ж на­уки кримінального права і судо­вої практики полягає в тому, щоб вста­новити ті суспільні відносини, які визна­чені законодавцем як безпо­середній об'єкт злочину, і розкрити їх справжній зміст.

Слід зазначити, що законодавець лише в деяких випадках вказує на безпо­середній об'єкт у самому КК. Так, стаття 111 прямо перед­бачає, що дер­жавна зрада — це таке діяння, що завдає шкоди суве­ренітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороно­здатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці Украї­ни. У більшості випадків у статтях КК відсутні якісь вказівки щодо безпосереднього об'єкта конкретного злочину, і тоді для його з'ясу­вання необхідний ретельний аналіз складу певного злочину.

Встановлення безпосереднього об'єкта злочину має важливе зна­чення для з'ясування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, правильної його кваліфікації, дає можливість як­найточніше провести розмежу­вання між суміжними злочинами.

6. У теорії кримінального права широко відома також і класифі­кація безпо­середніх об'єктів злочинів «за горизонталлю». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта ви­окремлюють основний (головний) і додатковий об'єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночас­но завдає шкоди кільком суспільним відно­синам. Наприклад, при розбої — ст. 187, — страждає власність і життя або здо­ров'я люди­ни; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою — ч. 2 ст. 365, — об'єк­тами висту­пають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини мають кілька безпосередніх об'єктів, з яких зако­нодавець, як правило, вирізняє один, найбільш важливий, що зреш­тою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в сис­темі Особливої частини КК.

Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Цей об'єкт завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясу­вання цього об'єкта дає змогу правильно визна­чити місце тієї чи іншої криміна­льно-правової норми в системі Особ­ливої частини КК'. З іншого боку, встанов­лення цього об'єкта в кон­кретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-пра­вову норму, за якою повинне кваліфікуватися скоєне суспільне небезпечне діяння. Тому цей об'єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в системі Особливої частини, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб'єктного» (назвемо його так умов­но) злочину.

' Див.: Таций В. Я. Обьект й предмет преступления. - X., 1988. - С. 92.

Необхідно також зазначити, що основним безпосереднім об'єк­том є ті суспі­льні відносини, які насамперед і головним чином праг­нув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кри­мінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпо­середній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшою мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого зло­чину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відно­сини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає за­гроза заподіяння шкоди. Таким об'єктом можуть бути лише відно­сини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими сло­вами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'яз­ковий (необ­хідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це та­кий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основ­ному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а до­датковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт — це та­кий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з ос­новним, а може бути відсутнім (на­приклад, відносини власності і здо­ров'я громадян при хуліганстві). Встанов­лення того, що внаслідок пев­ного злочинного посягання заподіяно шкоди та­кож і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням біль­шої суспільної не­безпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визна­ченні міри покарання винному.

Додатковий об'єкт, так само як і основний безпосередній об'єкт, має важ­ливе значення для визначення соціальної сутності вчинено­го злочину, для встановлення тяжкості наслідків, що настали чи могли настати. Ця властивість додаткового об'єкта часто викорис­товується законодавцем для виокремлення кваліфікованих складів, наприклад, вимагання, поєднане з насильством, небез­печним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або для утворення самостій­них складів злочинів (наприклад, бандитизм — ст. 257).