Елементи і ознаки складу злочину

1. У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт зло­чину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність назива­ють об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності на­зиваються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і су­б'єктивні ознаки й утво­рюють склад злочину.

Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються криміна­льним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражаєть­ся у вчи­ненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об 'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспіль­не небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне не­безпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 «суб 'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочину віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кри­мінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, по­літичні пар­тії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єк­тами злочинів. Не­припустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами зло­чини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна осо­ба, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діян­ня, могла усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психіч­ного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, не­доумс­тва або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не під­лягає криміналь­ній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відпові­дальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичер­пний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність вста­новлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, іно характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (не­обхідною) основною ознакою суб'єкти­вної сторони будь-якого скла­ду злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психіч­не ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед­баче­ної цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж­ності». При відсутності вини особи немає і складу злочи­ну, навіть якщо в ре­зультаті її дії (бездіяльності) настали передба­чені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні ві­дображається найважливіший принцип — принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види — прямий і непря­мий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпе­чний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямо­му умислі особа усвідомлювала суспільне не­безпечний характер сво­го діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспі­льне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну са­мовпевне­ність і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість ви­ражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспіль­не небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але лег­коважно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості на­стання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передба­чати.

2. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обо­в'язкові — це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різ­них складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід від­нести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характери­зують об'­єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктив­ну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясу­ванню складів окремих злочинів та їх відмежу­ванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викрадення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розгля­дається як кваліфікуюча ознака. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як квалі­фікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих або пом'я­кшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальноне-безпечним способом).