Поняття закону про кримінальну відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність

Розділ 111

1. Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодав­стві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину норма­тивну систему — Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Консти­туції України та загальновизнаних прин­ципах і нормах міжнародного права. КК складається із криміналь­них законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нор­мативна сис­тема з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, викладене у вигляді но­рми. Кримінальний закон є свого роду продукт законодав­чої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління відобра­жені об'єктивні закономір­ності розвитку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позна­чений як «закон про кримінальну відповідальність» (розділ II Загальної час­тини). Кримінальний закон і закон про кримінальну відповідальність — тото­жні поняття, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно корис­туватися для характеристики чинного кримінального законодавства України".

Кримінальний закон, або закон про кримінальну відповідаль­ність, має від­носну самостійність, оскільки його розуміння і застосу­вання можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включе­ними до Кримінального кодексу. Згідно з ч. 2 ст. З КК закони України

' Слід зазначити, що поняття «кримінальний закон», яким широко користу­ється теорія кримінального права при характеристиці тих чи інших но­рмативних поло­жень криміналь­ного кодексу, е дещо умовним, оскільки на від­міну від КК або окре­мо прийнятого Верхов­ною Радою України закону про кримінальну відповідальність не має всіх атрибутів закону як нормативно-пра­вового акта. Закон в буквальному розумінні - це юридичне цілісний і структу­рно завершений нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Ра­дою України відповідно до Ті конституційних повноважень (див.: Тодика 10. Н. Конституция Украиньї: проблеми теории й прак­тики. - X., 2000. - С. 473). Таку ж частку умовності має і поняття «закон про кри­мінальну відповідальність», коли за його допомогою характеризу­ються нормативні положення криміналь­ного кодексу.

про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Ко­дексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосову­ються як складова частина КК.

Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповіда­льність приймаються Верховною Радою України. Останні являють собою одну або декілька кримінально-правових норм, оформ­лених в статтю чи низку ста­тей КК. Усі закони про кримінальну від­повідальність зведені до Кримінального кодексу, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, в яких вони закріплені, мають відповідний номер. Оскільки законодавство Укра­їни про кримінальну відповідальність — це Кримінальний кодекс, то кри­мінально-правові норми, які можуть бути ухвалені окремим законом, повинні бути позначені відповідним номером статті КК. Кримінально-правові норми, що приймаються в доповнення до КК, мо­жуть не тільки міститися в самостій­ному законі, а й входити як окре­ме нормативне положення в закон України, яким охоплюється більш широке коло питань, що потребують нормативного регулювання і охорони. Окремі кримінально-правові норми можуть міститися в чинних міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких нада­на Верхов­ною Радою України. Такі норми також повинні бути вклю­чені в КК з відповід­ною нумерацією.

2. В нормах Кримінального кодексу сформульовані завдання, під­стави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили. Згідно зі ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забез­печення охорони прав і свобод людини і грома­дянина, власності, гро­мадського порядку і громадської безпеки, довкілля, кон­ституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і без­пе­ки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього зав­дання КК визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання за­стосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК заборо­няє під загрозою пока­рання вчиняти ті суспільне небезпечні діяння, які визнані злочинними. Отже, основна функція закону про криміна­льну відповідальність — охоронна. Разом з тим у деяких нормах він приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності за­конних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і пока­рання осіб, що вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике поперед­жува­льне значення (превентивна функція). Згідно з ч. 1 ст. 1 завдан­ням КК є запобі­гання злочинам. Сам факт існування норми, в якій опи­сане кримінальне каране ді­яння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин. Крім того, закон тим самим орієнтує уповноважені державні органи і службо­вих осіб на належну боротьбу зі злочинністю, профілактику правопорушень, їх попередження.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчи­няє злочи­нів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а через впевненість в аморальності самої злочин­ної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх погля­дів, життєвій позиції, підтверджує не­прийняття ними поведінки, що визнається державою злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки ді повість, ефективність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Цей закон є основним джере­лом кримінального права. Згідно з ч. З ст. З КК зло­чинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і поста­нови судів не визнаються джерелами норми кримінального права. Вони мають обов'язкову силу тільки лише щодо конкрет­ної криміналь­ної справи. Так само роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст кримінально-правової норми, націлюють судо­ву практику на правильне її застосування. Не створюють норм кри­мінального права і акти офіційного тлумачення, що даються Консти­туційним Судом України. Незва­жаючи на загальну обов'язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначен­ня смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її засто­сування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення правового акта, котрий визначає, яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства мо­жуть міститися принципові поло­ження або окремі визначення (наприклад, ви­значення контрабанди в ст. 100 Митного кодексу України), що мають безпосе­реднє значен­ня для формування норми кримінального права. Однак такі поло­жен­ня або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийн­яття відповідного закону про кримінальну відповідальність.

Закон про кримінальну відповідальність має також велике поперед­жува­льне значення (превентивна функція). Згідно з ч. 1 ст. 1 завдан­ням КК є запобі­гання злочинам. Сам факт існування норми, в якій опи­сане кримінальне каране ді­яння, справляє певний превентивний вплив на осіб, здатних вчинити злочин. Крім того, закон тим самим орієнтує уповноважені державні органи і службо­вих осіб на належну боротьбу зі злочинністю, профілактику правопорушень, їх попередження.

Слід зазначити, що основна частина населення України не вчи­няє злочи­нів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а через впевненість в аморальності самої злочин­ної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх погля­дів, життєвій позиції, підтверджує не­прийняття ними поведінки, що визнається державою злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки ді повість, ефективність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Цей закон є основним джере­лом кримінального права. Згідно з ч. З ст. З КК зло­чинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і поста­нови судів не визнаються джерелами норми кримінального права. Вони мають обов'язкову силу тільки лише щодо конкрет­ної криміналь­ної справи. Так само роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст кримінально-правової норми, націлюють судо­ву практику на правильне її застосування. Не створюють норм кри­мінального права і акти офіційного тлумачення, що даються Консти­туційним Судом України. Незва­жаючи на загальну обов'язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначен­ня смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її засто­сування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення правового акта, котрий визначає, яке діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У нормах інших галузей законодавства мо­жуть міститися принципові поло­ження або окремі визначення (наприклад, ви­значення контрабанди в ст. 100 Митного кодексу України), що мають безпосе­реднє значен­ня для формування норми кримінального права. Однак такі поло­жен­ня або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийн­яття відповідного закону про кримінальну відповідальність.

Згідно зч. 1 ст. З КК законодавство України про кримінальну від­повідаль­ність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конститу­ції України та загальновизнаних принципах і нор­мах міжнародного права. Із ст. 8 Конституції випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відпові­дати Конституції України.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинно засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах між­народного права (ч. 1 ст. З КК). Такі принципи і норми містяться, зо­крема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р.. Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. За ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відпові­дати поло­женням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обо­в'язковість яких надано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність прийма­ються Верхов­ною Радою України, що випливає із ст. 85 Конституції України. Відпо­відно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнські і місцеві рефе­рендуми» прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалеж­но від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди письмовий документ, який опублікований в устано­влено­му законодавством України порядку і має вищу юридичну силу.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, щозакон про кри­міна­льну відповідальність — це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України або все­українським референду­мом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і прин­ципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільна небезпечні ді­яння є злочинами і які покаран­ня належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулю­ють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права.

4. Всі кримінальні закони України, як вже відмічалося, скон­центровані в КК'. Новий КК прийнятий Верховною Радою України

' У період становлення незалежності України було прийнято декілька зако­нів тимчасо­вої дії, що містили кримінально-правові норми, які не були включені до Криміналь­ного кодексу 1960 р., наприклад, Указ Президії Верхов­ної Ради Украї­ни від 21 січня 1992 р. «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту або збут підроблених купонів багато­разового використання». За­раз немає умов, на які були розраховані ці закони, і тому дія їх припинена.

5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До набрання ним чин­ності діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р. За більш ніж со­рокарічний пе­ріод цей КК зазнав істотних змін. До нього було вклю­чено понад 100 нових статей, значна його частина піддана різним корегуванням і доповненням. Особ­ливо інтенси­вно доповнювався і змінювався цей КК в останні роки, що зумов­лено головним чином радикальними перетвореннями в житті суспільства. Од­нак це не при­вело КК в повну відповідність з реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України прийняла в 1992 р. рішення підготува­ти проект нового КК Укра­їни. Розпорядженням Кабінету Міністрів України була ство­рена робоча група з провідних вчених і практиків України. До грудня 1993 р. був підготовлений пе­рший варіант проек­ту КК. У подальшому проект КК не­одноразово обговорюва­вся на кон­ференціях і семінарах юристів, у пресі, на те­лебаченні. На проект по­стійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юридичних установ України, правоохоронних і правозастосовних органів Укра­ї­ни, окремих юрис­тів. Проект пройшов термінологічні експертизи Інституту української мови НАН України. В 1996 р. у Києві він був обговорений на робо­чій нараді експер­тів Ради Європи, де одержав позитивну оцінку. В зв'язку з прийняттям Консти­туції України, а та­кож необхідністю врахування зауважень і пропозицій, що надходили від практичних працівників, проект КК був обгово­рений з представ­никами Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Мініс­терства юстиції України, СБУ, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно вивчений експертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших кра­їн. Потім, за участю тих же експертів і представників судів і право­охоронних органів України, проект був обговорений на науково-прак­тичних конференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Все це до­зволило розробникам проекту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрунтований, такий, що відповідає сучасному рів­ню юридичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верхо­вна Рада розглянула також альтернативний проект КК, пред­ставлений народним депутатом України М. Н. Пилипчуком. Значною перевагою голосів був прийнятий проект, розроблений робочою гру­пою Кабінету Міністрів України. Потім проект був прийнятий у дру­гому читанні і остаточно — 5 кві­тня 2001 р.