Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право, перебуваючи у системі права України, тіс­но пов'я­зане з іншими його галузями. Цей зв'язок виражається на­самперед у тому, що кримінальне право, як вже зазначалося, вико­нує щодо інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охо­ронну функцію, кримінальне право опосе­редковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Відрізняючись від деяких інших галузей права за основною, при­таман­ною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кри­мінальне право тісно пов'язане із суміжними галузя­ми права, найбільшою мі­рою з конституційним правом, адміністра­тивним правом, кримінально-проце­суальним правом, кримінально-виконавчим (виправно-трудовим) правом, між­народним правом.

1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне (держа­вне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі «Про громадян­ство»), має основоположне значення для кримінального права.

Норми кримінального права повинні цілком відповідати поло­женням Кон­ституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийн­ятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. На­при­клад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочин­ного наказу чи розпорядження, може бути правильно за­стосована лише на під­ставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ні­хто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно зло­чинного розпоряджен­ня чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення такі поло­ження Кон­ституції: заборона зворотної дії в часі законів та інших но­рмативних актів (ч. 1 ст. 58); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не ви­знавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпо­відальності одного виду за одне й те саме пра­вопорушення (ст. 61) та ін.

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і сво­боди громадян від злочинних на них посягань. У зв'язку з тим, що в ст. З Кон­ституції зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримі­нальному законо­давстві встановлена сувора відповідальність за злочинні ді­яння, спрямовані проти цих благ особи (розділи ІІ-ІУ Особливої частини КК).

Конституція закріплює, що захист суверенітету і територіальної цілісно­сті України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважли­вішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Тому в КК передбачається відповідаль­ність за посягання на суверенітет, тери­торіальну цілісність і недо­торканність України як найважливіші об'єкти кримі­нально-правової охорони (розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямова­ність і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має пра­во захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необ­хідну оборону, чітко окреслю­ються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є пра­вомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності (ст. 36).

Отже, кримінальне право щодо права конституційного знахо­диться в субор­динаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави.

2. Кримінальне і адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спосте­рігається в тій частині адміністративного права, що вста­новлює адмініс­тративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністра­тивне право виконує охоронну функ­цію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охо­роняє правопорядок від більш небезпечних посягань — злочинів, а ад­міністративне право — від менш небезпечних правопорушень — адмі­ністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє ад­міністративний делікт від злочину. Ось чому злочин тягне криміналь­не пока­рання, а адміністративний делікт — заходи адміністративного стягнення. На­приклад, дрібне хуліганство — це адміністративний делікт, що тягне адмініст­ративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільне небезпечним: воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне до­сить суворе криміналь­не покарання за ст. 296 КК.

3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Криміналь­не право визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою пра­вильного з'ясування питання про винність особи у вчиненні злочину і застосу­вання до неї покарання встанов­лена особлива процесуальна процедура, яка по­лягає в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна проце­дура (кримі­нальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуа­льному кодексі України'. Таким чином, зв'язок між кримі­нальним (матеріаль­ним) правом і кримінально-процесуальним пра­вом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма.

Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосу­вання кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні

В подальшому — КПК.

правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуаль­не, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримі­нального права, кри­мінально-процесуальне право було б безпредмет­ним. Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кри­мінальне право тієї необхідної процесуа­льної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюю­чись на свавілля.

4. Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудо­ве) право. Кримінально-виконавче право (його також називають ви­правно-трудовим пра­вом, а ще раніше цю галузь права іменували пенітенціарним правом) являє со­бою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які вини­кають у процесі вико­нання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок криміналь­но-виконавчого права з кримінальним правом визначається насам­пе­ред тим, що перше ґрунтується на нормах другого.

Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбуван­ня) таких покарань ре­гулюються нормами кримінально-виконавчо­го права, зосередженими у Випра­вно-трудовому кодексі України 1970 р.' Мста покарання, визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудже­ного, його виправлення, а також попередження вчинення нових зло­чинів як засудженими, так й іншими особами, знаходить свою по­да­льшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві (ст. 1 ВТК).

5. Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галу­зей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і між­народним, і кримі­нальним правом. Так, питання чинності криміналь­ного закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без гро­мадянства, питання про відповідальність осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців ре­гулюються нормами як кримінального, так і міжнародного права.

Цей зв'язок проявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монрсальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захоп­ленням повітряних суден у КК встановлена кримінальна відповідаль­ність за угон повітряного судна (ст. 278). Згідно з міжнародною конвен­цією про заборону найманства в КК уведена стаття, яка встановлює від­повідальність за найманство (ст. 447).

В подальшому — ВТК.

Слід зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародно­го права. Зако­ном України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнарод­них договорів на те­рито­рії України» прямо закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіко­вані Україною міжнародні договори скла­дають невід'ємну частину національ­ного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства'. У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні між­народні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що по­ложення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчи­нення такого злочину застосо­вується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.