Модуль №7.2

У період, коли в радянській Україні йшов процес будівництва комуністич­ного майбутнього, на західноукраїнських землях політична ситуація складалася інакше.

Нагадаємо, що землі Західної України були розділені між кількома країна­ми. Польща володіла Східною Галичиною та Західною Волинню, Румунія — Пі­внічною Буковиною, а Чехословаччина ■— Закарпаттям. Жодна із держав не на­магалася забезпечити права українців на національний розвиток. Відтак, вони домагалися їх відновлення власними силами.

В кращому становищі перебувало українське населення Закарпаття. Чеська адміністрація зовні більш лояльно, ніж румунська та польська влада, ставилися до розвитку народної освіти. Проте повна відсутність українських вищих навча­льних закладів гальмувала розвиток української мови та культури.

КарпатськаУкраїна. За Мюнхенською угодою 30 вересня 1938 року Су­детська область Чехословаччини без її згоди була передана Німеччині. Скорис­тавшись сприятливою ситуацією, чехи та закарпатські українці стали домагатися отримання автономії для своїх народів.


У жовтні 1938 року уряд Чехословаччини надав Закарпаттю статус автоно­мної республіки. У кінці жовтня відбулося формування першого українського уряду. Його очолив Андрій Бродій, якого як угорського агента вже через 2 тижні було заарештовано. Посаду прем'єра обійняв Августин Волошин.

22 листопада 1938 року Чехословацька Республіка ухвалила закон про Кон­ституцію Карпатської України. Уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до Сейму Карпатської України. Проте останнє слово в розв'язанні проблеми Закар­паття належало Німеччині, на підтримку якої розраховували карпатські українці.

З проголошенням автономії Карпатської України українська карта в руках Гітлера стає справжнім козирем. Він використовує її як засіб тиску і шантажу у відносинах як з потенційними противниками, так і майбутніми союзниками. Угорська влада неодноразово зверталася до Гітлера, претендуючи на Закарпаття. Однак спочатку пропозиції були марними. Нарешті 2 листопада 1938 року за рі­шенням Віденського арбітражу Карпатська Україна мала поступитися Угорщині Ужгородом, Береговим, Мукачевим та прилеглими до них районами, де мешкало 1 млн. 100 тис. людей. Столицею Карпатської України став Хуст. Гітлер прагнув перетворити Угорщину на свого сателіта, тож передача частини Закарпатської України була своєрідним авансом майбутньому союзникові Німеччини.

В Хусті уряд А.Волошина розпочав будівництво української державності. 12 листопада 1938 року відбулися вибори до Сейму — вищого законодавчого органу країни. Українське національне об'єднання отримало на виборах 86,1 від­сотка голосів. Однак орієнтація на гітлерівську Німеччину себе не виправдала. Гітлер вирішив передати все Закарпаття Угорщині. У ніч на 15 березня 1939 ро­ку угорські війська розпочали окупацію території Карпатської України.

Саме в цей день сейм ухвалив закон, який проголосив Карпатську Україну незалежною державою з республіканською формою правління на чолі з обраним Сеймом президентом. Узгоджувалась національна символіка. Жовто-синій пра­пор символізував державність Карпатської України, а українська мова — її сут-нісний національний зміст.

Дізнавшись про початок агресії з боку Угорщини, А.Волошин звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську Україну під свій протекторат. Од­нак Гітлер порадив українцям не чинити опору угорцям.

Проте закарпатські українці не збиралися розлучатися з державністю, яку щойно проголосили. Кілька тисяч бійців воєнізованого формування „Карпатська Січ" вступили до нерівного бою із 40-тисячною угорською армією. У боях поляг-


ло близько 5 тисяч закарпатців. Закарпатська Україна була окупована фашистсь­кою Угорщиною. Головною причиною падіння Карпатської України було те, що вона не отримала міжнародної підтримки. її незалежний статус не був визнаний ні Чехословаччиною, ні іншими державами. Проголошення незалежності було шви­дше політичним, ніж юридичним актом. З відкритою неприязню поставилося до незалежності Закарпаття керівництво СРСР, тому що вбачало в Карпатській Укра­їні небезпечне вогнище українського самостійництва. Хоч українська державність на Закарпатті проіснувала кілька днів, проте продемонструвала жагу українців до творення власного, самостійного життя.