ВІЛЬНОДУМСТВО 3 страница

Атеїстичне вчення Л.-А.Фейєрбаха було критично переосмислене і розвинене К.Марксом і Ф.Енгельсом. К.Маркс указував, що «зведення» релігії до антропології, проведене Л.-А.Фейєрбахом, може дати правильний результат тільки у тому випадку, якщо саму сутність людини розглядати не абстрактно, а в певному соціальному контексті, як «сукупність суспільних відносин». Специфікою підходу К.Маркса і Ф.Енгельса до пояснення сутності релігії є акцентування суспільної природи цього явища, його соціальної основи. Філософи доводили, що фактичною основою відтворення релігії в суспільстві є пануючі над людиною – як чужі, ворожі сили – соціальні відносини людей і непідвладні їм природні стихії. У релігії представлена спроба подолати реально існуючі ситуації безпорадності, пригнобленості, залежності людини від гнітючих сил природи і суспільства. У зв'язку з цим релігія виконує, з погляду німецьких філософів, «ілюзорно-компенсаторну функцію». На думку К.Маркса, релігія – це вираз убозтва цього світу і протест проти цього убозтва. Протест полягає у тому, що людина цього світу не приймає. Але на цьому протест і закінчується, люди звертаються до ілюзії, шукають у ній утіху, не намагаючись змінити реальний, чуттєвий світ, не вирішуючи дійсні протиріччя. За К.Марксом, релігія – це «зітхання пригнобленої істоти», «серце безсердечного світу», «дух бездушних порядків», «опіум народу». Якщо Л.-А.Фейєрбах просто зводив релігію до її земної основи, то К.Маркс прагнув показати «саморозірваність і самосуперечність цієї земної основи», розкривав соціальну підоснову релігійного самовідчуження людей.

Критика релігії у К.Маркса підпорядкована завданням критики уряду, політики, соціального устрою у цілому. Атеїзм долав у результаті однобічність «голого» заперечення релігії. Критика релігії завершується вченням, що людина – вища істота для людини, завершується вимогою скинути всі відносини, в яких людина є засобом, а не метою.

6. Вільнодумство в історії російського і українського народів. Вільнодумство як ідейна опозиція релігії існувало на Русі в тій або іншій формі ще в давнину, паралельно з релігією. Воно виявлялося в багатоманітних формах критики релігії і церкви, яка здійснювалася з різним ступенем послідовності, з різними цілями, на різних соціальних підставах. Форми вільнодумства на різних етапах історії займають різне місце в духовному житті суспільства. Так, на ранніх етапах суспільного розвитку переважає богоборство і скептицизм щодо окремих релігійних ідей і обрядів. У епоху феодалізму, разом із скептицизмом, значну роль відіграють релігійний індиферентизм і антиклерикалізм. Пізніше на перший план висувається атеїзм.

Слід зазначити, що російський народ ніколи не був боязким і покірливим, як намагалися зобразити його богослови. У книзі В.І.Даля «Прислів'я російського народу», де зібрано 25 тисяч прислів'їв, понад 21 тисяча з них виражають безрелігійний, скептичний, а іноді й атеїстичний підхід до релігії і церкви. У фольклорі нерідко виявляється різкіша критика релігії, чим у творах давньоруської літератури, що містила єретичні ідеї. Це пов'язано з тим, що монополія на письмову літературу знаходилася в руках церкви.

Впродовж століть інакомислення в Росії, будь то дохристиянські вірування, єресь або атеїзм, знаходилося у важких умовах переслідувань з боку церковнослужителів. Боротьба проти вільнодумців, поставлених в один ряд з дияволом, освячувалася ім'ям Бога.

Органічним продуктом давньоруського суспільства була єресь. Цікаво, що єретичні рухи кінця 13 – початку 14 ст. співпадали з народними виступами проти іноземного ярма в Новгороді, Ярославлі, Суздалі, Курську. У цій боротьбі виразився протест проти бояр і верхівки духівництва, що співробітничала із загарбниками. Єретики засуджували церкву, критикували ортодоксально-православне вчення. Новгородські єретики 15 ст. не вірили в божественність, воскресіння, вознесіння, Друге пришестя Христа, відкидали авторитет Священного Переказу.

Російські вільнодумці зробили великий внесок до духовного життя народу ще й тим, що створювали традицію критичного відношення до дійсності, до тих соціальних груп та інститутів, які охороняли існуючий нелюдяний по відношенню до мас порядок речей, обґрунтовувавши його незмінність і богоугодність.

Прояви вільнодумства на українській землі зустрічаються вже в київо-руській духовності, де панував культ Слова, книжності, була розвинена тенденція інтелектуалізму. Акцентування ролі розуму в пізнавальній діяльності простежується в «Слові про Закон і Благодать» Іларіона Київського. Помітний слід в українському вільнодумстві залишили українські гуманісти 15-17 ст.ст., у світогляді яких важливе місце займає людина, яку вони розглядають як частину природи. Серед них виділяється Ю.Дрогобич. Слід також відзначити С.Оріховського-Роксолана, який одним з перших наважився оспорювати божественне походження влади і держави. Спираючись на принципи теорії природного права і теорії суспільного договору, С.Оріховський-Роксолан вирішував проблеми свободи особи і справедливого суспільства. Людину він розглядав як самостійну цінність, підкреслюючи, що від неї самої залежить її доля.

У 17 ст. в Росії культура набуває в основному світського характеру, з'являються уявлення про самоцінність людини, виникає демократична сатира, в якій містяться антиклерикальні сюжети.

Розвиток вільнодумства у 18 ст. пов'язаний з діяльністю Петра I, при якому вплив церкви був ослаблений на користь зміцнення самодержавної влади. Один з соратників Петра, церковний діяч Ф.Прокопович, був главою Вченої дружини Петра, куди входили вільнодумці А.Д.Кантемір і В.М.Татищев. У Києво-Могилянській Академії Ф.Прокопович викладав курс «Натурфілософії», в якому посилався на досягнення природознавства того часу.

Перша в Росії робота про походження релігії з'явилася у середині 18 ст. Це була дисертація Д.С.Анічкова, в якій він називає джерелами релігійних вірувань страх і неуцтво. Надруковані екземпляри роботи за рішенням Синоду були спалені.

Російським просвітителем, який сліпо не схилявся ні перед якими авторитетами, був М.В.Ломоносов. За філософськими переконаннями М.В.Ломоносов – деїст, бо вважав, що якщо Бог і створив світ, то потім відсторонився від втручання в справи природи і людини, і далі світ розвивається за своїми власними законами. Відкритий ним закон збереження матерії і руху, поширений на всю природу, приводив до висновку про те, що рух нестворений в безмежному світі.

О.М.Радищев розвивав антиклерикальні ідеї у зв'язку з критикою кріпосного права і самодержавства. Справжньою сутністю людини він вважав свободу. Ода «Вільність» відкрито протистоїть моралі упокорювання, нав'язаній християнством російському народу. Просвітительпов'язував існування релігії з лихами і стражданнями людей, які шукають притулок вище за земне життя. Високо цінував людський розум, здатність людини проникнути в таємниці природи. У одній з своїх робітвін, по суті, відкинув християнську ідею безсмертя душі.

Творчість О.М.Радищева була добре відома декабристам, які намагалися на практиці здійснити ідею насильницького перевороту в кріпацькому суспільстві. У їх діяльності антимонархічні ідеї поєднувалися з критичним ставленням до церкви і релігії. Філософи-матеріалісти В.Ф.Раєвський, І.Д.Якушкін, О.П.Барятинський та інші зробили значний внесок до розвитку атеїстичної традиції російського народу. Вільнодумство політичне відкривало шляхи для розповсюдження вільнодумства антирелігійного, яке, у свою чергу, впливало на формування нових борців, тісніше пов'язаних з народом, чим декабристи.

Безпосередніми попередниками російської соціал-демократії були російські революційні демократи. Ідеї вільнодумства одержали розвиток у працях В.Г.Бєлінського, О.І.Герцена, М.П.Огарьова, М.Г.Чернишевського, М.О.Добролюбова, Д.І.Писарєва, а також петрашевців – М.В.Буташевича-Петрашевського, В.М.Майкова та ін.

У центрі філософських переконань російських просвітителів-демократів стоїть проблема людини. М.Г.Чернишевський виступив проти пояснення її з релігійних позицій, вважаючи ненауковим богословське вчення про дуалістичний поділ людини на душу і тіло. Сформульований М.Г.Чернишевським антропологічний принцип протистояв богослов'ю: окрім даного нам у відчутті матеріального світу, немає ніякого іншого (духовного). Виникнення людської свідомості просвітителі-демократи пояснювали внутрішньою активністю матерії, її здатністю до саморозвитку. При поясненні походження і сутності релігії вони спиралися на принцип історичного підходу. Крім того, велике значення російські демократи надавали забезпеченню політичних свобод для народу: свободи слова, друку, зборів, свободи віросповідання.

В Україні видатними революціонерами-демократами були Т.Г.Шевченко і І.Я.Франко. Т.Г.Шевченко бачив причину страждання народних мас у кріпосній системі, у гніті самодержавства, вірив у народну революцію, закликав до боротьби «за волю», радив не чекати добра ні від долі, ні від Бога, існування якого, по суті, заперечував. Релігію він вважав знаряддям поміщиків, уважав, що вона прикриває їх корисливі інтереси. Не визнавав безсмертя душі, загробного світу, виступав проти релігійного фанатизму. Його погляди завжди оцінювалися як атеїстичні, тоді як переконання І.Я.Франко були помірнішими, хоча обидва вони спиралися на матеріалізм і діалектику. І.Я.Франко стверджував, що єдине, що вічно живе і розвивається, – це матерія. Безсмертя душі, її нескінченне життя він вважав «дикою фантазією».

Продовжувачами традиції вільнодумства були народники: М.О.Бакунін, П.Л.Лавров та ін. Вони також виходили з соціально-історичного розуміння релігії. На думку М.О.Бакуніна, убогість і неуцтво народу, його матеріальне неблагополуччя, всілякі утиски з боку можновладців є тими соціальними причинами, які сприяють проникненню релігії у всі сфери життя. Питання про подолання релігії у народників було тісно пов'язане з питанням про революцію, тому критика релігії і пропаганда атеїзму ставали у них частиною політичної діяльності.

Найбільшого виразу атеїзм досяг у творчості В.І.Леніна. У Росії тих років, в умовах тісного союзу самодержавства і церковної православної ієрархії, релігійне питання набуло особливе політичне значення для партії, що ставить своєю метою руйнування старого устрою життя і будівництво нового. Звідси і заяви (у дусі «войовничого атеїзму», аналогічні вислову К.Маркса) про релігію як «вид духовного гніту», «опіум народу», «рід духовної сивухи», в якої «раби капіталу» топлять свій людський образ, і проголошення марксизму як матеріалістичного вчення, нещадно ворожого релігії. Проте, не дивлячись на ряд висловів у дусі радикального атеїзму з типовим йому антиклерикалізмом і огульною критикою релігії, В.І.Ленін дистанціювався від чисто просвітницького атеїзму і «буржуазно-брехливого» антиклерикалізму, заперечував нігілістичні ідеї представників Пролеткульту відносно спадщини минулих формацій.

В.І.Ленін розвивав учення К.Маркса і Ф.Енгельса щодо соціального коріння релігії. Соціальна пригнобленість трудящих мас, безпорадність їх перед сліпими силами капіталу – ось, на його думку, найглибший сучасний корінь релігії. Звільнення від цієї залежності, від панування капіталу в усіх формах, підкреслював він, відкриває можливості для подолання соціального коріння релігії.

Важливо, що В.І.Ленін оголошував релігію «приватною справою» по відношенню до держави. Це є необхідною умовою забезпечення свободи совісті: «всякий повинен бути цілком вільний сповідати яку завгодно релігію або не визнавати ніякої релігії, тобто бути атеїстом». Відокремлення церкви від держави і школи від церкви є обов'язковою вимогою формування світської держави.

При всій полемічній різкості багатьох своїх виступів проти «релігійного туману», «релігійного одурення» робочих, В.І.Ленін говорив про те, що соціал-демократія відноситься з повною пошаною до всякого щирого переконання в справах віри, висловлювався проти образи почуттів віруючих.

Таким чином, спектр варіацій вільнодумства в історії російського і українського народів вельми широкий: від єресі й богоборства, індиферентизму і скептицизму до антиклерикалізму і радикального атеїзму.

7. Сучасне вільнодумство: основні напрями, своєрідність їх проявів і тенденцій розвитку. Коли йдеться про вільнодумство в 20-21 ст.ст., слід пам'ятати, що розрізняють вільнодумство в широкому та у вузькому значеннях. У широкому сенсі слова – це збірна назва для різного типу світоглядів, які виходять з визнання права розуму на вільний критичний розгляд релігії і дослідження навколишнього світу. У вузькому – специфічна форма світогляду, альтернативна релігії, представники якої визначають себе саме як «вільнодумні».

Можна виділити п'ять критеріїв сучасного вільнодумства: немає партійної лінії, немає абсолютів, немає цензури, немає священних книг, немає священних імен. Вільнодумство, являвши собою приклад обумовленості гносеологічної свободи свободою в соціальному плані, спрямовано проти всякого авторитаризму і догматизму, не тільки релігійного.

Основні принципи вільнодумства викладені в Декларації Всесвітнього Союзу вільнодумних (ВСВ), що представляє його генеральну програму. Відповідно цьому документу, вільнодумство визначається не як доктрина, а як метод, спосіб мислення, а, отже, і дії у всіх сферах життя, для якого характерна настанова на пошук істини виключно за допомогою природних здібностей людського розуму, керованого здоровим глуздом і досвідом. Вільнодумство розглядається в Декларації в двох планах: теоретичному і практичному (соціальному). По відношенню до кожного з них формулюються два правила. Перше правило, яке стосується теоретичного аспекту, констатує принциповий антиавторитаризм даної ідейної течії, що вимагає уточнення поняття авторитету у вільнодумстві, щоб не звести останнє до тотального скептицизму і нігілізму. Вільнодумні відкидають зовсім не авторитет об'єктивних закономірностей природи і суспільства, пізнаваних наукою, а авторитет суб'єктивного, волюнтаристського характеру. Виходячи за рамки вузької антирелігійної спрямованості, вільнодумство відстоює право людини на вироблення власної позиції відносно будь-якої проблеми, навіть всупереч традиціям, що склалися, рішенню державної влади або голосу більшості. Примітно друге правило, яке стосується практичного аспекту вільнодумства, згідно якому необхідно прагнути до встановлення такого режиму, при якому жодна людина не могла б бути принесена в жертву суспільству і позбавлена можливості користуватися своїми правами.

Антиклерикальний характер вільнодумства видно в постулюванні необхідності світського характеру держави, що припускає неконфесійний характер всіх форм управління, правосуддя, освіти, їх непідвладність церковній владі. У Декларації підкреслюється, що вільнодумство лояльно, демократично і соціально, тобто воно відкидає в ім'я гідності людської особи потрійний гніт надмірної влади: авторитету в релігії, привілеїв у політиці та капіталу в економіці. Декларація була прийнята на 37 конгресі ВСВ у 1973 р.

Конкретизація розуміння вільнодумства здійснюється в аналізі його основних форм і напрямів. Вільнодумство виявляється в різноманітних формах, які диференціюються критерієм світоглядних настанов, соціально-класових основ і політичних орієнтацій. Спектр сучасного вільнодумства за кордоном включає неопозитивістське, фрейдистське, натуралістичне, нігілістичне, течію атеїстичного екзистенціалізму, секулярного гуманізму і еволюційного гуманізму, а також вільнодумство марксистської орієнтації. Слід відмітити, що далеко не всі представники цих течій ідентифікували себе як вільнодумних і, тим більше, не брали участі в діяльності сучасного руху, соціально орієнтованого і політично ангажованого. У зв'язку з цим важливо відзначити демократичне крило вільнодумних, які розуміють боротьбу за свободу совісті в контексті боротьби за цивільні права і свободи: за свободу друку і радіомовлення, за свободу жінок, проти тиску цензури, особливо церковної. Філософські погляди цієї групи вільнодумців базуються на природничонаукових досягненнях, матеріалізмі та гуманізмі.

Що стосується неопозитивістського напряму в сучасному західному вільнодумстві, то його основоположником є Б.Рассел, відомий такими працями, як «Історія західної філософії» і «Чому я не християнин». Б.Рассел відзначає, що твердження теології не зіставляються з чуттєвими даними, не можуть бути перевірені за допомогою формальної мови науки. Виходячи з цього, він спростовує докази буття Бога. Християнській моралі протиставляє мораль «науки вільного розуму». Заперечуючи дуалізм душі й тіла, виступає проти теорії особистого безсмертя. Сутність християнства вінвизначає як утіху тих, хто втратив свободу.

З.Фрейд представив своєрідну точку зору на проблему походження і сутності релігії. У роботі «Тотем і табу. Психологія первісної культури і релігії» він спробував застосувати свій метод психоаналізу для пояснення виникнення тотемізму – стародавньої форми релігії. Останній виник, на думку вченого, в результаті перенесення первісною людиною свого «амбівалентного» відношення до батька, обумовленого «Едиповим комплексом», на заступника батька – тотем. У результаті подальшої еволюції об'єкту шанування тотем перетворився на християнського Бога. У роботі «Майбутнє однієї ілюзії» З.Фрейд розглядав релігійні уявлення як ілюзії, виступаючі як виконання якнайдавніших, сильних бажань людства і визначав релігію як «загальнолюдський нав'язливий невроз». Таким чином, він намагався пояснити релігію як породження індивідуальної психіки. З.Фрейд не вважав релігію основою моральності, виступав проти релігійного виховання.

Сучасні неофрейдисти відмовилися від фрейдівського «пансексуалізму», намагалися синтезувати соціологічний підхід з психоаналітичним (так виник «соціофрейдизм»). Представник соціофрейдизму Е.Фромм, чиї погляди підтримують багато сучасних вільнодумних, у праці «Психоаналіз і релігія» критикує ортодоксальну, авторитарну релігію, – релігію відчуженої людини і виступає за релігію без Бога – гуманістичну релігію, в центрі якої знаходиться людина.

Позиція атеїстичного екзистенціалізму чітко простежується у Ж.-П. Сартра, який відкидав теологію і визнавав неспроможними всі докази буття Бога. У його творах («Екзистенціалізм – це гуманізм», «Буття і ніщо» та ін.) червоною ниткою проходить ідея про абсолютну свободу людини, яка протиставляється ідеї божественного провидіння. Людська свобода, що є атрибутивною характеристикою людського буття, і активність Бога виключають одна одну. Навіть якщо б Бог існував, це б нічого не змінило. Людина засуджена бути вільною, вона повинна знайти саму себе.

Нігілістичний напрям у сучасному вільнодумстві бере свій початок від Ф.Ніцше. В його творах («Так говорив Заратустра», «Антихристиянин», «Воля до влади» та ін.) піддана різкій критиці християнська етика, яка, на його думку, позбавляє людину повноти життя, культивує її безсилля і слабкість, ослабляє інстинкт самозбереження. Християнство Ф.Ніцше вважав шкідливіше будь-якого з пороків. Йому він протиставляє нову «релігію релігій», що базується на ідеї вічного повернення, в результаті якого з'являється надлюдина – єдина мета всього людства. Основна цінність надлюдини – воля до влади: панувати і не бути більше рабом Божим.

Дж.Хакслі, один з активних діячів сучасного міжнародного руху вільнодумних, заклав основи еволюційного гуманізму. У праці «Релігія без одкровення» він відзначає, що виникнення релігійних уявлень обумовлено певним зв'язком людини з природою і суспільством. У своїх роботах Дж.Хакслі проводить компаративний аналіз релігії різних народів на різних ступенях розвитку стародавніх культур, щоб зрозуміти психологічні механізми, що лежать в основі релігійного досвіду, і указує на схожість між людською єдністю і єдністю релігійних систем. На думку філософа, зараз необхідно створити «нову релігію», без елементів надприродного, яка матиме справу з реальним світом і ґрунтуватиметься на інтелекті й логіці. Таку релігію він називає «еволюційним гуманізмом» як синтез гуманістичної етики і теорії еволюції.

Необхідно згадати також теорію секулярного гуманізму, представлену в роботах П.Куртца. Одну з причин існування релігії вчений вбачає в схильності людей до магічного мислення. Релігійні системи, згідно П.Куртцу, є творчим продуктом ідеалізованої уяви в якій люди топлять свої мрії і сльози.

К.Ламонт розробляв концепцію натуралістичного гуманізму. На його думку, все в світі є продуктом природного розвитку, без якого-небудь надприродного втручання. Природничонауковий і натуралістичний підходи до дійсності роблять релігію неспроможною як світогляд. У своїх працях «Ілюзія безсмертя», «Філософія гуманізму» К.Ламонт виступає проти теорії особистого безсмертя людини, але утверджує безсмертя людства. Під безсмертям душі він розуміє життя людини, що триває в пам'яті людей. Філософ вважав необхідною повну секуляризацію суспільства і забезпечення свободи совісті.

Крім основних течій, форм вільнодумства виділяють напрями діяльності руху вільнодумних: теоретичне, видавницьке і організаційне. Відносно першого напряму було сказано вже достатньо. Підводячи підсумки, слід тільки додати, що в найзагальніших рисах сучасний рух засновує свою теоретичну діяльність на традиціях просвітництва і гуманістичного раціоналізму, асимілює ідейні основи, закладені гуманістами епохи Відродження, англійськими матеріалістами і французькими енциклопедистами 18 ст., а також розвитком природничих наук.

Вільнодумні об'єднуються в національні та міжнародні союзи, які мають свої періодичні видання. Так, у США діє «Американська гуманістична асоціація», яка видає журнал «Гуманіст», в Італії – «Національна асоціація імені Д.Бруно» (журнал «Раджоне»), в Індії – «Індійська раціоналістична асоціація» (журнал «Вільнодумний»), у Великобританії з кінця 19 ст. видається журнал «Вільнодумний», а також журнал «Новий Гуманіст», друкуються публікації відповідного духу в прогресивних газетах.

Вище перелічені періодичні видання ведуть боротьбу проти релігійних забобонів, використовують досягнення науки і філософії проти претензій Біблії бути Божественним Одкровенням, утверджують раціональний підхід до людських проблем.

Англійські вільнодумні, зокрема, входять в наступні організації: Британська гуманістична асоціація, Етичний союз, Національне секуляристське товариство, Національна рада з цивільних свобод, Асоціація раціоналістичної преси, Прогресивна ліга. Найбільш дієвий характер носить Національне секуляристське товариство, засноване сто сорок років тому і яке послідовно бореться за свободу літератури і мистецтва. Воно прагне покінчити з релігійним навчанням в державних школах, з церковними фінансовими та іншими привілеями, із забезпеченням священиків за рахунок народних засобів і з надмірною кількістю радіомовного часу, присвяченого релігійній пропаганді. Виділяється своєю активною діяльністю і Асоціація раціоналістичної преси, яка видає журнал «Новий гуманіст» і спеціалізується на публікації періодики і книг.

Крім національних, існують міжнародні організації, об'єднуючі вільнодумців. Це, насамперед, Міжнародний гуманістичний і етичний союз (МГЕС), який видає журнал «Міжнародний гуманіст» і Всесвітній союз вільнодумних (ВСВ). МГЕС був заснований у 1952 р. і об'єднує вчених, письменників, публіцистів ряду західних країн, має своє представництво в ЮНЕСКО. Виступає проти релігії і церкви з позицій просвітництва, гуманізму і світської моралі, бере участь у боротьбі за демократичні права. Всесвітній союз вільнодумних – це найбільша секуляристська організація, заснована в 1880 р. Згідно статуту, ВСВ бореться проти релігійної догматики і моралі, політичного клерикалізму, за раціоналістичне світорозуміння, за свободу совісті, за відокремлення церкви від держави. ВСВ не обмежується боротьбою проти релігії і церкви, але з позицій розуму і гуманізму виступає також проти всякого роду догматизму і авторитаризму.

Всі ці організації роблять істотний внесок у подальшу секуляризацію суспільної свідомості, беруть участь у процесі реалізації на практиці ідеалу світського гуманізму.

У цілому вільнодумство характеризується наступними рисами: як практичний рух воно має демократичну спрямованість, як духовний феномен його можна ідентифікувати з секулярним гуманізмом або з гуманістичним раціоналізмом.

Вільнодумні роблять гідний внесок до справи культури, освіти, політики. Вони сприяють розвитку демократичних інститутів, досягненню повноти прав і свобод всіх громадян, становленню секуляризованої, вільної свідомості. Секуляристсько-гуманістичний, соціально-орієнтований рух вільнодумних своєю боротьбою за всебічну демократизацію суспільства об'єктивно сприяє соціальному прогресу.

ЛІТЕРАТУРА