ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ 2 страница

Відносно рамапітеків,що мешкали 17-5 млн років тому в Східній Африці, Південній Європі та Передній, Південній і Південно-Східній Азії, одні вчені вважають їх предком людини, інші – людиноподібних мавп (шимпанзе, горили і орангутанга).

Деякі з декілька (4-6) виділених дослідниками видів австралопітекових, що жили в Східній і Південній Африці, Південній і Південно-Східній Азії 5 млн-800 тис. років тому, вважаються ними безпосередніми попередниками людини. Але людьми вони ще не були. Це були своєрідні тварини і тому говорити про наявність у них релігії немає ніяких ні підстав, ні сенсу.

До особливого типу, що співіснував з австралопітековими і виявився попередником якнайдавніших людей (архантропів – пітекантропів і синантропів), відносять Homo habilis – «людину умілу» (Південна (останки знайдені в 1924 р. у східній частині пустелі Калахарі) і Східна (Олдовайська ущелина на півночі Танзанії, 1959 р.) Африка, ймовірно розселилася в Азії, а потім у Європі). Людина уміла, яка жила приблизно 3-2 млн років тому, відкриває собою початок історії людства. Але яких-небудь ознак релігійного культу не виявлено.

Зміна природних умов існування (клімату, рослинності, підвищення іонізуючої радіації, геомагнітні інверсії – переміщення полюсів Землі і т.д.) привела до значних мутацій (зміни в спадковості). З появою у результаті цього процесу близько 1,2 млн років тому архантропів утворилася перша в історії людська форма суспільства, звичайно звана первісним людським стадом. Одним з його представників називають пітекантропа (мавполюдини), що жив 1 млн років тому, в період раннього палеоліту (останки знайдені в 1891-92 рр. на о. Ява (Індонезія)). Біля Пекіна (Китай, 1927-37 рр.) був відкритий інший з архантропів – синантроп («китайська стародавня людина»), існування датується тим же періодом (іноді двома-, трьома-стами тис. років пізніше). Наголошується, що хоча архантропи за рядом ознак були ближче до сучасної людини, але ще мали багато примітивних рис, хоча їх життєдіяльність свідчила про початок становлення мислення. Проте ознак релігії у архантропів не виявлено.

Нащадками архантропів у процесі антропоґенезу були палеоантропи, або неандертальці (останки відкриті в 1856 р. у долині Неандерталь (Німеччина)). Час існування бл. 200-40 тис. років тому. Стоянки і поховання виявлені на значній території проживання (Африка, Європа, Передня, Південна, Південно-Східна і Середня Азія, Казахстан, Сибір, Далекий Схід, Монголія, Корея, Китай, Японія).

Виявлені поховання неандертальців (у гротах Киїб-Коба (Україна, 1923-24 рр.) і Тешик-Таш (Узбекистан, 1938-39 рр.)), а також дослідження інших стоянок стародавніх людей не привели дослідників до єдиної думки щодо існування релігії в епоху кровноспорідненої орди. Одні стверджують, що самі поховання, наявність у поховальній ямі та на тілі померлих вохри, певна поза, безліч різних предметів (кам'яних знарядь, рогів гірських козлів, статуеток) свідчать про існування у неандертальців поховального обряду і навіть про розвинені релігійні уявлення про дух, Бога і загробне життя. Інші, навпаки, взагалі заперечують існування у них яких-небудь релігійних вірувань. Деякі з дослідників у неандертальських похованнях бачать лише факт вияву інстинкту охайності та чистоти, а згодом і появу турботи про себе самого. Інші відзначали, що відносно релігійних уявлень у ранніх неандертальців говорити не доводиться. У них не виявлено ніяких ознак поховань. На їх стоянках знайдені лише окремі людські кістки. Поховання з'являються тільки у пізніх неандертальців – приблизно 70-40 тис. років тому. Але їх аналіз, за О.П.Окладниковим, показує, що релігійні уявлення мали зародковий характер. Комплекс фантастичних уявлень людини про саму себе і природу не мав сталої системи. Тут чудернацькі перепліталися неясні та невизначені ілюзорні образи і уявлення. Тільки значно пізніше з них виростуть справжній культ предків і віра в духів. Як доказ виникнення релігійних уявлень у неандертальців виділяють наявність у них культу тварин – ведмедя, зубра, бика, вовка тощо, черепи, кістки, лапи та інше яких були складені у певному порядку і в багатьох печерах і гротах: Драхенлох (Швейцарія), Ільїнська (Україна), Схул (Палестина) та ін. З усвідомленням родової єдності членів колективу і певним об'єктом полювання крім поховального ритуалу виникла своєрідна обрядовість у вигляді мисливсько-промислової магії і тотемізму.

У 1868 р. у гроті Кро-Маньйон (Франція) були виявлені кісткові останки пізньопалеолітичних людей сучасного вигляду (неоантропів). Вони належали до Homo sapiens, або «людині розумної», названої по місцю виявлення – кроманьйонцем. Нащадки неандертальців з'явилися в Європі, Азії і Африці близько 40 тис. років тому. Разом з цим завершився процес становлення людини і первинної соціальної організації – первіснообщинного суспільства.

Зміни життя кроманьйонця стосувалися всіх його сторін (знарядь праці, техніки їх виготовлення, застосуванні у мисливстві, спорудженні житла, самі житла, одяг тощо). З'явилося якнайдавніше образотворче мистецтво: живопис, скульптура, графіка (печери Руфіньяк, «Три брати», Камбарель, Ніо (Франція), Капова (Росія) Мезінська стоянка (Україна) та ін. До часу утворення родового ладу відноситься і начало виникнення рас: європеоїдної, негроїдної і монголоїдної.

Епоха материнського роду характеризувалася і найбільш яскравим виявом релігійних уявлень. У місцях стоянок і поховань ученими знайдені свідоцтва наявності в цю епоху системи релігійних вірувань і обрядів. Поховання, що виявлені в місцях стоянок кроманьйонців у Росії, Франції, Англії, Чехії і Словаччині, свідчили про їх складність і різноманітність. Дно могильної ями і померлий посипалися вохрою. Її розглядали як символ крові та життя. У неї вірили як в очищуючий і відроджуючий засіб до нового життя. Були виявлені могили, дно яких очищалося ще й вогнем (посипалося тліючим вугіллям). Небіжчику додавали певну позу (лежачи, сидячи і т.п.). В деяких випадках (з боязні перед ним і задля перестороги) його зв'язували. Поховані були одягнені в багато розшитому одязі, на них було багато прикрас (підвіски, намиста, браслети, персні тощо). Навколо знаходився поховальний інвентар (кременеві знаряддя, списи, дротики, кинджали, кістяні лопатки, голки). Деякі могили були перекриті кістковими фрагментами крупних тварин і, ймовірно, засипані землею.

Так або інакше, поховання кроманьйонців говорили про зародження у них анімістичних уявлень. Виникає культ предків і шанування померлих. Людина починає вірити в душі живих і мертвих. Зароджуються уявлення про потойбічний світ – «країну мертвих» як продовженні земного життя.

На пізньопалеолітичних стоянках і в похованнях знайдені свідоцтва первісного мистецтва, які пов'язані з магією і ритуальними обрядами. У вже згадуваних печерах «Три брати» і Карамболь людські фігури зображені в магічних масках. Багато печер з малюнками були святилищами, де відбувалися магічні обряди. Свідоцтва магічних мисливських обрядів були виявлені в печерах Монтеспан (скульптура ведмедя, в багатьох місцях пробита ударами дротиків і копій; фрази, що зображають облавне полювання на коней) і Тюк д'Одубер (глиняні барельєфи бізонів із слідами копій) у Франції. На стоянках Мезінська і у с.Межирич (Україна) також відбувалися мисливсько-магічні обряди, ймовірно, з використанням ударних музичних інструментів (набірний «шумлячий» браслет з пластин, молоток і калатала, забарвлені кістки мамонта). До даного роду культів відносяться зображення і скульптури, що символізують родючість. Та роль, яку відігравала жінка-мати в господарському і суспільному житті первісних родових колективів пізньопалеолітичної епохи зумовила широке розповсюдження жіночих статуеток, що мають культове значення. Знайдені на стоянці Адрі-дю Шато (Франція) зображення сцен полювання і поховання тварин свідчать про розвиток у кроманьйонців пізнього палеоліту тотемістичних уявлень.

Звідси випливає, що в історії людства, яке пройшло шлях майже в 2 млн років без яких-небудь релігійних проявів, лише у пізніх неандертальців зароджуються слабкі ознаки релігії, перші історичні форми якої оформляються тільки у кроманьйонця. Тут немає прямого зв'язку з формуванням людини сучасного фізичного типу із здібністю до абстрактного мислення. Це лише умови виникнення релігії, причини походження (породження) якої зовсім інші.

5. Причини виникнення та існування релігії. Для пояснення причин виникнення та існування релігії сьогодні у світському релігієзнавстві виділяють (Д.М.Угринович, І.М.Яблоков та ін.) цілий ряд чинників. Не дивлячись на їх членування за різними підставами, на відміну від конфесійного релігієзнавства, у неконфесійному жоден з них не розглядається поза світом і людиною, їх взаємозв'язком.

У всьому комплексі чинників, що створюють можливість і необхідність релігії, виділяють різні види зв'язків: причинні, що детермінують процес породження релігії як наслідок, а також існування цього феномена у всіх його виявах; історичні, що пояснюють виникнення релігії не просто як взагалі наслідок причин, які діяли у минулому і які її відтворюють у сьогоденні, але й як результат становлення і розвитку суспільства, а разом з ним і еволюції самої релігії; структурні, що забезпечують цілісність і тотожність релігії самої собі, її стійкість і збереження кількості основних елементів даного феномена, порядку їх розташування і характеру залежності між ними при різних як внутрішніх, так і зовнішніх змінах; функціональні, що сприяють існуванню і відтворенню релігії в нових поколіннях через виконання нею не тільки власне релігійних функцій, але й, насамперед, нерелігійних, потреба в здійсненні яких відчуває суспільство. Існують й інші види зв'язків, що забезпечують виникнення, існування і функціонування релігії: випадкові і необхідні, можливі і дійсні тощо.

Проблема виникнення, існування і розвитку релігії як питання про її можливість і необхідність – це завдання виявлення об'єктивних основ, психологічних чинників і гносеологічних передумов релігійного феномена як аспекту сутності й існування людини і суспільства.

Серед об'єктивних основ релігії виділяють космічні (сонячна активність, космічні випромінювання, вибухи світил, рухи комет і астероїдів, затьмарення Сонця і Місяця, падіння метеоритів і т.д.), атмосферні (урагани, тайфуни, смерчі, засухи, повені тощо) і геотектонічні (виверження вулканів, землетруси, обвали та ін.) явища і процеси. Вони не тільки представляють реальну загрозу для життя, але й, як відомо, несуть масову загибель людей, тим самим, сприяючи не просто формуванню у їх свідомості уявлень, співзвучних релігійним (про гріховність людини, про кінець світу, про спасіння), але й їх можливе звернення до релігії.

Як об'єктивні основи релігії визначають також соціумні, антропні, соціокультурні та антропологічні чинники, що знаходяться поза психологією, свідомістю і пізнанням.

Соціумні чинники релігії утворює система матеріальних (економічних і позаекономічних) і духовних (політичних, правових, моральних, художніх, наукових, філософських) відносин. Залежно від визначеного типу суспільства в системі цих відносин соціумні основи більшою чи меншою мірою мають місце як у сфері відношення людей до природи, так і їх відношення один до одного. Не дивлячись на постійне їх удосконалення незахищеність людини як від природних, так і від суспільних сил очевидна. Це обумовлено певними сторонами даних відносин: панування стихій природи, обмеженість знань і рівня розвитку техніки, стихійність суспільних процесів, наявність відчужених форм власності, позаекономічне і економічне примушення працівника, скутість індивіда класовою, становою, кастовою та іншою приналежністю, однобічність розвитку людини в умовах обмежуючого поділу праці, економічний, соціально-політичний і ідеологічний гніт людей з боку можновладців, експлуатація колоній метрополіями, соціальні, політичні, класові, міжетнічні, міждержавні та інші конфлікти, війни, тероризм тощо. Ці та подібного роду сторони суспільних відносин, пануючи над людьми в їх повсякденному житті, породжуючи їх несвободу і залежність, безсилля перед зовнішніми обставинами, детермінують виникнення, існування і відтворення релігії.

Таку ж ситуацію створюють антропні чинники, що є результатом виробничої діяльності людини. Побічні наслідки цієї діяльності особливо посилилися з появою і розвитком техногенної цивілізації: збільшення продуктів згорання в атмосфері, підвищення температури поверхні планети і повітря, розширення зони підвищеної радіації, виснаження ґрунтів, забруднення водоймищ, скорочення рослинної маси і тваринного світу і т.д. Людство, обґрунтовано пов'язуючи як день сьогоднішній, так і своє подальше існування з процесом розвитку науки і техніки, зважаючи на неможливість повного запобігання негативним наслідкам цього процесу, підсилює ситуацію несвободи і залежності, що підвищує потенціал релігії.

З відомої причини складна і багата за своїм змістом, складом і структурою система життєзабезпечення разом з виробництвом матеріальних і духовних благ, всій сукупності суспільних відносин, самої людини породжує й ті явища і процеси, які складають соціокультурні основи релігії. Це сцієнтизм (від лат. scientia – знання, наука) і техніцизм, що абсолютизують відповідно роль науки і техніки в системі культури, як і антисцієнтизм і технофобія (від грець. τέχνη – мистецтво, майстерність і φόβος – страх, боязнь), що виражають недовіру і ворожість до них, розповсюдження донаукових, квазінаукових (від лат. quasi – неначе, нібито) і псевдонаукових (від грець. ψευδος – брехня, вигадка) уявлень, наявність, виробництво і розповсюдження знарядь масового знищення і руйнування, їх застосування, створення і використання засобів маніпулювання індивідуальною, груповою і масовою свідомістю, орієнтація енергії думки, напруження почуттів і волевиявлень людей убік від інтелектуальних, моральних, естетичних та інших цінностей, притуплення свідомості й падіння моралі, реїфікація (від лат. res – річ і facio – роблю, тобто те ж, що уречевлення) і комерціалізація людських взаємовідносин, їх порнографізація і сексизм, пробудження стихії несвідомого в людині, її знеособлення тощо.

Діяльність людей, що творить і відтворює самих себе і світ свого буття, що постійно здійснює процес їх удосконалення, розширення і поглиблення меж існування, додає стійкість і перспективу людському життю. Проте тут же виявляється і обмеженість цього життя, яка знаходить вияв у різних його сторонах, що створюють антропологічні основи релігії. Насамперед, це сама межа існування людей і такі прискорюючи його чинники, як хвороби, мутації, геноцид та ін.

Психологічні чинники – це стани, процеси, механізми суспільної, групової і індивідуальної психології, які створюють можливість виникнення і засвоєння релігії.

Феномени психології суспільства і груп складають кризові стани психологічного клімату: розчарування у минулому і сьогоденні, тривога за майбутнє, розхитування ідеалів, страхи, страждання і т.д.; перекрученість спілкування: панування, підпорядкування, боротьба, ворожість, обман та ін.; неусвідомлені явища і процеси: навіювання, наслідування, думки, звичаї, традиції тощо.

До чинників психології індивіда відносять його залежність від інших: отримання необхідних предметів споживання, отримання захищеності, турботи, соціального статусу і т.д.; страхи: нестійкості власного буття, безвихідності кризової ситуації, самоти і занедбаності, хвороби… смерті; неусвідомлені феномени: процеси інтуїції (від пізньолат. intuitio – споглядання; безпосереднє осягання, схоплювання, рішення) і інсайт-осяяння, прозріння, проникнення в суть; ясновидіння – уявлення в свідомості образів, недоступних сприйняттю інших, ейдетизм (від грець. είδος – образ) як здатність утримувати і відтворювати живий образ раніше сприйнятого та ін.

Якщо психологічні процеси, що мають місце в суспільстві та групах, виступають як щось надіндивідуальне по відношенню до учасників спілкування і нав'язуються їм ззовні поза їх свідомістю, то феномени психології індивіда задані спадковими та інтеріоризованими (від лат. interior – внутрішній) механізмами психіки і його особистих властивостей. Але у будь-якому випадку даного роду чинники породжують стан залежності, пригніченості й безсилля, що викликають неспокій і тривогу, страх і відчай, а разом з цим – пошук якоїсь сили позбавлення, якихось надійних підстав, чим створюється психологічна схильність до релігійності чи у вигляді начальної вихідної причини в рамках життя суспільства взагалі або як джерела відтворення у подальшому. Цей процес має під собою об'єктивні основи релігії і здійснюється у зв'язку з її гносеологічними передумовами.

Гносеологічні передумови утворюють ті особливості людського пізнання, які роблять можливим виникнення та існування релігії.

Гносеологічний ґрунт релігії створює складність і суперечність пізнавального процесу. Насамперед, з одного боку, це необмеженість даного процесу, що розширює і поглиблює не тільки сфери пізнаного, але й непізнаного, що представляє щось «таємне», яке для одних не без того, щоб стати на подальших витках пізнання явним, а для інших – стати таким лише в акті релігійної віри. Будучи необмеженим, пізнання обмежено пізнавальними можливостями самого його суб'єкта, недолік істинних знань якого про об'єкт може ним бути «заповнений» релігійними ілюзіями. З іншого боку, це відома обмеженість пізнання, неможливість досягнення людиною про пізнавану дійсність адекватних знань, оскільки вони містять не просто заблудження, але, інколи, є неадекватним її відображенням. Обмеженість знань сфери дійсного відкриває необмежений простір у сфері можливого, аж до його (дійсного) відображення в релігійних образах, уявленнях, поняттях, ідеях.

Можливість процесу їх виникнення в свідомості людини існує вже на ступені чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення). Відчуття і сприйняття, що безпосередньо пов'язують людей з властивостями предметів цього світу і образами самих предметів, не здатні відобразити їх суть. Одержувані при цьому і неадекватні дані породжують ілюзорні образи: «рух Сонця навколо Землі», «плоска Земля», «куполоподібне небесне зведення» та ін. Вони, будучи (як і адекватні) віднесеними до зовнішнього світу, спотворюють його дійсну картину, стаючи в певний період часу частиною релігійної картини світу. А в уявленнях, де образ предмету виникає, зберігається і відтворюється без безпосереднього звернення до органів чуття (скажімо, на основі слова, що позначає даний предмет), але також зберігаючого предметну віднесеність до зовнішнього світу, можливість спотворень ще більш збільшується. Перетворююче відображення дійсності в людській уяві, з якою переплетена діяльність уявлення, може на основі матеріалу безпосереднього досвіду в конкретно-чуттєвій формі репродукувати елементи майбутнього образу предмета. Фантазія створює цілісний образ предмету, в якому людиною може бути довільно сполучено те, що насправді не може бути поєднано: кентавр, триголовий дракон, русалка і т.д. Через віднесення чуттєвого образу до зовнішнього світу відмінності між дійсними і помилковими образами можуть стиратися і світ населятися реально неіснуючими предметами, явищами, істотами, ситуаціями, зв'язками, перетвореннями і т.п.

Ступінь відльоту свідомості від дійсності за рахунок опосередкованого зв'язку із зовнішнім світом на рівні раціонального ступеня (понять, думок, умовиводів) збільшується. Оскільки на ранніх етапах розвитку свідомості (через недиференційованість індивіда і родової общини, злитості людини і природи, безпосереднього збігу образу з самою реальністю, незнання і низького рівня освоєння світу) мислення уплетено у тканину чуттєвих форм, остільки як гносеологічні передумови релігії виступали перевертання («все перетворити на все»), уособлення (перенесення уявлень про людину і общинно-родових відносин на природу), партиципація («частина замість цілого»), ідентифікація предмету з його зображенням або ім'ям тощо.

Ці чинники, хоч і в перетвореному вигляді та обмежених рамках, не втратили свого впливу в утворенні релігійних ілюзій у певних структурах буденної свідомості. Але з розвитком практики, суспільних відносин, з поділом праці формується абстрактне мислення. Не дивлячись на те, що створювані ним абстракції ведуть до розкриття суті реальної дійсності, вони містять у собі й відхід від неї. Вона розчленовується, її цілісні предмети і їх зв'язки розриваються. У мисленні все постає окремими сторонами, відбиваних у вигляді різних абстрактних визначень. Мислення, йдучи не до конкретного як єдності багатообразного, не долаючи собою ж створений розрив між абстрактним і конкретним (і з огляду його генетичного розвитку з чуттєвої форми і тому прагнення виразити розумовий вміст у ній), може покладати поза собою свій предметний зміст, перетворювати абстрактне в самостійні істоти, наділені об'єктивним існуванням. Весь цей процес конкретно виявився в різних історичних типах релігії.