Правила внутрішнього трудового розпорядку можуть бути трьох видів: типові, галузеві та конкретних підприємств.

Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку.

Правове регулювання внутрішнього розпорядку може здійснюватися як законами так і локальними нормативно-правовими актами.

За загальним правилом основу правового регулювання становить Кодекс законів про працю та правила внутрішнього правового розпорядку. Регулювання трудового розпорядку окремих категорій працівників здійснюється Дисциплінарними статутами та окремими законами України.

Типові правила внутрішнього розпорядку затверджені Постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань «Про затвердження типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ та організацій». Ці правила є основою для розроблення підприємствами, установами та організаціями своїх правил внутрішнього трудового розпорядку.

Галузеві правила можуть розроблятися міністерствами, відомствами та адміністраціями, на основі типових правил, але з врахуванням специфіки галузі народного господарства та специфіки здійснення трудової діяльності працівників в цій галузі.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

При прийнятті на роботу до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зо­бов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та істотні умови праці; ознайомити працівника з правилами внут­рішнього трудового розпорядку та колективним договором; виз­начити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідни­ми для роботи засобами; проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Правила внутрішнього трудового розпорядку, статути і по­ложення про дисципліну не мають змоги детально урегулювати правила поведінки при виконанні роботи на окремому механізмі, станку, обладнанні. Конкретизація порядку проведення робо­ти на таких механізмах визначається технічними правилами і інструкціями. Технічні правила не становлять собою норма­тивних актів, але з метою створення безпеки при виконанні робіт вони обов'язкові для виконання і тому також є правила­ми виконання конкретних робіт. Їх порушення можуть викли­кати застосування певних видів відповідальності.

Конкретні трудові правила і обов'язки окремих категорій працівників закріплюються у посадових інструкціях. У прак­тиці централізованого і локального регулювання праці керів­них працівників і спеціалістів вироблена певна структура поса­дових інструкцій (положень), що включають такі розділи, як загальні положення, обов'язки працюючих, основні права.

Особливе місце у встановленні обов'язків працюючих ма­ють накази і розпорядження власника підприємства або упов­новаженого ним органу, які відіграють важливу роль в управлінні виробництвом. Невиконання наказу чи розпорядження стано­вить дисциплінарний проступок і може викликати застосуван­ня до працівника заходів правового впливу.

Щодо окремих категорій працівників регулювання внутрішнього розпорядку здійснюється Дисциплінарними статутами. Дисциплінарний статут не є локальним актом, оскільки в більшості випадків затверджуються окремими законами ( наприклад, Закон України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ») і приймається у зв’язку із специфічними трудовими відносинами цих категорій працівників.

Окрім дисциплінарних статутів правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, а також дисциплінарної відповідальності може здійснюватися окремими нормативно-правовими актами. Так правове регулювання праці державних службовців здійснюється Законом України «Про державну службу», суддів – Законом України «Про статус суддів в Україні» тощо.