I. Створення Української Групи Сприяння.

Вплив Європейської Наради на розвиток правосвiдомости на Українi

Ч.1

МЕМОРАНДУМ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ГРУПИ СПРИЯННЯ ВИКОНАННЮ ГЕЛЬСIНКСЬКИХ УГОД

Практичні завдання

1. Уважно прочитайте текст Декларації. З’ясуйте, хто є авторам документу та кому він адресований.

2. Визначте, які мотиви змусили авторів оприлюднити Декларацію.

 

Питання для самоконтролю і самоперевірки

 

1. Про створення якої організації вказується у документі? Яку мету поставила перед собою ця організація?

2. Які функції мала виконувати новостворена організація?

3. Якими мотивами керувалася УГГ?

4. Хто входив до складу організації УГГ?

 

Розвиток руху за Права Людини в Радянському Союзi привiв до створення 12 травня 1976 року Групи Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод в СРСР, керiвником якої було обрано члена-кореспондента Вiрменської РСР Ю. Ф. Орлова. Спершу Орлова викликали в КДБ i попередили, що його зусилля, спрямованi на створення Групи, є провокацiйними i можуть бути квалiфiкованi як антирадянська дiяльнiсть. Але широка пiдтримка, що була подана Групi з боку свiтової громадськости, змусила КДБ утриматись вiд репресiй проти її членiв – i Московська Група Сприяння за кiлька мiсяцiв провела велику роботу, котра справдi сприяла виконанню i дотриманню гуманiтарних статей Прикiнцевого Акту Наради з питань безпеки та спiвпрацi в Европi. Дiяльнiсть Групи сьогоднi здобуває пiдтримку навiть серед комунiстичних партiй Заходу.

Хоч органи влади поки що не припинили репресiй проти борцiв за громадянськi права, але ж цi репресiї дедалi виразнiше унеможливлюються: представники влади змушенi дiйти висновку, що в’язницi й концтабори не лише не змiцнюють їхнього становища, ай розхитують його. До того ж розхитують значно бiльше, нiж безборонна дiяльнiсть дисидентiв, якби така справдi була можлива.

А проте надмiрний оптимiзм сьогоднi так само небезпечний, як i недооцiнка демократичних сил, їхнього впливу на державний апарат. Одне можна сказати цiлком упевнено: боротьба за Права Людини не припиниться доти, доки цi Права не стануть щоденною нормою суспiльного життя.

За цих умов 9 листопада 1976 року була створена Українська Громадська Група Сприяння виконанню Гельсiнкських Угод. До неї увiйшли:

Олесь Бердник – в’язень берiївських концтаборiв (1949-1956), широко знаний на Українi та за її межами письменник-фантаст. Його перу належить близько трьох десяткiв книг. Деякi з них перекладенi на англiйську, нiмецьку, португальську та iншi мови свiту. За свої вiдхилення вiд соцреалiзму у 1972 роцi виключений зi Спiлки письменникiв України. Заробляє на життя фiзичною працею.

Петро Григоренко – колишнiй генерал-майор, начальник кафедри Вiйськової Академiї. За правову допомогу кримським татарам, що прагнуть повернутися на рiдну землю, був бiльше, нiж на п’ять рокiв кинутий до спецпсихолiкарнi та позбавлений генеральського звання. Вийшовши на волю, вiдразу ж повернувся до активної боротьби за громадянськi права. Автор багатьох наукових та публiцистичних праць. Представник Української Групи Сприяння в Москвi.

Iван Кандиба – юрист, один з авторiв Програми Робiтничо-Селянської Спiлки. Хоч Спiлка не була створена, отримав 15 рокiв ув’язнення, котрi вiдбув повнiстю. Живе пiд наглядом у Львiвськiй областi. Позбавлений права працювати за фахом, тяжко бiдує.

Левко Лук’яненко – юрист, один з авторiв Програми Робiтничо-Селянської Спiлки. Спершу був засуджений до розстрiлу, потiм – як i його спiвавтор I. Кандиба – отримав 15 рокiв ув’язнення. Вiдбув їх повнiстю. Живе пiд наглядом у м. Чернiговi, працює електромонтером. Широко знаний у свiтi як автор численних виступiв на захист прав радянських полiтв’язнiв.

Оксана Мешко – в’язень берiївських концтаборiв (1947-1956), мати полiтв’язня Володимирської в’язницi Олександра Сергiєнка. Активний поборник громадянських прав на Українi. Радiослухачi добре знають палкi виступи О. Мешко на захист сина, в яких вона порушує найгострiшi проблеми сучасности.

Микола Матусевич – 1946 року народження, iсторик. За свої переконання був позбавлений права на освiту, йому не дозволили закiнчити iнститут. Був арештований на 15 дiб за участь у колядуваннi. За пiдтримку полiтв’язнiв його багато разiв звiльняли з роботи. Живе з випадкових заробiткiв.

Мирослав Маринович – 1949 року народження, iнженер електронної технiки, працює не за фахом. За дружбу з дисидентами i незалежнiсть мислення його тричi звiльняли з роботи. Нинi працює редактором у видавництвi “Техніка”.

Микола Руденко – вiдомий український поет i прозаїк, автор понад двох десяткiв книг. Був полiтруком роти в ленiнградськiй облозi.Тяжко поранений, iнвалiд вiйни. За свої фiлософськi та економiчнi працi виключений з КПРС i Спiлки письменникiв України. До недавнього часу працював сторожем. Член Мiжнародної Амнестiї, керiвник Української Громадської Групи Сприяння.

Нiна Строката – мiкробiолог, дружина широко знаного українського полiтв’язня Святослава Караванського. За свої виступи на захист чоловiка була засуджена до 4-х рокiв ув’язнення. Пiсля звiльнення живе пiд наглядом у Калузькiй областi. Позбавлена права працювати за фахом.

Олексiй Тихий – учитель, з 1957 до 1964 року за свої полiтичнi переконання перебував у в’язницi та концтаборах. Позбавлений права працювати за фахом - працює пожежником та чорноробом. Займається проблемами педагогiки. У червнi 1976 року в нього зробили незаконний трус, двi доби тримали в камерi, де брутально знущалися.

Вiдразу ж пiсля створення Групи проти неї вчинено жорстоку акцiю: в нiч на 10 листопада 1976 року була розгромлена квартира керiвника Групи Миколи Руденка. Невiдомi особи закидали вiкна цеглою. Кiлька хвилин будинок здригався вiд ударiв – сусiди гадали, що стався землетрус. Пiсля погрому серед битого скла в квартирi М. Руденка було зiбрано 8 гострих уламкiв цегли рiзного розмiру – вiд 1/2 до 1/5 цеглини. Одним iз цих уламкiв була поранена член Групи Оксана Мешко. Викликана мiлiцiя вiдмовилася скласти акт. А через тиждень представники мiлiцiї конфiскували зiбрану пiсля погрому цеглу, мотивуючи це тим, що вони, мовляв, хочуть вивчити вiдбитки пальцiв. Насправдi ж цiєю справою бiльше нiхто не займався. Очевидно, йшлося лише про те, щоб у потерпiлих вилучити речовi докази.

Якщо зважити, що М. Руденко живе серед лiсу, куди номенклатурнi особи приїздять полювати кабанiв i лосiв, тодi стане зрозумiло, що погром його квартири був доволi прозорим натяком. Лише пiдтримка свiтової громадськости здатна убезпечити Групу вiд нещадної розправи.

2. Типовi порушення Прав Людини/

З перших рокiв сталiнської диктатури Україна стала ареною Геноциду i етноциду. Щоб побачити, що ми тут не вдаємося до перебiльшень, нагадаємо наукове визначення геноциду. Ось воно:

ГЕНОЦИД – один з найтяжчих злочинiв проти людства, що полягає в знищеннi нацiональних, етнiчних, расових або релiгiйних груп населення... Зокрема, навмисне створення таких життєвих умов, що розрахованi на цiлковите або часткове фiзичне винищення будь-якої групи населення. (УРЕ, т. 3, с. 186).

Так сказано про геноцид в Українськiй Радянськiй Енциклопедiї. Проте автори статтi не наводять прикладiв Геноциду – тих прикладiв, по якi далеко ходити не треба.

Український народ, котрий протягом багатьох столiть не знав голоду, у 1933 роцi втратив понад 6 мiльйонiв чоловiк, якi загинули вiд голодної смерти. Це був всенародний голод, штучно створений органами влади: хлiб вiдбирали до останньої зернини, руйнували навiть печi та господарчi прибудови в пошуках схованого зерна. Якщо до цього додати мiльйони розкуркулених, котрих цiлими родинами вивозили до Сибiру, де вони помирали, то лише за якихось три роки (1930 - 1933) ми налiчимо не менше десяти мiльйонiв цiлком свiдомо винищених українцiв. Четверта частина українського населення! А ще ж буде 1937 рiк, коли українських в’язнiв розстрiлюватимуть сотнями тисяч. Ще буде вiйна з Нiмеччиною, котра також винищить не менше 7-8 мiльйонiв українських громадян. А пiсля цiєї вiйни почнеться iнша вiйна: винищення Української Повстанської Армiї, котра пiдняла зброю проти Гiтлера i не склала її тодi, коли зажадав цього Сталiн. Разом з повстанцями винищували мирне населення. Сотнi тисяч пiдлiткiв, жiнок та лiтнiх людей потрапляли в концтабори лише за те, що хтось iз повстанцiв випив у їхнiй хатi кухоль молока або з’їв окраєць хлiба. Часом цi “повстанці” виявлялися переодягненими чекiстами. Строк ув'язнення був сталий: 25 рокiв.

Потiм додавали iще. Мало хто iз цих великомученикiв повернувся на батькiвщину. Якщо кинути погляд на нашу iсторiю за останнi пiвстолiття, стане цiлком зрозумiло, чому сьогоднi на вулицях українських мiст не чути рiдної мови. Ось що писав український полiтв’язень М. Масютко з концтабору в 1967 роцi - тобто тодi, коли нам здавалося, що колючi дроти понищено назавжди:

“Коли б якомусь подорожньому поза усi категоричнi заборони вдалося побувати в таборах для полiтв’язнiв Мордовiї, яких тут є аж шiсть, то вiн би був надзвичайно вражений: тут, за тисячi кiлометрiв вiд України, на кожному кроцi вiн почув би виразну українську мову на всiх дiялектах сучасної України. У подорожнього мимоволi виникло б питання: що дiється на Українi? Заворушення? Повстання? Чим пояснюється такий високий процент українцiв серед полiтв’язнi”.