Практичні завдання

1. Прочитайте текст постанов. Проаналізуйте основні розділи документу, з’ясуйте, яким питанням вони присвячені.

2. Подумайте, як можна охарактеризувати зміни, що відбулися в українському національно-державницькому русі та його ідеологічних настановах протягом війни.

 

Питання для самоконтролю і самоперевірки

1. Яку мету проголошувала ОУН у вступній частині документу?

2. Кого вважала ОУН своїми ворогами?

3. Кого вважала ОУН своєю соціальною базою?

4. Які завдання своєї діяльності проголошує у документі ОУН?

5. Які демократичні засади проголошуються ОУН у документі?

6. Яких двох блоків проблем стосувалися політичні постанови ОУН?

7. Які методи і форми боротьби націоналістів закріплював документ?

 

35. ІЗ КНИГИ І. ДЗЮБИ „ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?”

Дзюба Іван Михайлович - український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, другий Міністр культури України (1992 - 1994), Герой України.

Марксизм-ленінізм визначає націю як історично сформовану спільноту, що характеризується єдністю території, економічного життя, історичної долі та психічного складу, який виявляється в культурі.

По всіх цих розрізах українська нація переживає тепер не „розквіт”, як це офіційно прокламується, а кризу, і цього не можна не визнати при хоч трохи чесному погляді на реальну дійсність.

Єдність і суверенність(тут і далі виділено автором. - Т.Ю.)території потроху і чим далі більше втрачається через масове переселення („оргнабори” і т. п.) української людності на Сибір, Північ та ін., де вона нараховується мільйонами, але швидко денаціоналізується; через масове і не завжди економічно виправдане й економічними мотивами зумовлене організоване переселення в Україну росіян (як це, наприклад, зроблено в часи Сталіна, зокрема щодо міст Західної України); через формальність адміністративного поділу й сумнівність суверенітету уряду Української РСР на території України. З цієї причини та з причин надмірної централізації - цілковитого підпорядкування всесоюзним установам у Москві - важко говорити й про цілісність, суверенністьекономічного життя української нації. Спільність історичної долітакож утрачається через те, що українська нація дедалі більше розсівається по Союзу, і через те, що дедалі більше втрачається знання і відчуття історичної національної традиції, історичного минулого внаслідок цілковитої відсутності національного виховання в школі і суспільстві взагалі. Українська національна культураутримується на досить провінційному становищі і практично трактується як „другосортна”. Її минулі великі здобутки мало ширяться в суспільстві. Українська мовавідтіснена на другий план і в містах України, по суті, не побутує. Нарешті, протягом останніх десятиліть українська нація, по суті, позбавлена нормального природного приросту, який властивий сучасним націям...

Навіть якби не було ніяких інших тривожних фактів, то одного цього було б досить, щоб засвідчити, що нація переживає кризу. Але є й безліч інших фактів...

Марксизм-ленінізм поставив національне питання у зв’язок з революційною класовою боротьбою пролетаріату, у зв’язок з боротьбою за нове і справедливе безкласове суспільство - комунізм.

Марксизм-ленінізм виробив колосальне багатство ідей щодо національного питання, і ми, якщо нам справді дорогі інтереси комунізму, інтереси народу, а не види політичної кон’юнктури, не маємо права їх забувати або перелицьовувати для поточних потреб.

Марксизм-ленінізм, підпорядкувавши національну справу загальнопролетарській справі, справі революції і комунізму, тим самим не применшив, а збільшив її значення й вагу, оскільки ясно встановив, що без справедливого її розв’язання неможливе суспільство справедливості - комунізм, і зобов’язав нас дбати про збагачення й примноження національно-культурних здобутків, які складуть загальнолюдську скарбницю, а не обрізувати їхній розріст і підсікати коріння.

Маркс, Енгельс, Ленін явили зразки величезної чуйності й людяності, широкого гуманістичного підходу й світлого розуміння заповітних потреб кожної нації і перспектив найсприятливішого всесвітньо-історичного розвитку людства. Коли ж виявлялося, що той чи інший присуд був зроблений поспішно, без достатньої обізнаності зі справою, що той чи інший погляд міг бути використаний так, що завдав би шкоди національній справі того чи іншого народу, - вони без вагань робили всі потрібні корективи, а то й міняли погляд...

Національна справа - це справа всього народу і справа кожного громадянина: це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними пов’язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

 

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? http://litopys.org.ua/idzuba/dz04.htm