Практичні завдання
РОЗДІЛ III. “МІСТИКА” І “РЕАЛЬНЕ ЖИТТЯ”.
Але для втілення цього ідеалу потрібний власне той “розмах волі”, а для нього повний розрив з дотеперішньою ідеологією провансальства. Ідеології останнього і того націоналізму, який розвиваю тут, не можна погодити з собою. Уживання і панування, симбіоз і власновладність, гармонія й контрапунктивність, оборонність і агресивність, скептицизм і догматизм, мінімум і максимум, матеріялізм і романтизм, нарід і нація, юрба та ініціятивна меншість, “стихійність” і активність, толеранція і виключність, раціоналізм та іраціоналізм, партикулярність і загальність, всеобіймаючість, розум і воля, провінціяльство та всесвітянство і націоналізм – ось у якім протиставленні можна схопити суть обох ідеологій.
Донцов Д. Націоналізм. - Нью-Йорк-Торонто, 1966. - 375 с.
1. Уважно прочитайте текст. Проаналізуйте його структуру, що покладено в основу поділу цієї роботи на окремі розділи?
2. Визначте, що є провідною ідеєю твору Д. Донцова, як він її обґрунтовує, на які історичні й філософські твори і авторів посилається.
3. У вигляді короткого резюме зафіксуйте основні положення роботи Д. Донцова „Націоналізм”.
Питання для самоконтролю і самоперевірки
1. Як уявляє Д. Донцов націоналізм?
2. Який світогляд протиставляє Д. Донцов провансальству (світогляду занепаду)?
3. Якій ідеології протиставляє Д. Донцов „свій” націоналізм? Що є критерієм протиставлення?
4. У чому звинувачує Д. Донцов „провансальців”? Кого він відносить до „провансальців”?
5. Які риси українофільства виділяє Д. Донцов?
6. Чи є ознаки „провансальства” у сучасній психології українців? Чому не спрацьовує сьогодні націоналізм Д. Донцова? У чому полягають його вади?
7. У чому бачить Д. Донцов суперечливість „провансальства”?
8. Що є тактикою „провансальства” за Д. Донцовим?
9. Як називає Д. Донцов світогляд „провансальців”?
10. Чого бракувало апологетам „провансальства”?
11. Назвіть першу засаду націоналізму Д. Донцова.
12. Що є законом експансії за Д. Донцовим?
13. Як співвідносяться „загальне” і „поодиноке” в ідеології Д. Донцова?
14. Що є „романтизм” за Д. Донцовим?
15. Назвіть основні риси чинного (дієвого, інтегрального) націоналізму за Д. Донцовим.
29. ІЗ ПРАЦІ М. СЦІБОРСЬКОГО „НАЦІОКРАТІЯ”
(подано мовою оригіналу)
Сциборський Микола (1897 - 1941) - діяч УНР у 1917 - 1920 рр., полковник, член ОУН, публіцист і теоретик українського націоналізму, за фахом - інженер-економіст, автор праці „Націократія”.
...
VІ. НАЦІОКРАТІЯІ. ІДЕОЛЬОҐІЧНІ ПІДСТАВИ НАЦІЇ...Український націоналізм змагає до створення політичного, соціального та господарського ладу самостійної Української Держави на принципах націократії. Для з’ясування внутрішньої суті й устроєвих форм націократії та її відмінностей від інших політичних устроїв, ми переглянемо по черзі головні програмові засади українського націоналізму, ідеологічних підстав нації та тих законів, що нею кермують, починаючи.Ми вже в основному пізнали, як трактують націю й державу різні політичні течії. Нагадаємо коротко ці різниці. Отже політична демократія, хоч і визнає націю, своїм раціоналістичним світоглядом позбавляє її духових первнів, надміру матеріалізуючи її єство; в самій державі сучасна демократія - ставляючи в основу своєї ідеології звульгаризований лібералістичний культ особистості („ціль всього - людина!”) - бачить лише технічний середник задоволення потреб суспільства й його основного атома: окремої людини. Соціялізм і комунізм, засадничо заперечуючи націю й державу, уважають їх за переходову історичну (і „сумну”...) необхідність, що в будучому буде заступлена бездержавно-інтернаціональною організацією суспільства й космополітичною нівеляцією всього людства. Новітні націоналістичні рухи (фашизм і т.д.) добачують у нації абсолютні цінності, що приймаються за непорушні догми, а державу ототожнюють із самою нацією, як органічну форму її існування.У своєму відчуванні та розумінні нації й держави, український націоналізм споріднений з останніми рухами. Для українського націоналізму - Українська Нація є вихідним заложенням чинності та цілевим означенням усіх його прямувань. Він розглядає націю не як механічний збір певної кількості людей, пов’язаних лише спільністю території, мови й матеріальних інтересів, лише як найвищу органічну форму людського співжиття, що при всій своїй зрізничкованості має власний неповторний внутрішній і духовий зміст, творений від віків на підставі природних властивостей даної людської спільності, її моральної єдності та стермліня здійснювати свої власні історичні завдання. Не самі матеріальні підвалини існування, лише насамперед дух і воля нації постійно проявлювані в її творчості й змаганнях, є підставовими чинниками її життя й сили, надаючи їй питоменний, відмінний від інших націй, зміст й характер. Отже націоналістичне розуміння нації (у відмінність до ідеологій демократів, соціалістів і комуністів) ґрунтується на спіритуально - волюнтаристичному світогляді, себто такому, що головними підставами й двигунами життя нації уважає її дух (ідеї) і волю до творчості та боротьби......На цих принципах будується устроєва концепція українського націоналізму, то її називаємо націократією. Політичні, соціальні й господарські форми націократії ми переглянемо нижче. Тепер подаємо її загальну дефініцію. Отже націократією називаємо режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціально-корисних верств, об’єднаних - відповідно до їх супільно-продукційної функції - в представницьких органах державного управління.VІ. НАЦІОКРАТІЯІІІ. СУСПІЛЬНО-ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА НАЦІЇ....В істоті своїй націократія також є й еволюційна і революційна. Ця перша її прикмета виявляється в стремлінні зберегти актуальні й животворчі сили суспільного укладу та забезпечити для них найкращі умови розвитку, тоді, як друга - в організованій здатності своєчасно усувати перешкоди, що стають на дорозі прямувань суспільного організму. Тому у відмінність до інших політично-устроєвих концепцій, націократія не має прикмет схолястичного доктринерства... Оперта на усталеному світогляді - вона в розбудові суспільно-виробничих і політичних відносин внутрі нації кермується не мертвими чи там паперовими програмами, лише безпосереднім вчуванням в потреби нації та її окремних елементів.Націократія визнає, що нерівність іманентна (істотна) суспільству. Хай цей закон заперечують демократичні ілюзії й комуно-соціалістична демагогія, проте він відповідає різноманітності й градації самого життя, що ніколи не укладається в однотипні схеми. Справді конструктивні завдання суспільства полягають не в безнадійних утопіях „уравніловки” (якраз тут класично збанкротував комунізм!..) лише в організованому стремлінні до радикальної направи сучасної виробничої анархії, до знищення паразитарної експлуатації інтелектуального й фізичного труду, олігархічної безвідповідальності і станово-класових (буржуазних і комуністичних!..) абсурдів, що творять хворобу нашої епохи. Як будемо бачити, в цій власне площині шукає націократія направи соціальних відносин. Виходячи з принципів якості, творчого обов’язку та національної етики - вона будує лад, здібний забезпечити кожному продукуючому членові суспільства всебічний розвиток, правове положення й справедливий еквівалент (оплату) його праці...VІ. НАЦІОКРАТІЯIV. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПІДСТАВИ НАЦІОКРАТІЇ....Українська націократія свою соціально-економічну політику будує на критичному досвіді й поєднанні старих доцільних елементів із новими формами та завданнями суспільного життя. Внутрішні суперечності капіталізму очевидні; вони з усе більшою силою позначатимуться на занархізованні внутрішніх відносин демократії. Проте помилкою думати, що всі його засади втратили свою актуальність. Життєздатні принципи капіталізму націократія використовує в зреформованих суспільно-виробничих умовах.Так вона не заперечує приватну власність, економічну свободу й прагнення господарського зиску. Власність, приватна ініціатива й право на зиск - це проблеми не лише економічні, але й психологічні. Вони в основними, рушійними силами господарського розвитку...Націократія заперечує реставрацію капіталістично-поміщицького ладу в його колишніх формах. Засаднича шкідливість такої реставрації поглиблювалася б на Україні ще й відсутністю національних капіталів. Вона означала б насамперед повернення ворожих нації (московсько-польських і т.д.), визискувачів, уводячи, таким чином, у національний організм не лише елементи соціального, але й державно-політичного розкладу. (Тут, між іншими, ховається одна з причин, чому український націоналізм ставиться з непримиримістю до „орієнтацій” наших угодовських партій на „союзників” і різних підозрілих інтернаціональних спекулянтів...).Зберігаючи комбінований принцип колективного й приватного інтересу, націократія індустріальний розвиток країни будуватиме на мішаних засадах націоналізованої (себто удержавленої), муніципалізованої, кооперативної і приватнокапіталістичної промисловості. Націоналізації підлягатимуть насамперед такі вирішальні для господарського розвитку, країни та її оборони галузі, як здобуваюча, важка, хімічна промисловість, транспорт і т.д. Удержавлення всіх цих родів промисловості - крім їх основного значіння - обумовлюється низкою важних причин, що їх тут детально не розглядаємо, а зокрема тим фактом, що якраз тут, в умовах приватнокапіталістичної ініціативи, неминуче виявляються найбільш антисоціальні прояви капіталоконцентрації й монополізму, що шкодять суспільним інтересам.Муніципалізація поширюватиметься на підприємства, що обслуговують певні ділянки комунальних потреб (електричні стації, водотяги, місцева комунікація і т.д.). Натомість більшість ділянок так зв. легкої й споживчої промисловості, що продукує готові фабрикати та вироби масового попиту, творитиме, при виробничій і соціальній контролі держави, поле примінення кооперативної й приватнокапіталістичної ініціативи. Досвід комунізму показав, до яких карикатурних, ба навіть трагічних наслідків доводять спроби заступити тут творчу роль приватного почину бюрократичним етатизмом!Слідуючою з черги базою господарської самодіяльної буде торгівля. Зосереджуючи в своїх руках монополь у деяких сферах зовнішньої і внутрішньої торгівлі, як також і політику регуляції товарових цін - держава сприятиме розвиткові кооперативної й приватновласницької ініціативи при обслуговуванні цієї важної функції суспільного обміну. Власне тут, в сполученні з промисловою діяльністю, найде собі основу для розвитку конструктивний у своїй соціальній місії кооперативно-приватний національний капітал. Поруч із цим держава протегуватиме розвиток ремісництва там, де воно не втратило свою суспільно-господарську актуальність.Принцип приватної власності поширюватиметься й на міські нерухомості, в сполученні з муніципальною й корпоративною власністю. Ангажуючи приватний капітал у обмежені сфери господарської діяльності, націократія не забуває його антисоціальної тенденції перестати своє конструктивне призначення й виливатися в паразитарні форми. Для унеможливлення цього, держава координуватиме в своїх руках усі ділянки соціальної й фінансової політики (охорона праці, колективні договори, нормування прибуткового відсотку, емісії, біржа, девізи, чековий і вексельний обіг, податкова система і т.д.) регулюючи зріст і перерозподіл національних багатств в інтересах цілого суспільства.Аграрну політику націократія будує на ствердженні позитивного факту експропріації капіталістично-поміщицьких господарств на Україні й застосує цей принцип па всі інші терени держави, де ця експропріація ще не відбулася. Поруч з цим підлягатимуть вивласненню й посілості протегованих окупаційними владами чужо-національних колоністів. Вивласнення поміщицьких і колонізаторських посілостей не підлягатиме викупові; саму таку можливість націократія уважає абсурдною, під оглядом національно - політичним (поміщики й колоністи в своїй масі є чужонаціональним - московсько-польським, румунським і т.д. - елементом) і шкідливою під оглядом соціально-економічним. Знесилене окупаціями, українське селянство вимагатиме від держави особливо сприятливих умов для свого розвитку; в цих умовах викупні платежі лягали б на нього невиправданим тягарем, являючись водночас прихованою формою фінансування ворожих Україні паразитарних елементів.Найбільше відповідною інтересам нації й завданням сучасного сільськогосподарського виробництва формою, націократія визнає приватновласницьке-трудове середнє селянське господарство. Розбудовуючи цю аграрну систему й регулюючи мобільність землі в цілях унеможливлення її нової нетрудової концентрації держава допускатиме й колективні форми землеволодіння та землекористування (трудові спілки, продукційні кооперативи і т.д.) там, де це виправдуватиметься умовами продукції і виробничими звичками селянства...VІ. НАЦІОКРАТІЯV. ДЕРЖАВНИЙ СИНДИКАЛІЗМ...Націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства. Розглядаючи націю, як живе, суцільне-хоч і різноманітне в своїх складових частинах - єство, вона розв’язку соціальних проблем переносить у площину національної солідарності, що - визнаючи пріоритет інтересів нації-держави над інтересами окремих груп - видвигає принцип надкласовості. Здійснення надкласової солідарності можливе лише на базі пристосованої до неї господарської системи. Стверджуючи, що ні капіталістичний, ні комуно-соціалістичний устрої не посідають необхідних для цього прикмет, націократія - як бачили ми вище - розбудовує власну господарську систему, де різноманітність стимулів економічної діяльности та інтересів поодиноких соціальних груп узгіднюється й зрівноважується плановим втручанням держави, що паралізує переростання господарських засобів в антисоціальні фактори та регулює справедливий розподіл національного доходу між всіма продукуючими верствами нації....Одначе цього замало. Бо економічна політика, а з нею й зверхницька роль держави можуть давати корисні наслідки лише тоді, коли саму державу й її владу персоніфікують не класові й узурпаторські кліки (як це бачимо в умовах капіталістичної „демократії” і комуністичної диктатури), а ціле національне суспільство, зорганізоване в формах, що - беручи його за неподільну єдність - водночас рахуються з його органічним, функціональним розподілом на окремі частини (соціальні групи). Цею формою суспільної організації є для націократії - державний синдикалізм.В своїй, практичній суті синдикалізм - це насамперед (умовлене розвитком господарської спеціалізації об’єднання людей, зайнятих виробництвом у певній господарській галузі, для охорони їхніх професійних інтересів. Вияви професійної організації бачимо вже в середньовічних корпораціях, що в свій час відіграли велику економічну роль в феодальному суспільстві. Капіталізм і нові ідеї економічного лібералізму спричинилися до занику корпорацій; вузько-становий, монополістичний характер старого корпоративного устрою вже не міг узгіднитися з вимогою „вільної гри” капіталістичних сил. Та згодом антисоціальні тенденції капіталізму - що все загострювалися з розвитком нового класу промислового пролетаріату, зроджуючи класову боротьбу - викликали появу нових, форм професійних об’єднань: так зв. синдикати (звідси назва - синдикалізм).Синдикалістичний рух проявився в кількох формах, але найбільш характерним для передвоєнної доби був революційний (або як його ще навивають - сорелівський) синдикалізм. В основу своєї програми він поставив солідарність інтересів представників окремих виробничих фахів, змагаючи до об’єднання їх у замкнені від сторонніх елементів, професійні робітничі організації (синдикати), відповідно до їхньої господарської діяльності. Ці спілки мали стати основою професійно-виробничого розподілу суспільства в будучому синдикалістичному устрою. Можливість боротьби з капіталізмом і буржуазно-демократичним устроєм, революційний синдикалізм бачив у безкомпромісовій революційній акції. Відрізняючись від соціалізму своїм світоглядом і тактикою (соціалізм - матеріалістичний і опортуністичний; синдикалізм - волюнтаристичний і революційний), він тим не менше залишився насамперед інтернаціонально-класовою концепцією.Від революційного синдикалізму, державний синдикалізм української націократії різниться відмінністю світогляду й завдань суспільної реконструкції. Державний синдикалізм заступає інтернаціонально-класову суть революційного синдикалізму культом власної нації - держави...
Сциборський М. Націократія. - http://upi.org.ua/load/15-1-0-77