З ТАЄМНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ШЕФА ЖАНДАРМІВ ГРАФА А.ОРЛОВА ГУБЕРНАТОРАМ ПРО КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Практичні завдання

1. Прочитайте документ, проаналізуйте основні його положення, які стосуються форми державного устрою, соціального устрою, правового статусу осіб, адміністративно-територіального поділу Російської імперії. Визначте, що мало принципово змінитися у суспільно-політичному, економічному, духовному житті населення російської імперії.

2. Визначте місце статус українських земель у складі Російської імперії згідно з „Руською Правдою” П.Пестеля.

Питання для самоконтролю і самоперевірки знань

1. Яким питанням присвячено окремі глави „Руської Правди”?

2. Як ставиться автор тексту до федеративного устрою взагалі та до перспективи його впровадження у Російській імперії, зокрема?

3. Яку форму державного устрою П. Пестель вважає єдино можливою для Російської імперії? Чому?

4. Які держави і території мали залишитися у складі Російської Держави? Що таке „право благоудобства” та „право народності”? Чи застосовувалося „право народності” щодо Польщі та України?

5. Які демократичні основи проголошувалися у „Руській Правді” П.Пестеля? Обґрунтуйте відповідь.

6. Які адміністративно-територіальні одиниці мали складати територію Російської Держави? На скільки губерній було запропоновано поділити територію держави?

7. Яка адміністративно-територіальна одиниця мала стати основною „політичною” одиницею у оновленій Російській державі?

8. Перелічте верстви населення, які складали населення Російської Держави на той час. Скільки соціальних верств фіксує документ?

9. Як вирішувалося у „Руській Правді” питання про землю й приватну власність?

(подано мовою оригіналу)

Кирило-Мефодіївське товариство - українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 року у Києві та була ліквідована царським урядом у січні 1846 року .

Нещодавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уродженці Малоросії, утворили Українсько-Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Бєлозерський, але з ними зближалася й інша молодь, яка здебільшого вчилася в університеті св. Володимира.

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.

У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого в слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління, рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається „Закон божий” або „Подністранка”; перероблена з Міцкевичевої „Пілігримки”, в якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен, та інші злочинні твори.

Треба ще зазначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури і об’єднання слов’янських племен в одно ціле, не належить тільки особам, причасним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі про слов’ян, називають слов’янофілами.

А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.

Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уроженці Малоросії, були, власне, українофілами. Всі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжній стан України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як лицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не охолонув і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: „Сон”, „Послання до мертвих і живих”, „Три душі” та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання; крім того визначено:

1. Надруковані твори: Шевченка - „Кобзар”, 1840 року; Куліша - „Повість про український народ”, 1846 р., „Україна” 1843 і „Михайло Чернишенко” 1843 року; Костомарова, під псевдонімом Ярема Галка - „Українські балади”, 1839 і „Вітка” 1840 року заборонити і вилучити з продажу.

2. Генерал-ад’ютантам Бібікову і Кокошкіну повідомити, щоб вони стежили у ввірених їм губерніях, чи не лишилися в продажу вірші Шевченка, рукопис „Закон Божий” та інші підбурливі твори.

Історія України. Документи. Матеріали. Посібн. / Уклад., комент. В. Ю. Короля. - К. : Вид. центр „Академія”, 2002. - 448 с. - (Альма-матер). - С. 194 - 196.