Електронних ЗМІ.

J

проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма сучасної журналістики.

Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція "news no views" далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовило­ся, віддають перевагу "адвокатському" типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язані не в площині чистої інформати­ки, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдсь­ких життєвих цінностей.

Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприйма­ла її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала її як спосіб формування громадської думки, соціальної педагогіки, розв'язання важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.

Отже, інформація в журналістиці — це не просто новини, а пра­цюючі повідомлення, це новішії, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика — це праг­матична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" оз­начає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпо­середнього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередже­ності аудитори'. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття "масо­вості". Особливо великі тиражі й справді називаються "масовими", шіе здебільшого така ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монопошя держави чи партії на розвиток преси і поширення інформації. У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задово­ленню інформаційних потреб громадян, "масовому" охопленню населен­ня інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань.

Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників — малий наклад'для України й навіть для Хар­кова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрішня газета "Харківський університет", це тираж масовий.

Так само масовим є тираж п'ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. чо­ловік. Наприклад, у конкурсі "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та

Харківське обласне відділення Спілки журналістів України, у 2000 році в номінації "Читацькі симпатії" експертна комісія відзначила Кегичів-ську районну газету "Наш край". її разовий тираж склав 2165 примір­ників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.

2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорі­єнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних по­треб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним ко­мунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізно­манітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що ство­рюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для ба­гатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадяни­нові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналісти­ка — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політич­ного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних,-еко­номічних та культурних цінностей.

4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Пере­дусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлума­чення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. 1, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна пе­редплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах — "Журналіст" (Харків), "Собеседник'' (Одеса) — проголошу­ють себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнаїш, що вида­ються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через

ефірний чи дротовий (кабельний) зв'язок і дозволяє слухачеві й гляда­чеві сприймати їх удома в зручний час.

5. Відкршість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільно цінні думки. Газе­ти і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект "масо­вості" журналістики.

"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід) та "спеціальна" (фахові знання) інформація, але в сукупності ра­зом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.

Отже, журналістика невіддільна від поняття "масова інформація".

Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:

1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна
мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого
кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.

В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: "суспільна зу­мовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)"²⁹. У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому ас­пекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність читачів.

2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду
всі новини повинні бути "останніми",'відзначатися свіжістю. Мабуть, не
одну людину в дитинстві дивувала парадоксальна вербальна формула, не­
одноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", — адже ці нови­
ни насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.

²⁹ Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. — К.: Інститут системних досліджень освіти. Інститут журналістики Київського університету, 1996. —СІП.

Лише підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю. У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прик­метний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст"³⁰ (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відо­браженню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а викону­вала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описа­но, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Пе­реміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламен­тувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.

У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти жур­налістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телегра-му-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських пар­тизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кім­ната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".

Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, га-зетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній жур­налістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей процес три­ває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відп-

³⁰ Кузнецький міст — назва вулиці в Москві, на якій розміщалося Міністерство закордонних справ Радянського Союзу.

равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі зава­дити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон"³¹ на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.

Через півтори години великий за обсягом нарис готовий і відправляється телеграфом до редакції, де для нього у відповідності з попередньою телеграмою зарезервовано місце в найближчому номері. Епізод блискуче змшіьовує боротьбу за хронологічну актуальність, опе­ративність як найважливіші якості масової інформації в журналістиці.

3. Документалізм. Виклад новин обов'язково мусить містити поси­
лання на джерела, на документи чи інші шляхи надходження інформації.

4. Повторюваність тем і неповторність матеріалів. Журналістика
завжди — повторювана неповторність. Кожний конкретний жур­
налістський матеріал неповторний, але найчастіше журналіст працює в
добре знайомій для нього проблематиці, яка накладає своєрідні межі на
творчу діяльність журналіста. Повторюваність тем у широкому зна­
ченні — провідна особливість журналістської праці, автор мусить бути
компетентним у питаннях, про які пише, щоденно вивчати свою тему,
нагромаджувати знання, збирати так зване "досьє".

5. Прагматизм, імперативність. Сукупність повідомлень, що
відтворюють картину сучасного світу і сприймаються суспільством у
своїй сукупності як журналістика, створюються не безцільно, а з метою
досягнення певного наслідку: дати читачам можливість зорієнтуватися
в соціальному довкіллі, спрямувати громадську думку уздовж певного
політичного вектора, викликати цілком реальні реакції читачів, а
відьак і втілитися в нові об'єктивні події і явища завтрашнього дня.
Журналістиці властива імперативність (імператив — наказовий спосіб),
іноді — відверта, іноді — прихована. Масова інформація містить у собі
ефект спонукальності: до появи визначених емоцій, до роздумів, до ос­
мислення ситуації в тому чи іншому напрямку, до дій.

Увіходячи через журналістський текст у ситуацію чи проблему, знайомлячись з героєм чи персонажем, читач повинен визначитися у своєму ставленні до них: явище стає предметним і решіьним, проблема бачиться у ретроспективі й перспективі, пропозиції набувають прогно­стичного значення, а в підсумку вимальовується спосіб власної психо­фізичної реакції на подію, що може мати діапазон (у залежності від тем-

³¹ Назва фірми, що в кінці XIX століття захопила в Європі монополію па вироб­ництво друкарських машинок. Ця назва поширилася й на самі вироби.

пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, спе­цифіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до актив­ного вчинку.

Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання іромадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те, що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпулятив-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттжи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівно­ваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження тра­диційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає не реля­тивною, а абсолютною властивістю масової інформації.

Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:

1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої приро­
ди людини;

2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціаль­
ними суспільними інститутами.

Звідси — два рівні масової інформації:

1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими
масами переважно в усній формі;

2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за
відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.

Журнашстика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.

Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в кана­ті комушкащїінформащиних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.

З погляду функціонування є три форми існування масової інфор­мації?

1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це
потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;

2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (чуїки, фольк­
лор, у том)' числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних ко­
мунікацій;

$) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.

Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється ор­ганізатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" про­дукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця кар­тина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціаль­них інститутів.

Інформація надходить до автора із зовнішнього світу, а також ви­роблятися ним самим.

У першому випадку маємо справу з інформацією зовнішньою, фактологічною, об'єктивною.

У другому випадку маємо справу з інформацією внутрішньою, аналітичною, суб'єктивною.

Існує погляд, згідно з яким "інформація в журналістиці завжди вторинна"³², а сутність журналістської праці полягає в посередництві. Журналіст, мовляв, тільки передає новини від джерела інформації до широкої читацької аудиторії. Почасти це справді так. Але не зовсім. Наведена концепція Володимира Владимирова враховує наявність у журналістиці лише зовнішнього типу інформації і власне до нього зво­дить усю розмаїту масово-інформаційну діяльність.

Насправді ж у журналістиці існує рівнозначний із зовнішнім вну­трішній тип і сектор інформації. Його значення не можна применшити. Окрім величезної роботи над аналітичними матеріалами, журналістові раз у раз належить пояснювати факти, про які він повідомляє, або при­наймні коментувати новини чи повідомлення про них; йому доводить­ся вирішувати світоглядне питання: які новини подати своїм читачам у свіжому номері газети, а які обминути своєю увагою; а відтак у про­фесійній діяльності журналіста як у сполучених судинах відбувається постійне перетікання зовнішньої інформації у внутрішню і навпаки. Цілком справедливо авторитетні автори вважають, що "продуктом піз­навальної стадії журналістської діяльності виявляється концепція вивче­ної ситуації, яка являє собою єдність знання про події і ставлення до

(підкреслення авторів. — І. М.)

Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інфор­мацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.

Використання різних видів інформації урізноманітнює інфор­маційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможними.

³² Владимиров Владимир. Основьі журналистики: Учебное пособие. — Луганск:
ВУГУ. 1998. — С. 13.

³³ Основьі творческой деятельности журналиста / Ред.-сост. С. Г. Корконосен-
ко. — СПб. 2000. — С. 77.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах' — букв, "там, де схиляють коліна ", тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісно називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIV сіп., в альманахах етапи вміщувати розповіді про різні країни та пам ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів стали включати ху­дожні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з апьманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру не­періодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літератур­них творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, жан­ровою, ідепно-художньою чи регіональною ознакою.

В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли ук­раїнська журналістика ще не існувала або була заборонена царським уря­дом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (1860) та ін.

ВИКЛАД П'ЯТИЙ

Журналістика як система органів масової інформаціїПоняття про систему. Підсистеми журналістики. Типологія журналіс­тики та її засади. Атрибутивні особливості преси, радіомовлення, теле­бачення, переваги кожноготипу журналішу перед іншими та їхні вади

Сучасна журналістика являє собою складну систему органів ма­сової інформації, що дедалі ускладнюється.

Система — це сукупність якісно визначених елементів (зміст сис­теми), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність. Система — це єдність, що складається з взаємодіючих еле­ментів. Предмет чи явище матеріального чи духовного життя, що самі є системами, можуть виступати елементами системи вищого рівня.

Система органів масової інформації — це єдність компонентів, які виникли в різні історичні періоди (спочатку періодична преса, потім телеграфні комунікації, фотографія, кіно, радіо, телебачення і, нарешті, новітні аудіовізуальні та комп'ютерні технології). Сучасна журналісти­ка як система — це сукупність усіх наявних у даний історичний момент органів масової інформації, функціонування яких спричинене суспільними потребами в інформації і попитом аудиторії. Органи масо­вої інформації взаємодіють між собою і в цілому як єдиний соціальний інститут, якнайтісніше пов'язані з конкретно-історичним станом суспільства, що створило дану систему журналістики.

Основне призначення системи журналістики — безперервне відо­браження суспільного життя в усіх його розмаїтих взаємозв'язках, супе­речностях і конфліктах. А відтак журналістика входить як елемент (складова частина) до системи вищого рівня, а саме: до системи соціаль­них інститутів, за допомогою яких здійснюється суспільне само­управління, а саме суспільство існує як саморегулівна єдність.

Журналістика складається з двох головних великих підсистем:

1) друкованих ЗМІ,

Першу підсистему, яку ще називають пресою, складають у свою чергу газети й журнали. Другу підсистему складають радіомовлення й телебачення. Але розвиток сучасної журналістики рухається саме в на­прямку розширення й удосконалення електронних органів масової

інформації.

ЗМІ класифікуються за різними ознаками. Головні засади типо­логії ЗМІ такі:

1.3а регіоном обслуговування: центральні, регіональні, обласні,
міські, районні, міськрайонні, відомчі (виробничих підприємств, на­
вчальних закладів тощо); „

2. За тематичною чи галузевою спеціалізацією: загально-інфор-
маційні (універсальні), спортивні, ділові, юридичні, про здоров'я, рек­
ламні, автомобільні, жіночі, комп'ютерні, городньо-садівничі, телегазе­
ти, розважальні, еротичні, "кримінальні", сенсаційні, партійні органи,
фахово-галузеві;

3. За періодичністю: щоденні, щомісячні, квартальні, щорічники;

4. За типами аудиторії: жіночі, молодіжні, дитячі, студентські і т.д.
У сучасній журналістиці як системі органів масової інформації

головне місце займають преса, радіомовлення і телебачення. З появою електронної журналістики дехто прогнозував занепад друкованої. Але цього не сталося. Виявилося, що кожна з підсистем виконує в системі журналістики свою, пов'язану з її специфікою функцію, обслуговує цілком визначені суспільні потреби в інформації. Радіомовлення вва­жається найбільш всюдисущим, найбільш проникним засобом масової інформації; телебачення має найсильніший вплив на людське сприйнят­тя, переносить людину на місце події, домагається ефекту її присутності в самому її епіцентрі; преса залишається найбільш аналітичною, роз'яс­нюючою формою масової інформації.

За дослідженнями, проведеними в ході виборів Інститутами держа­ви і права та соціології Національної Академії Наук України, найбільш дійовим засобом інформаційно-пропагандистського впливу на вибір гро­мадянами України своєї політичної позиції залишаються й зараз саме друковані (переважно газети) видання. Кожний третій з опитуваних пов'язав свій вибір саме з викладом програм кандидатів на сторінках га­зет, 17% — з розповсюдженням листівок і звернень. Майже стільки як на причину вибору вказали на своє знайомство з теледебатами кандидатів.

Серед журналістів існує приказка: радіо впродовж цілого дня інформує громадян про те, що в цю хвилину відбувається у світі; теле­бачення увечері показує їм, як це сталося; а газети наступного ранку по­яснюють причини цих подій. А відтак вести мову про те, що в ближчо­му майбутньому телебачення нібито витіснить газети і журнали, безпідставно. Швидше за все, існуюча нині система масової інформації закріпиться надовго, а кожен з її елементів буде й надалі виконувати притаманну йому місію в системі журналістики.

У зв'язку з цим важливо розглянути атрибутивні ознаки кожного з провідних типів журналістики, щоб знати й розуміти його місце в системі масової інформації та правильно зорієнтувати свої професійні очікування. 62

Атрибутивні особливості преси такі. Відзначимо спочатку її пере­ваги перед електронними ЗМІ.

1. Інформація фіксується в друкованому тексті. Це найважливіша
атрибутивна ознака друкованої журналістики. При цьому слід врахову­
вати універсальну могутність слова як такого, що не тільки здатне пере­
давати інформацію про факти, але й бути носієм думок і художніх об­
разів. Мова є основою масово-інформаційної діяльності, у якому б типі
сучасної журналістики вона не відбувалася. Друковане слово на пер­
ший погляд ніби позбавлене сили слова розмовного та зображального
ряду, яким воно супроводжується на телебаченні, але воно містить у
собі можливість зображати всі факти і явища, що відбуваються в світі,
змальовувати картини дійсності, передавати характеристики та розмо­
ви героїв, їхні почуття та внутрішні монологи. У цьому відношенні дру­
коване слово значно потужніше й гнучкіше, ніж слово розмовне, позна­
чене властивостями приблизності й неточності внаслідок імпровізова­
ного характеру мовлення. І цими його перевагами на повну силу кори­
стується сучасна друкована журналістика.

2. Преса сприймається без додаткових технічних засобів. Ні
радіо- ні телесигнал не прийдуть у вашу домівку, якщо ви не маєте
спеціальних технічних пристроїв для їх прийняття з ефіру. Газета не по­
требує нічого для сприйняття надрукованого на її сторінках тексту.
Хіба що окулярів, якщо у вас слабкий зір, але вони належать не до
спеціальних пристроїв, а до елементів побуту, як одежа, і не є чимось
відокремленим від особи, що ними користується.

3. Преса надає читачеві можливість оглядовості й вибірковості в
ознайомленні з матеріалами газети. Читач спочатку здійснює огляд га­
зетних заголовків, а потім сам обирає, що читати в першу чергу, що —
у другу, а що лишити поза увагою. У газеті її матеріали існують одно­
часно, хронологічно паралельно, тимчасом як у будь-якому електрон­
ному органі масової інформації журналістські матеріали розташовані
лише послідовно, що виключає можливість їхньої вибірковості і містить
у собі елемент нав'язування їх реципієнтові. Газета й сьогодні зали­
шається найбільш демократичним типом журналістики, надає самому
читачеві право вирішити: що і як читати на своїх сторінках.

4. Преса забезпечує можливість різних ступенів сприйняття ма­
теріалу, серед яких виділимо перегляд, вибіркове ознайомлення, деталь­
не й уважне прочитання, збереження номера або вирізки з нього,
здійснення виписок чи складання конспекту статті, передавання номера
з особливо цікавим матеріалом іншому читачеві, надходження бібліог­
рафічних даних до каталогів наукових бібліотек, спеціальних бібліог-

рафічних покажчиків, через що матеріали в газетах і журналах стають надбанням наступних поколінь читачів.

5. Пресазабезпечує здійснення способу "відкладеного читання",

тобто звернення до тексту в зручний для читача час, тоді як радіо й те­лебачення позбавляють своїх прихильників такої можливості. Пропу­щену глядачем в ефірі радіо- чи телепередачу ніяким чином надолужи­ти не вдасться, якщо тільки вона не буде повторена, згідно з програ­мою, у якийсь із наступних днів. До електронних ЗМІ поки що не засто­совується спосіб "відкладеного прослуховування" чи "відкладеного пе­регляду", хоча не виключено, що в недалекому майбутньому техніка за­пису вдосконалиться й здешевиться настільки, що перегляд пропущеної телепрограми стане звичним у нашому побуті. Але поки що на такий рівень розвитку людство не вийшло.

6. Преса надає читачеві максимальну психологічну зручність:
порядок сприйняття наявного в газеті інформаційного матеріалу вста­
новлює сам суб'єкт, сприймаючи матеріал, він не заважає навколишнім.
Він може це робити в комфортних, максимально зручних для себе умо­
вах. Сприйняття друкованого тексту відбувається без будь-якого на­
пруження, приносить людині психологічне задоволення від пізнання
нового, від осмислення соціального довкілля. Свобода сприйняття —
важлива позитивна сторона друкованої журналістики.

7. Друкована журналістика акулі у: 'осться в бібліотеках, що ство­
рює можливість користуватися нею я для широких кіл сучасників,
гак ідля численних поколінь нащадків.У цьому відношенні газети й
журнали мають безперечний пріоритетперед електронними ЗМІ. Зви­
чайно, кожна радіо- чи телестудії має своє зібрання найкращих про-
ірам і передач, створених у її синах. Але технологія зберігання
. удіовізуальних записів ще не є досконалою настільки, щоб у наших

містах відкривалися громадські фоно- іі відеотеки, як то вже тисячі юків існує з друкованою продукцією. Тому на сьогодні історія жур-лалістики — це переважно історія преси, оскільки методи фіксування й мереження матеріалів електронної масової інформації ще недосконалі. Це, звичайно, не знімає завдання створення історії радіо- й тележур-налістики, яке стоїть перед нашою історико-журналістською наукою.

Якщо названі вище атрибутивні властивості преси належать до її переваг, то дві наступні властивості відносять до її вад:

1. Дискретність (перерваність) потоку інформації, на відміну від радіомовлення й телебачення, де цей потік безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає зановинами. Потік подій, що відбу­ваються в світі, безперервний, але газета не може синхронно повідомля-

ти про нього. Вона змушена подавати новини порціями. Навіть щоден­на газета через це відстає від оперативності радіо й телебачення, які мо­жуть навіть перервати трансляцію певної програми, щоб сповістити своїх слухачів і глядачів про екстраординарну подію.

2. Пресадоступна лише освіченій людині, більше того, потребу в ній відчувають особи з розвинутими навичками читання, на відміну від РМ і ТБ, що доступні й неосвіченим людям і тим громадянам, які не ма­ють стійких навичок до читання. Аудиторія преси менша, ніж аудиторія електронних ЗМІ. її прихильники дедалі виразніше виявляють свою приналежність до національної еліти, особливо в тих випадках, коли йдеться не про розважальну, а загальну суспільно-політичну газету.

Атрибутивні особливості радіожурналістики такі: