Методологічні проблеми даного фаху 2 страница

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія ви­готовлення новин та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без поперед­ньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Жур­налістська освіта набула поширення як обов'язкова умова наступного професійного успіху. З'явилася й когорта молодих людей, чю вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми —разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озб­роєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти зако­ни масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади жур­налістики, чинники її ефективності; вони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціашста, він мусить узя­ти від університету все, що навчальний заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій лю­дині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфе­ри дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшу­кайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста — це безкінечне самовдосконалення.

⁷ Чапек Карел. Як це робиться // Чапек Карел. Вибрані твори. 1951. — С. 96-97.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знаєкінцевого рівня май­стерності, вона завжди містить усобі можливість дая ще дальшої ево­люції. Журналіст — semper tiro (завжди учень).У нього немає: поняття"після роботи",бо неможливо виключитисебе з потоку духовної праці. Хороший журналіствічно поглиблює свої знання, стаєсправжнім фахівцем у своєму тематичномунапрямку, багато читає, працюєв бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль,опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістикуіноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасомпро­фесія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характе­ру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чиперебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театріз коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

"Журналістська праця, — пише з цього приводу авторитетнийвикладач журналістикипрофесор В.Й. Здоровега, — це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю,хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняттясвіту, спосіб бачення реаль­ності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста — це всього-навсього вправне володіння пе­ром чи добре "підвішений язик"⁸.

Ви обрали професію,де не припиняєтьсядуховна праця, де три­ває вічнийпошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста — це величезна моральна відповідаль­ність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцистикою, із утвер­дженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботидержавного апарату. Ваше по­кликання — їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюд-ські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону

⁸ Здоровега Володимир. Підготовка журналістів: погляди збоку і зреседини // Збірник праць кафедри української преси. — Львів, 2000. — Впп: 3. — С. 96.

буде нелегко.Ваше слово може врятувати,а може й погубитилюдину.

Тим, хто хоче познайомитисяз цим аспектом діяльності жур­наліста,радимо прочитані роман Леоніда Жуховицького "Зупинитися,озирнутися..." ("Остановиться, оглянуться..",1973), уякому описано професійну діяльністьспівробітника відділу фельєтонів однієї з цент­ральних радянських газет Георгія Неспанова.Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: напи­сав фельєтон про препарат Єгорова -Хворостуна, який нібито не допо­магає при лікуваннілейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають напо­вторній перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідниківім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидівлей­козів. Випробувавши всізаходи, лікарі вдалися й до останнього: препа­рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про­водили аналогічнийкурс лікування, одужала.Різниця між ними поляга­ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні­ну — на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати.Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікаціїНеспанова, препарат Єгорова-Хво-ростуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомше­нийнаслідками своєї публікації. Його друкованеслово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншимхворим препарат міг би допомог­ти!Виявилося, що він ефективнийу вузькій гатузі — протії хвороби Ковача, що й повинні були б установити додатковійого випробування.

Георгій Неспанов прагне відновитисправедливість, але це зроби­ти не так і легко. Його газета відмовляється давати спростування,боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів че­рез визнання власної помилки.Бояться за свої крісла й керівники газе­ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про­фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації,не зустрівсяз голо­вним автором препарату, Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо вінжив за містом; повірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інститутуімені Палешаїїа, директор якого також готував препарат про­ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушнийкрок: організовує в іншій центральнійгазеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його по­милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних

учених цим лікарямі зрівняє їхнішанси в боротьбі з препаратом Інсти­туту Палешана.Але ціна цього викриття-знищення імені журналіста, викресленняного з поля професійної діяльності.По суті Георгій пішов на професійнесамогубство в ім'я торжества істиний справедливості.

Серед журналістів існуєприказка: сапер помиляється один раз, а журналіст— двічі. Перша помилкатягне за собою догану, друга звільнення з роботи.Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатнийдо професійноїдіяльності. Роман Леоніда Жуховицько-го "Зупинитися, озирнутися..."і дас гостре відчуття важливості кожно­го слова журналіста, засвідчує ефективністькожного його твору, де­монструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, що він обрав про­фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою
якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у
письменника— у кабінетній піші, а на площі, на заводі, в установі, на
прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому,
висловлюючи свої думки й погляди, зрозумітисутність подій. У жур­
наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма­
сової інформаціївін працює, повинне бутидобре поставлене усне мов­
лення, він повинен володіти точною фразою,швидко реагувати на по­
вороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на
рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливіш є таке гасло журналістики: немає неціка­вих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобутії з джерела соціально вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе­ребігу звичайної бесіди суспільно необхідну інформацію.

Журналістика — це мистецтво спілкування, і якщо ви не во­лодієте ним, якщо ви людина замкнута,самозаглиблена, спід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістика — це галузь універсальноїдуховної діяльності.
Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибокой доско­
нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети.
Існує формула: журналіст знає все про небагато що і потрохупро все
(по-рос: все о немногом инемого обо всем).Отже, в основі праці жур­
наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га­
лузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії,медици­
ни, біології тощо.

Журналістика — це професія професій. Не тільки тому, що вима-

гає від суб'єкта інформаційної діяльностірізноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але її тому, Що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальнійдійсності уста­люєтьсядедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го­тових розповіда пі людствупро його ж власні професійнітаємниці й се­крети, занурюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу­вати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика­ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по­тягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильнийвибір ви зробили, чивідповідаєте ви вимогам професіїжурналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більшприйнятної для вас спеціальності.

При цьомуварто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писатищодня, мати творчу практи­кувід перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на­вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи­каз відривом і без відрив}Ч5Ід навчання. Якщо за перший семестр Ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю об­раного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то це підстава для нас задуматися, чи пра­вильний вибір ви зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській пси­хології таким чином: "Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує — '. зробіть щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше — щр-небудь спрацює"⁹ (підкреслено авторами. — І. М.). Найкраще ще на студент­ській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розу­мових здібностей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налашто­вані на публічну діяльність, пов'язану з безкінечним пошуком і збиран­ням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи уснихтекстів, то краще зайнятисячимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.

9 Грпндер Д.. Бзндлер Р. Из лягушек — в принцьі.Неґіро-ліінгвіїстическое про-граммнрование/ Ред. Стива Андрсаса. — Єкатеринбург:Б. н.,1998. — С. 169.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЕСЕ (від французькогоEssai, що в перекладі означає "спроба ", "на­черк ) — жанр художньо-публіцистичної чи науково-популярної твор­чості, де аїльно, не обов 'язкоеовичерпно, аче виразно індивідуальнотрак­тується певна подія, явище, проблема чи тема. Для есе властивий не­сподіваний, неусталеииппогляд на явища життя, мистецтва, науки, аїльна розкута композиція, асоціативність, зміщення часово-просторових планів,поєднання значних елементів художньої образності з науковими міркуваннями. Есе не передбачає систематичності викладу і навіть артументованості висновків.

Вперше вжив цей термін і започаткував жанр есе французький пись­менник і філософ Мішель Ейкелі де Монтень (1533-1592), який у 1580 році видав перші дві книги свого головного твору "Essai". У 1588 році з 'явилось видання, що складаюся з трьох книг, а а 1592 - остаточне доповнене ви­дання. Українські перекладачі відтворюють цю назву як "Проби" або "Досліди", російські -як "Опьітьі".Починаючи свій твір, Монтень так сформулював свій метод: "Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. Висловлюю їїне задля того, щоб дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання ". Твір Моитеня містить думки, спостереження і вражен­ня від прочитаного (переважно античних авторів) і пережатого,висвітлює теми виховання її освіти, навчання, слави, гідності, смерті й ба­гатства тощо. Це видатний філософський твір, що розробляє переважмо етичні проблеми.

З французької літератури жанр есе поширився в інші, ставши на сьогодні найбільш продуктивним жанром публіцистичної журналістики. Найвидатніші есеїсти XX століття — Бернард Шоу, Джон Голсуорсі, Ана-толь Франс, Ромен Роллан, Генріх і Томас Манни, Йоганес Бехер, Жан-Поль Сарпір, Ачьбер Камю, Андре Моруа,Максим Рильський.

ВИКЛАД ДРУГИЙ

"Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-

Предмет, структура та завдання курсу. Стан журналістикоз-навства в Україні та джерела курсу. Загальні поняття про жур­налістику. Визначення журналістики. Журналістика як соціальний інститут. Журналістика як історія сучасності. Журналістика як бізнес. Епістемологічна сутність журналістики. Об'єкт і предмет журналістики. Журналістика як наука (журналістикознавство) та їїнайважливіші складові: теорія та історія журналістики. Минснародна Федерація Журналістів. Творча спілка журналістів України. Періодичні журналістські видання