Додаток. Скарби Полуботка 2 страница

Цариця Єлизавета значно краще відносилася до Гетьманщини. Вона побувала там, милувалася чудовою природою України і гарними на вигляд, гостинними її жителями.

 

Сцена з вистави про В.Капніста цариця Єлизавета Олексій Розумовский

 

Якось, в церкві побачила юнака, який чудово співав. Це був молодий козак Олексій Розум. Олексія було забрано в Петербург, він став фаворитом цариці, графом, а згодом і її чоловіком. Олексій Розумовський( як його тепер називали) зумів прищепити своїй дружині любов до всього українського. Люди при дворі стали співати українські пісні, розповідали малоросійські казки і легенди, слухали бандуристів, їли українські страви.

У 1744 році Єлизавета відвідала Україну. Побувала в Києві, проплила по Дніпру і була зачарована благодатним, красивим краєм, добрими, чуйними людьми. У 1745 році цариця поновила Київську митрополію, дозволила старшині обрати гетьмана.

У 1750 році гетьманом України стане брат Олексія – Кирило Розумовський.

 

 

Лекції № 20-21. Культура другої половини ХVІІ - ХVІІІ століття

 

 

1. Умови і особливості розвитку культури

Умови розвитку культури

Розвиток української культури відбувався у досить складних умовах.

Національно-визвольна війна середини XVII століття й відродження Української держави - Гетьманщини сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика гетьманів.

Водночас, розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII столітть гальмувався внаслідок «Руїни», розчленування українських земель, колоніальної політики Росії та Польщі.

Особливості розвитку

Хоча в результаті русифікації, українська культура почала дещо втрачати свою самобутність, та все ж, у XVIII столітті, спостерігається певне її піднесення.

Відмітимо, також, збереження тісного взаємозв’язку української культури з культурою Західної Європи, зокрема з культурою Речі Посполитої, білоруських земель; пізніше починає відчуватися вплив й російської культури. Російська культура цього часу теж має досить пристойний рівень(наприклад, в російській Академії наук здійснювали підготовку й українські фахівці), в якійсь мірі можна говорити й про взаємозбагачення культур, хоча українська культура при цьому була змушена адаптуватися до російської імперської культурної традиції. Багато українських культурних діячів переїздило тоді до Петербургу, де панували нові культурні віяння.

2. Освіта і книгодрукування

Кадри з фільму «Вій»: бурсак і ректор Бурсаки(студенти) «Літопис Самовидця»

Вища освіта

В цілому, освіта зберігала досить пристойний рівень. Про це свідчить, зокрема, розвиток вищої освіти, основним осередком якої був Києво-Могилянський колегіум (академія - далі КМА). Там працювали визначні педагоги, викладачі того часу: С.Яворський, І.Крюковський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський.

У 1701 році, за указом царя Петра І колегіум отримав статус академії.

На Правобережжі вищим закладом залишався Львівський університет.

Києво-Могилянська академія(детальніше)

Програма навчання у КМА була розрахована на 12 років. Серед відомих випускників КМА були В.Григорович – Барський, Г.Сковорода, Г.Полетика, Д.Бантиш-Коменський, М.Березовський, А.Ведель, С.Гулак-Артемовський, інші. Тяжкі часи настали для академії після 1709 pоку: розправа над покровителем КМА І.Мазепою одразу ж відбилася і на ставленні до його дітища. В академії заборонили навчатися іноземцям, кількість учнів зменшилась більш, ніж у 10 разів. У часи гетьманів Данила Апостола, Кирила Розумовського почалось часткове відновлення минулої слави, але досягти рівня, на якому була академія на початку XVIII століття, вже не вдалося. Європейський освітній рівень був для неї недосяжний. У той час, як на Заході в освіті посилився науковий раціоналізм, в академії продовжували надавати перевагу схоластиці та богослов'ю. Тому-то гетьман К.Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам, але цей задум не було реалізовано. У 1780 році КМА перевели на російську мову викладання, а у 1810 році реорганізували у Духовну академію. (За даними Інтернету)

Початкова і середня освіта

Кількість початкових шкіл зростала. На Слобожанщині було відкрито 124 школи, а на іншій території Лівобережжя – 866 початкових шкіл. Середня освіта була представлена колегіумами. Серед них: Чернігівський ( з 1700р.), Харківський( з 1726 р.), Переяславський( з 1738 р.).

Зросла кількість студентів. В основному, це були вихідці з шляхетського стану, козацької старшини, діти священиків; вихідці з числа селян і простих козаків траплялися дуже рідко.

Друкарство

У Києві, Чернігові, Бердичеві, Львові працювали друкарні.

У 1764 році у Єлисаветграді було відкрито друкарню з цивільним шрифтом. Згодом подібні друкарні з’явилися в Києві, Харкові, Катеринославі. Велику роль у розповсюдженні освіти серед населення зіграла друкарня Києво-Печерської лаври, яка надрукувала 2000 букварів.

Літопис Г.Грабянки Літопис С.Величка(сучасне видання) Сторінки і портрети з літопису Величка

3. Історичне літописання та література

Історичне літописання

Жанр літописання і історичної прози, в цей період, поступово набуває популярності.

Серед перших авторів літописів – колишній козацький сотник і суддя, а згодом священик – Роман Ракушка-Романовський. За думкою провідних фахівців історичної науки саме він є автором знаменитого «Літопису Самовидця», в якому описані події української історії з 1648-1702 роки.

Козацький суддя і полковник Григорій Грабянка створив «Літопис Грабянки» - опис української історії від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи. Його праця – дуже цінне джерело з української історії.

Літописець Самійло Величко служив канцеляристом про Василі Кочубеї. Пізніше, живучи у селі Жуки, учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, які зібрав упродовж всього життя. Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави – «Літопису Самійла Величка», при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії, фольклор, художні твори. «Літопис» складається з 4 частин, в яких описані події історії України з 1620 року, згадуються повстання Якова-Степана Остряниці та Визвольна війна під керівництвом Б.Хмельницького(події доведені до 1700 року). Величко подає не лише сліпий перелік фактів, але й ідеологію козацької верхівки, друкує 10 портретів гетьманів. Вперше в українській історіографії вжито терміни «Україна», «український народ». На жаль, повний текст «Літопису Величка» не зберігся. Але навіть скорочений варіант є одним з найголовніших і найбільш вірогідних творів української історіографії другої половини XVII — початку XVIII століття. Величку також належить велика праця "Космографія", яку він, уже сліпий, продиктував 1728 року.

І.Величковський Ф.Прокопович Л.Баранович Д.Туптало

Література

Основними жанрами літератури була церковна, філософська проза і драма, а також поезія. Відчутно впливали на українську літературу традиції літератури Західної Європи і Росії.

Визначними авторами літературних творів були прозаїк, поет, драматург і філософ Феофан Прокопович, поет і філософ Григорій Сковорода, поет і драматург Іван Котляревський, прозаїк Дмитро Туптало, поети Іван Величковський, Лазар Баранович та інші ( подробніше – дивіться таблицю).

 

Українська література другої половини XVII-XVIII століття

Першим українським поетом, який оспівав людей праці, став церковний діяч і мандрівник Климентій Зиновіїв. Після смерті дружини Климентій пішов у монастир, але з невідомої точно причини зазнав гонінь і до смерті вів мандрівне життя. Він писав староукраїнською мовою про ремісників, наймитів-бурлаків, селян. Зіновіїв був одним із перших українських етнографів: записував народні прислів'я та приказки. До нашого часу дійшов лише один великий рукописний збірник творів Климентія Зиновієва. Напівзабутий зараз поет Іван Величковський писав книжною староукраїнською мовою. Він працював друкарем, згодом був священиком у Полтаві. Величковський є яскравим представником стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, оригінальних курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, пере­кладач, теоретик фігурного віршування, акровіршів, які першими літерами кожного рядка утворюють слово. Серед його збіроквиділяються «Млеко» та «Зегар з полузегарком». Єпископ Лазар Барановичє автором проповідей, панегіриків, віршів. Ряд його полемічних творів «Меч духовний», «Нова міра старої віри»перемежаються зі збірками поезій «Аполлонова лютня», «Воскресний плач». У 1650 року Л.Баранович став ректором КМА. Син козацького сотника Д. Ростовський ввійшов в літературу під іменем Дмитра Туптала. Будучи митрополитом, Д.Туптало писав прозу на релігійні теми про життя святих, релігійні чудеса. Збірка оповідань «Руно орошене»витримала вісім видань. Визначним письменником, педагогом, держаним і церковним діячем, мислителем був Феофан Прокопович. Деякий час займав посаду ректора Києво-Могилянської Академії, а з 1721 року – віце-президент Синоду Російської імперії. Відома його віршована драма «Володимир», присвячена гетьману І.Мазепі. Ф.Прокопович є автором окремих збірок віршів, історичних повістей, творів «Слово про владу і честь царську», «Духовний регламент»,оди «Епінікіон»,на честь Полтавської битви», трактатів про поезію і риторику. Ректор КМА, архімандрит Києво-Печерської Лаври Інокентій Гізель писав літературні твори про людську мораль («Про істинну віру»). Його сміливий історично-полемічний трактат «Мир з богом людині», який торкається подій в Україні XVII століття, викликав нарікання «Святішого Синоду» і тому у 1690 році був заборонений церквою. Письменник, ректор КМА, архімандрит Іоаникій Галятовський став автором проповідей «Ключ розуміння», відомих по всій Україні, а також збірок філософських оповідань «Небо нове», «Скарб похвали», «Месія правдивий», трактату «Розмова білоцерківська» тощо. Релігійний діяч Симеон Полоцький був одночасно й талановитим драматургом, автором популярної драми на релігійну тему «Блудний син». Писав також трактати, релігійні вірші. Поет Іван Некрашевич залишив нам рукописну збірку з восьми віршів, присвячених важкій долі селян. Написав п’єси «Ярмарок», «Ісповіді». Легендарна постать Семен Климовський — козак Харківського полку, філософ, поет, випускник КМА, автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай». Відомо про існування й інших творів С.Климовського «Про правду і великодушність благодійників» та «Про правосуддя начальників», присвячених цареві Петру І, а також віршів. Відомий історик і письменник М.Карамзін вважав Климовського «самородком», «учнем природи», продовжувачем традицій Горація. Загадкою залишається питання про те, в яких роках жив поет. Ясно тільки, що життя його було дуже довгим, може навіть понадстолітнім. У 1724 році він, судячи з усього, був зовсім молодою людиною. Закінчував своє життя Климовський наприкінці XVIII століття у степах колишнього Дикого Поля, де він разом із приятелем заснував хутір Припутні. Відомий поет і драматург Іван Петрович Котляревський у 1798 році надрукував у Петербурзі перші три частини своєї безсмертної поеми «Енеїда», створивши нову літературну традицію і мову. Розпочався новий етап української літератури. Серед інших поетів і письменників відомі Г.Сковорода (див. нижче),М.Андрелла, І.Бачанський, Д.Левицький, С.Яворський тощо.

 

Семен Климовський Григорій Сковорода Іван Котляревський «Енеїда»(сучасне видання)

4.Народний філософ і поет Григорій Савич Сковорода

Біографічні відомості

Найбільш відомим українським поетом, мислителем, просвітителем-гуманістом, музикантом, співаком, педагогом був Григорій Савич Сковорода (1722-1794 рр.).

Він походив з Полтавщини, з незаможної козацькоїродини. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Знав шість мов. Після мандрівки по Європі,він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, та писав власні твори.

Під кінець 70-х років XVIII століття, після різних конфліктів з владою, з заможними людьми, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку, ставши мандрівним філософом.

Час від часу Сковорода жив у деяких панів-меценатів, навчав дітей, працював у різних навчальних закладах, а потім знову – мандрівка. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона сповнена пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди. Цікавилися ним також і російська цариця Катерина ІІ, і її фаворит князь Григорій Потьомкін.

 

Додаток. Філософія Григорія Сковороди

Найбільш відомим був Сковорода як філософ. У його філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізмута стоїцизму. Смисл людського існування — це пізнати самого себе. Основними працями філософа стали «Діалог», «Потоп зміїн», «Нарцис, або як пізнати себе», «Благородний Еродій», інші. Сковорода критикує соціальну нерівність, вихваляє працелюбність людини. Він визнає вічність матеріального світу і вважає, що Бог – це Природа. Сковорода створив «теорію трьох світів». За його думкою, існують Макрокосм(безкінечний Всесвіт), Мікрокосм (земний світ людей), Символічний світ (світ біблейських героїв, потойбічне життя). Усі три світи створені з Добра і Зла, мають дві сторони – видиму і невидиму. Сама Людина теж має 2 тіла і 2 серця(земне і духовне). Сковорода вважав, що смерть, то лише покидання духовним тілом тіла земного. «Теорія трьох світів» вплинула на творчість багатьох мислителів і письменників, її знали й цінували письменники М.Гоголь, Т.Шевченко, М.Булгаков. Г.Сковорода критикував церкву, підтримуючи геліоцентричну теорію польського вченого М.Коперніка. Також Сковорода є автором вчення «про сродну працю», за яким стверджується, що праця за покликанням і за здібностями є основою життя людини. Сковорода вірив, що любов і добротазмінять світ на краще. Нагорода за страждання - спокій на тому світі(цю ідею також використав Михайло Булгаков у романі «Майстер і Маргарита»).

 

Художня творчість майстра

Григорій Сковорода є також автором блискучих віршів, байок. Його збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські» зіграли величезну роль у становленні української літератури, а вірш «Всякому городу свій нрав і права», який присвячений моральним якостям людини, став народною піснею. Сковорода передчував свою смерть, про що сказав своїм друзям. Помер видатний філософ і поет 9 листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Григорія Сковороди, його друзі написали дивні слова: «Світ ловив мене, та не впіймав…».

5. Мистецтво і архітектура

Картини художника Антона Лосенка

Чудесна ловля риби Прощання Гектора з Андромахою Авель

Образотворче мистецтво

Основними жанрами образотворчого мистецтва стали міфологічний, історичний та портретний живопис, графіка, ікона, фреска, народні картини. Видатним художником, автором міфологічних, батально-історичних картин, портретів став Антон Лосенко (1737- 1773 рр.). Народився в м. Глухові, вчився у Петербурзі у славетного майстра Івана Аргунова. Згодом жив у столиці, яка була центром культури і європейської моди того часу. Картина «Чудесна ловля риби», написана в класичному стилі, мала величезний успіх, її придбала цариця. Серед інших робіт майстра можна виділити «Прощання Гектора з Андромахою»(на сюжет Гомера), історичне полотно «Володимир перед Рогнідою», картину на біблійну тематику - «Авель». На жаль, художник помер від хвороби зовсім ще молодим.

Картини художника Володимира Боровиковського

Лізонька і Дашенька Генерал Ф.Боровський Портрет хана Портрет М. Лопухіної

Майстром портрета став Володимир Боровиковський( 1757-1825 рр.). Походив з родини козака Луки Боровиковського, який, разом з братами був іконописцем. Служив у козацькому полку і одночасно займався живописом, якому пізніше присвятив усе життя.

Боровиковський писав портрети романтичних натхненних чоловіків і чарівних жінок з заможного стану. Художник старався передати внутрішній світ людини, красу, благородство, силу і мужність, громадянську позицію людини. Серед кращих портретів раннього періоду варто відмітити подвійний портрет «Лізонька і Дашенька»(це були служанки панів Львових), портрет генерала Ф. Боровського, О.Наришкіної та інші.

Антон Лосенко Володимир Боровиковський Григорій Левицький-Ніс Дмитро Левицький

Видатними досягненнями художника стали також розпис Михайлівського замку та картина «Богоматір з сином». Відомим портретистом тих часів став також Дмитро Левицький(1697-1769) . Він син відомого маляра і гравераГригорія Левицького-Носа.Його батько з 1732 року працював в друкарні Києво-Печерської лаври. Григорій Левицький - Ніс малював гравюри до різних видань Євангелій, до київського виданням «Апостола», до львівського видання «Політики» давньогрецького філософа Арістотеля. Серед монументальних творів митця — стінописи в Андріївській церкві, створені у 1753—1756 рр. разом з російським художником Олексієм Антроповим. Син Григорія, молодий Дмитро Левицький, не раз допомагав батькові під час його графічних штудій для лаврських видань. Також вчився малюванню у живописців О.Антропова, Валеріані.

Картини художника Дмитра Левицького

Портрет Воронцової Портрети дворянок Портрет Д.Дідро

У 1770 році Левицький бере участь в виставці Академії вільних мистецтв в Петербурзі і отримує звання академіка за парадний портрет архітектора Кокорінова. Намалював парадний портрет Катерини ІІ. Надалі Левицький стає модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, отримує багато замовлень. Створив цикл портретів вихованок Смольного інституту — це справжній шедевр тогочасного портретного малярства. Також у Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет відомого французького вченого-енциклопедиста Дені Дідро — єдиний із своїх портретів, який великий французький енциклопедист визнав таким, який відповідає дійсності Левицький намалював багато портретів провідних діячів свого часу.

Гравюри художника Леонтія Тарасевича

Св. Єфрем Переяславський Нестор – літописець Великомученик Євстрат Печерський

В цей період набула поширення так звана «барокова книжкова графіка», видатними представниками якої були Олександр і Леонтій Тарасевичі. Вони також виготовляли мідерити – гравюри на міді. Переважно частина творів Тарасевичів це - книжкові ілюстрації, барокові композиції, релігійні сюжети, виконані у бароковому стилі західно - європейського зразка (яким притаманні алегоричність, багатство символів та геральдичних знаків), ілюстраціїдо панегіриків, вітальних брошур на пошану військових і культурно-освітніх діячів. Леонтій Тарасевич їздив у 1688 — 1689 роках до Москви, намалював портрети царівни Софії і боярина Ф.Шакловитого. За київського періоду Леонтій Тарасевич ілюстрував «Києво-Печерський Патерик» (40 гравюр). Його засоби зображення стали зразком, який наслідували до початку ХХ століття.

Роботи художників Івана Щирського і Івана Рутковича

І.Щирський Теза на честь Колачинського І.Руткович Моління. І.Руткович Богородиця

 

Учнем Л.Тарасевича був талановитий гравер на міді Іван Щирський (1650-1714), який походив з Чернігова. Він здобув гарну на ті часи освіту, згодом постригся в монахи, заснував свій монастир, при підтримці гетьмана Івана Мазепи побудував церкву Св.Онуфрія в Любечі.

Щирський виконував мідерити(мідні гравюри), емблеми-натюрморти, офорти(гравюри на металі, з допомогою яких можна зробити відтиск на папері), дереворити (гравюри на дереві). Для книг виконував головні титульні форти, фронтиспіси, нечисленні ілюстрації, декоративні орнаментальні рамки. Щирський робив талановиті ілюстрації до святих книг, є дані, що він ілюстрував книгу Пилипа Орлика. В його роботах присутні елементи алегорії, реалізму і фантастики.

У ХХ столітті продовжувачем традицій Мирського став відомий художник Георгій Нарбут (див. малюнок – співставлення роботи І Щирського «Теза на честь П.Колачинського» і обкладинки журналу «Наше минуле» роботи Г.Нарбута.

 

Іконопис

Іконопис кінця XVII — початку XVIII століття представлений іменами І. Рутковича,Й. Кондзилевича (див. І частину посібника), Я.Глинського, П.Казановича, Арсенія, Алімпія. З робіт майстра іконописуІвана Рутковича до нашого часу дійшли збережені ціліми або частково іконостасиу церквах у Волиці Деревлянській, у селі Потилич на Львівщині, у храмі Різдва Христового у Жовклі, у П’ятницькій церкві у Жовклі. Частина робіт художника зберігається в національних музеях. Pуткович, зберігаючи багатовікові українсько – русько - візантійські іконописні традиції (велику емоційну впливовість колориту і музику лінійних ритмів, багатство і вишуканість кольорів), зумів обережно і з тактом використати нові західноєвропейські. елементи, зачерпнуті переважно з голандської гравюри. Серед найкращих робіт – «Архангел Міхаїл», «Моління», «Богородиця». До нашого часу дійшло багато портретів козацької старшини, меценатів. Майже в кожній хаті висіла картина якогось місцевого майстра «Козак Мамай». (За даними Інтеренету)

Архітектура

Українська архітектура цього періоду є демократичною, виразною, життєстверджуючою. Був розповсюджений стиль українського бароко, близького родича західноєвропейського.

 

Успенський собор у Києві (бароко). Покровська церква в Києві. Вознесенська церква в Ромнах (класицизм)

 

Українське бароко

Архітектурні споруди цього періоду приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку було виникнення української традиції. Популярними стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. Українське бароко XVII століття також називають «козацьким», тому що воно мало свої витоки в народній культурі. Часто меценатами виступали гетьмани України, представники старшини. Б.Хмельницький виділив гроші для побудови церкви Святого пророка Іллі в Суботові. І.Мазепа сприяв побудові Собору Братського (Богоявленського) монастиря у Києві, оформленої в барочному стилі Троїцької надбрамної церкви, п’ятикупольної Церкви усіх святих, Вознесенської церкви жіночого монастиря. Також в цей період були побудовані: нова Печерська фортецяз воротами (за планом і ініціативою царя Петра І), Лаврський Успенський собор, Софіївський та Михайлівський златоверхі собори з дзвіницями. Побудовані або відновлені церкви у Батурині, Чернігові, Переяславі, та багато інших.