Додаток. Скарби Полуботка 1 страница

Павло Полуботок був одним з найбагатших людей у світі. Він мав 3200 дворів посполитих, закордонну торгівлю, багато мішків і скринь з грошима. Перед тим, як Павла Полуботка заарештували та ув'язнили в Петропавловській фортеці, він таємно віддав на зберігання 200 тисяч золотих монет банку в Англіїпід 7,5 %. Сума грошей, банк і відсотки варіюються в різних варіантах: деякі джерела указують на дві бочки із золотом, 2,5 % і банк Британської Ост-Індської компанії. Ці гроші, ще у 1723 році син Полуботка Яків з слугами вивезли (золотом у діжках)на возах в Архангельськ, а потім - на шхуні, до Англії. Зараз гроші лежать у банку і зараз внесок Полуботка складає 16 млрд. фунтів стерлінгів. Але документи на них не збереглися і правонаступників немає. (За даними Інтернету)

4. Відновлення гетьманства і автономії України

 

Смерть Петра І Катерина І Петро ІІ

 

Мотиви відновлення гетьманства

Певний час на Україні не обирали гетьмана. У 1725 році помер російський цар Петро І. Цариця Катерина І дещо пом’якшила політику щодо України. Козацька старшина була звільнена з тюрми.

А за часів правління в Росії Петра ІІ (1728-1730 рр., онука Петра І), правляча партія вирішила повернути Гетьманщині автономію. Малоросійська колегія потребувала багато витрат на утримання. Україна була занадто великою територією і було б краще, якби вона мала самоуправління. Окрім того, назрівала нова російсько-турецька війна, і Росія розраховувала на допомогу українського козацтва.

Вибори нового гетьмана

У 1724 році було ліквідовано Малоросійську колегію. Одразу ж були відмінені усі податки, введені Малоросійською колегією, що було на руку козацькій старшині.

20 червня 1727 року було прийнято рішення про відновлення гетьманства. Самі вибори гетьмана відбувалися у Глухові 1 жовтня 1727 року, в присутності царського представника. На Раді було одностайно було обрано 73-річного миргородського полковника Данила Павловича Апостола.

Хто такий Данило Апостол?

Данило Апостол народився в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Походив з відомого козацько-старшинського роду Апостолів, ймовірно молдавсько-українського походження. Данило Апостол навчався у Києво-Могилянській колегії. Відзначився під час Азовських походів. У 1696 році Д.Апостол, разом з гадяцьким полковником Боруховичем, розбив на річці Ворсклі війська кримського хана та самозваного гетьмана ханської України Петрика. Здобував фортеці Кизикермен і Очаків. Був досить багатим і поважним, дуже гарним господарником. Жертвував великі гроші на будівництво храмів, на розведення садів на Миргородщині. У 1708 році Данило Апостол спочатку підтримав перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведів, але швидко розчарувався і повернувся до Петра І, хоробро воював у походах, зокрема у Прутському, Перському походахросійської армії. Допомагав П.Полуботку боротися за права України, за що певний час був ув’язнений. Д.Апостол мав дружину і 8 дітей. Найбільш відомим є його син Петро Апостол, який жив більше в Петербурзі і був високоосвіченою людиною, оволодів латинською, французькою, німецькою, італійською, польською мовами, багатьма науками. Петро Апостол став письменником, автором «Щоденника»(1727 р.), написаного французькою мовою, який переклав і видав російською мовою О. Лазаревський. «Щоденник» Петра Апостола містить цінні відомості про політичні події в Російській імперії і є важливим джерелом для вивчення соціально-економічної історії Лівобережної України. По жіночій лінії правнуками гетьмана Д.Апостола є відомі революціонери – декабристи, мужні Сергій Муравйов – Апостол, Матвій Муравйов-Апостол і Іполит Муравйов – Апостол. (За даними Інтернету)

 

гетьман Данило Апостол Сергій Муравйов - Апостол Іполит Муравйов - Апостол

5. Початок правління Данили Апостола

Боротьба Д.Апостола за відновлення прав і вольностей Гетьманщини

Ставши українським гетьманом у 1727-1734 роках Д.Апостол невтомно боровся за права і вольності Гетьманщини, започаткував цілий ряд корисних реформ.

Спочатку гетьман звернувся до уряду Петра ІІ з петицією у якій він просив повернути Гетьманщині ті права, які були визначені в «Березневих статтях» Б.Хмельницького 1654 року. У відповідь уряд видав так звані «Решительні пункти».

«Решительні пункти» 1728 року

Цей документ став своєрідною Конституцією України того часу:

· Дозволялося обрання гетьмана Генеральною Радою за згодою російського імператора;

· відновлювалися права козацької старшини;

· Гетьманщина мала право на власний Генеральний Суд;

· знімалися усі обмеження у торгівельних справах і промислах.

 

«Решительні пункти» 1728 року(детальніше)

За «Решительними пунктами» передбачалося: 1) відновлення діяльності Генеральної військової Ради, якій дозволялося «вільними голосами обирати» гетьмана, але тільки за дозволом і згодою російського монарха; 2) усувати гетьмана з посади мав право лише імператор; 3) гетьман і козаки мали право вільно обирати старшину на посади (не лише з числа українців, але й росіян, людей інших національностей), але заключно їх ратифікував російський імператор; 4) гетьманський уряд мав право на зносини з іншими країнами, але повноваження його дуже звужувалися ( наприклад, уряду дозволялося лише вирішувати в присутності російського намісника дрібні прикордонні справи з Річчю Посполитою, Кримським ханством); 4) підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян, на володіння землею(але зазначалося, що цар мав усі права за своїм власним бажанням дарувати землі своїм фаворитам, а російським дворянам можна було купувати земельні наділи в Гетьманщині); 5) полковники прирівнювалися до російських генерал-майорів, їм передбачалося надавати за службу землі й маєтки(однак царські грамоти на власність віднині мали видаватися лише за особистим проханням гетьмана і переважно тільки на час служби); 6) розширювалися повноваження старшини у організації торгівлі і промислів, знімалися усі торгівельні обмеження для іноземних купців; 7) вища судова інстанція – Генеральний Суд, на чолі з гетьманом, в який входили 3 росіянина і 3 українця); передбачалося проведення судової реформи;8) введено ще одну посаду - генерального підскарбія, яку займав представник царя (це давало Москві можливість контролювати фінансиУкраїни-Гетьманщини); 9) козацькі полки підкорялися російському генерал-губернатору. (За даними Інтернету)

 

Таким чином, за «Решительними пунктами» автономія України була відновлена, було започатковано ряд важливих реформ (зокрема – судова).

Але, все ж, в порівнянні з «Березневими статтями» Б.Хмельницького автономія України залишалася звуженою. Якщо за часів царя Петра І під контролем царського уряду була лише політична влада, то тепер під контроль потрапила й економіка.

Але все ж певний прогрес був, і він призведе до відродження України. Розпочалася «золота осінь» Гетьманщини.

 

Лекція № 19. «Золота осінь» Гетьманщини - останній злет

гетьман Данило Апостол цариця Анна Іоанівна пам’ятник гетьману Д.Апостолу

1. Реформи гетьмана Данила Апостола (роки правління 1727-1734)

Основні реформи Д.Апостола

Гетьман Данило Апостол(1727-1734 рр.) прагнув ліквідувати недоліки у управлінні Правобережною Україною. Сивочолий. Літній, мужній козак не збирався відпочивати у палаці в Глухові. Він розпочав своє правління з генеральної чистки кадрів, позбавившись гультяїв, хабарників, сумнівних старшин, що займали високі посади й не працювали.

Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини(дивіться нижче):

1. Була проведена земельна реформа: ретельна ревізія общинних і рангових(тобто наданих у тимчасове володіння під час служби) земель. В результаті усі маєтності були поділені на6 категорій: рангові, подаровані за заслуги(можна передавати в спадок), ратушні(муніципальні), вільні, спірні і монастирські. У 1729-1731 роках було проведено так зване «Генеральне слідство про маєтності», за яким, з одного боку, підтверджувалися права українських феодалів на землю, з іншого - на основі документів було визначено і повернуто в державне користування землі, які були безпідставно захоплені окремими феодалами в приватне володіння;

2. було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджетдержавних видатків, які складали 144 тисячі карбованців(окремо були визначені суми на козацьку адміністрацію, на наймане військо, на артилерію, на освіту тощо; було й визначені способи поповнення скарбниці);

3. продовжувалася судова реформа, започаткована ще Павлом Полуботком: реорганізовані полкові, сотенні і сільські суди, розширювалася колегіальність судів, підвищувалося значення норм писаного права, була видана «Інструкція українським судам», де встановлювався порядок апеляціїу судових справах. Спеціальна комісія (І.Борозна, В.Стефанович, М.Ханенко) у 1743 році розробила «Права, за якими судиться малоросійський народ», в яких, крім зводу прав, було підтверджено права українських феодалів і старшини, магдебурзьке право містам, товариський суд, передбачено перепис населення України;

4. проведено ряд економічних реформ: видані універсалина захист прав міст, цехів, купецтва(гетьман сприяв економічному піднесенню міст, розширенню кількості мануфактур); на початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові нараду купців,а такожгостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива, олії, та інше;

5. було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників. Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації, їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з Гетьманщини. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести.

6. захист козаків, щоб їх не переводили у посполиті(селяни), крім того селянам не дозволялося записуватися в козаки, але дозволялося переходити від одного поміщика(феодала) до іншого, володіти землею, продавати її тощо;

7. Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернуті запорожці,(які до цього проживали на території Кримського ханства). Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січіна річці Підпільній.

для захисту південних кордонів Гетьманщини від можливих наскоків турок і татар на Лівобережжі і Слобожанщині була збудована Українська оборонна лінія: земляний вал з укріпленнями й широким, глибоким ровом (285 верст).

Значення діяльності Д.Апостола

В цілому, становище Гетьманщини, за часів правління Данила Апостола стабілізувалося. Відбувалося економічне піднесення, в країні запанував порядок і спокій, майже щезли різні конфлікти і заворушення.

Варто відмітити, що усі реформи, навіть найбільш гострі і непопулярні, гетьман Д.Апостол здійснював мирним, дипломатичним, ненасильницьким шляхом. Завдяки енергійним діям гетьмана вдалося налагодити життя і розширити автономію України.

Хвороба і смерть гетьмана

Данило Павлович Апостол користувався великою повагою як у Росії, так і в Гетьманщині. У 1733 році, внаслідок затяжної хвороби, у гетьмана паралізувало ліву руку і ногу. Цариця Анна Іоанівна щоденно справлялася про його здоров’я, прислала найкращого лікаря; гетьмана відвідував князь О.Шаховський.

Завдяки лікуванню, стан здоров’я Данила Павловича поліпшився. Він зустрічається з російськими послами, турбується про закінчення В.Стефановичем кодифікації права, дає розпорядження про закупку паперу і друкування книг.

Але, на початку 1734 року, Данилові Апостолу знову стало погано. 15 січня 1734 року, на 80-тому році життя, славетний гетьман помирає. Поховано його у селі Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області) у зведеній за його кошти церкві Преображення Господнього. У селищі поставлено пам’ятник гетьманові. Як вже писалося, правнуками гетьмана Д.Апостола стали відомі революціонери – декабристи Сергій, Матвій і Іполит Муравйови – Апостоли.

 

2. Доля запорожців. Нова Січ

О.Мурашко Похорон кошового отамана Козак Мамай(народна картина)

Поневіряння запорожців

Після зруйнування у 1709 році Чортомилицької Січі, частина запорожців залишилася у Гетьманщині, але значна кількість козаків перебралася на територію Кримського ханства. Там були засновані Камя’нська Січ, а згодом Олешківська Січ (дивіться у таблиці додаткову інформацію).

 

 

Камя’нська Січ (1709 – 1711 рр.) Заснована біля річки Кам’янка, що впадає в Дніпро. Перебувала під протекторатом турецького султана. Кошовим отаманом Січі став Кость Гордієнко. Бойова підготовка Січі в ті роки була не вельми досконалою, що відмічали вельможі, наближені до короля Швеції Карла ХІІ. Вони писали, що козаки не знають ніякої тактики, дуже погано озброєні та йдуть у бій неорганізованим натовпом, команд не слухають. Тому козаки, в основному, займалися ремеслом, та мали право збирати мито з перевозів на Дніпрі і Бузі. Відомо, що Кам'янська Січ була укріплена валом і ровом. У Січі знаходились похідна церква, курені, кількість яких майже дорівнювала їх кількості на Чортомлицькій Січі. Існування на кордонах України ворожого козацького угруповання непокоїло російський уряд, і у 1711 році, за наказом царя Петра І, російсько-українські війська Бутурліна і Скоропадського розпочали наступ на Січ .
Олешківська Січ(1711-1728 рр.) Щоб запобігти подальшим конфліктам з царським урядом, запорожці перенесли Січ від російського кордону на південь, повністю перейшовши у підданство хану Давлет-Гірею. Січ заснували в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона. Спершу територія Олешківської Січі була незначною, але з 1712 року, після поразки Росії у війні з Туреччиною, запорозькі володіння поширилися на північ до річок Орель та Самара. З цієї Січі козаки на певний час переселялися на місце колишньої Кам'янської Січі (1730-1733 рр.), але повернулися назад. Січ являла собою правильний чотирикутник з ровами й валами заввишки 1,5 метри, з редутами по кутах та брамою з північного боку. У центрі розташовувалися курені-напівземлянки. На захід від коша стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці, зроблена з дошок і очерету, біля якої був цвинтар, а також криниця, в якій ніколи не замерзала вода. Важко жилося козакам під владою кримського хана. Їх примушували брати участь в походах, приймати мусульманську віру, будувати турецькі укріплення. Часті були конфлікти з старшинською верхівкою (козаки скинули отамана Костя Гордієнка і обрали нового кошового – Івана Гусака). Переписувалися з царським урядом Росії, з гетьманом Д.Апостолом з метою повернення. У 1734 році козаки, за дозволом російського уряду, повернулися і побудували Нову Січ.

 

Спочатку, кримський хан надав козакам землю, дозволив займатися торгівлею. Але згодом почав втручатися у життя Січі, руйнуючи стародавні традиції і звичаї козаків.

Хан примушував їх воювати на боці татар і турок, ремонтувати турецькі фортеці, безкоштовно охороняти Перекоп, не дозволяв мати артилерію. Частину козаків татари захопили і продали рабами на галери.

Козаки були змушені брати участь у поході турок, разом з П.Орликом, проти православної Росії, чому не були раді. Православна віра переслідувалася. Навколо майже не було плодородної землі – самі лише піски.

Тому, багато запорожців мріяло повернутися на Батьківщину. Звістка про те, що у 1727 році на Україні було відновлено гетьманство, зворушила козаків.

У травні 1728 року, в Олешківській Січі, спалахнуло козацьке повстання проти заможної еліти - старшини. Козаки скинули отамана Костя Гордієнка і обрали нового кошового – Івана Гусака.

Козаки активно листувалися з гетьманом України Данилом Апостолом і просили про повернення в підданство православної Росії. У зв’язку з турецькою небезпекою, царський уряд Росії вирішив дати згоду.

У серпні 1733 року була видана грамота з дозволом повернутися на Україну.

Нова Січ ( Підпільненська, Покровська – 1734 – 1775 рр.).

У квітні 1734 року, майже 30 тисяч козаків, члени їх родин, разом з відомим кошовим отаманом Іваном Білецьким повернулися на Середнє Подніпров’я.

Вони урочисто присягнули на вірність російській короні. Отримали повну амністію від царського уряду, землі, права і вольності (вийшов навіть спеціальний царський указ «Вільності війська Запорізького»). На раді обрали нового кошового отамана - Івана Малашевича.

В тому ж 1734 році, козаки побудували Нову Січ (Підпільненську) на річці Підпільна, що впадає в Дніпро( за 7 км від Чортомлика і Базавлука; нині – село Покровське поблизу Нікополя).

Іван Білецький Запорожці гуляють Бойовий танок козаків

Нова Січ була міцною, потужною фортецею з баштами, земляними валами, глибоким ровом з водою. Уся її територія ( від р.Синюхи - до р. Кальміус і від р.Самари - до гирла Дніпра) була поділена на 8 паланок(округів)на чолі з полковниками. Саме козацьке військо поділялося на 38 куренів з курінними отаманами на чолі. Вищим адміністративним органом влади була вже не Січова Рада, а фактично - старшина, на чолі зкошовим отаманом. Козацька старшина і кошовий жили не в Січі, а укріпленій Слободі. Виконавча влада належала тому ж кошовому отаману, курінним отаманам, та писарю, шафару (збирачу податків), судді, осавулу та іншим.

На Січі працювали школи, церкви. Прості козаки також жили в слободах поблизу Січі (їх було біля 100). Активно займалися землеробством, скотарством, торгівлею, ремеслом, полюванням, рибальством, чумацтвом. На Січі було 500 майстерень, торгові будинки.

Запорожці володіли 45 селами, мали 1600 хуторів – зимівників, де були худоба, птиця, бджоли. Переважна більшість козаків були одружені, мали родини, жили дуже заможно. В народі говорили про тих, хто багато витрачає в шинках грошей на горілку і закуску: «гуляє, як козак»!

Формально, козаки підкорялися російським воєначальникам і щорічно отримували плату – 20 тисяч карбованців, а також гроші на укріплення, коней і зброю.

Останнім відомим кошовим отаманом був заможний козак Петро Калнишевський (1765-1775 рр.). Таким чином, Нова Січ відрізнялася від попередніх. Козацька демократія вже мала показний характер, посилився вплив старшини(голота діяла за їх вказівками). Козацтво втрачало своє значення, як військова сила (так само, як європейське лицарство, мушкетери, гайдуки). Воно поступово втягувалося в торгово-грошові відносини, переживало розшарування. Посилилася господарча діяльність. Наступала нова епоха.

 

3. Становище Гетьманщини у 30-50-х роках ХVІІІ століття

«Правління гетьманського уряду» (1734-1750рр.)

Після смерті гетьмана Д.Апостола, імператриця Росії Анна Іоанівна заборонила обирати гетьмана, посилаючись на відсутність гідної кандидатури.

Для управління Україною було створено спеціальну колегію «Правління гетьманського уряду» («Правління генеральної військової канцелярії» - 1734-1750 рр.). «Правління» складалося з трьох представників української козацької старшини та трьох російських офіцерів. Головами правління були генерал, князь Олексій Шаховський і малоросійський генеральний обозний Яків Лизогуб, який був гарним воєноначальником, автором так званого «Лизогубівського літопису».

Хоч втручання в українську автономію все ж було, «Правління гетьманського уряду» більше керувалося «Решітельними пунктами» Д.Апостола, працювало демократичніше, обережніше, ніж його попередниця Малоросійська колегія.

В цей період в Росії встановлюється поліцейсько-бюрократичний режим – біронівщина, названий по імені фаворита цариці, прибалтійського німця Бірона. В російському уряді велику роль грали німці: Бірон, Остерман, Мегден, Мініх, Штенберг, які контролювали дипломатію, промисловість, військо, комерцію. Процвітали «Таємна канцелярія», шпигунство, інтриги, викрадення, підкуп посадових осіб… Німці дешево скупали землі у Гетьманщині.

У «Правлінні гетьманського уряду» часто змінювалися керівники. На цій посаді побували генерали А.Румянцев, І.Шипов, Я.Кейн, М.Леонтьєв, О.Бутурлін та інші. Багатьох згодом відкликали у діючу армію, задля участі у багаточисельних війнах.

Олексій Шаховський Бурхард Крістоф Мініх Петро Лассі

Російсько-турецька війна 1735-1739 рр. і Україна

Гострі конфлікти Османської імперії з Росією стали причиною цієї війни.

Також вона стала продовженням боротьби Росії за вихід до Чорного моря.

Армія фельдмаршала Росії Б. X. Мініха штурмом захопила Перекопські укріплення, зайняла Бахчисарай. Але нестача харчів, води та епідемії різних хвороб серед солдат змусили Мініха відступити на південь Гетьманщини. Російська армія генерала П. П. Лассі, за допомогою Донської флотилії, захопила Азов. Це були значна перемога.

Активну участь у війні прийняли й запорозькі козаки, під командуванням кошового отамана І.Малашевича. Козаки брали участь у морських битвах, штурмах фортець, проводили розвідку. Особливо відзначився миргородський полковник Василь Капніст. Хоробро і винахідливо бився в боях проти турків і татар. Будував фортифікаційні споруди і проводив картографічні роботи у Південній Україні.

Війна залучила в свою орбіту багатьох людей. Тисячі селян з Малоросії будували укріплення. Багато було використано тяглової сили, зокрема волів. Війна принесла кров і зруйнування як Гетьманщині, так і самій Росії, бо проходила біля їхніх кордонів, а російсько-козацьке військо часто стояло постоєм в українських і російських селищах і містах, що призвело до продовольчих труднощів. У походах загинуло багато солдат, козаків.

Під кінець війни Росія підписала з Туреччиною Белградський мирний договір 1739 року, за яким до Росії поверталася фортеця Азов. Але завоювати Крим , здобути вихід у Чорне море поки що не вдалося.

Причини падіння воєнного мистецтва Гетьманщини

Війна показала сильні і слабкі сторони, як російської армії, так і українського війська. Ефективність дій українських козаків істотно знизилася. Було багато втрат, використовувалися застарілі методи ведення бою.

Російські командуючі були про козаків невисокої думки, зокрема Петро Лассі назвав їх «мишами, що марно їдять свій хліб». Подібні оцінки зустрічалися і у командуючих армій ворожих держав.

Таке зниження майстерності пояснюється довгим перебуванням січовиків на чужині (після зруйнування Січі 1709 року), відсутністю регулярного військового вишколу, а також демілітаризацією самої Малоросії, яка втратила своє значення як буферна територія між європейською і мусульманською цивілізаціями.

Гетьмани і козацька старшина України мали тепер чисто адміністративні функції, бажали закріпити своє станове положення, а козаки стали більше займатися господарчою діяльністю.

З часом щезне поділ території України на військові територіально-адміністративні одиниці - полки і будуть введені губернії.

 

Додаток. Доля Василя Петровича Капніста

Найбільшим героєм російсько-турецької війни 1735-1739 років став козачий полковник Василь Петрович Капніст. Він був за національністю греком, походив з Венеції. Капніст проявив не лише талант полководця, але й фортифікатора і картографа. Згідно з царською грамотою за гарну службу від 15 червня 1743 року, власністю графа В. П. Капніста стає поселення Манжелія. На подарованих йому землях дозволив селитися вихідцям із інших сел і заснував такі села, як Ламане, Піски, Миколаївку (нині Фрунзівка), Василівку, Пузикове, Бригадирівку. Були в біографії Василя Капніста й гіркі сторінки. У 1750 році він був звинувачений у підготовці змови, немовби з метою захоплення гетьманської влади і з наступним проголошенням Гетьманщини незалежною державою. Але згодом Капністу все ж довірили командувати слобідськими полками. Загинув граф Василь Капніст далеко на чужині, у битвіпід Грос-Єгерсдорфом в ході Семилітньої війни 1756-1763 років. Його син Василь Васильович Капніст став знаменитим драматургом і письменником. (З Інтернету)

 

 

Цариця Єлизавета і козак Олексій Розум

У 1740 році померла цариця Анна Іоанівна. Спочатку правили Анна Леопольдівна і Іван Антонович, а згодом, у 1741 році, після палацового перевороту, царювати стала дочка Петра І - Єлизавета.