Війна на Україні: другий етап
22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Із зітк-
ненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масшта-
бів і небаченої жорстокості. Уздовж фронту, що простягнувся більш як на 3 тис. км
від Білого моря на півночі до Чорного моря на півдні, тримільйонні війська Німеччи-
ни та її союзників атакували радянські сили, які налічували понад 2 млн чоловік. Гли-
бока віра Сталіна в те, що Гітлер не порушить нацистсько-радянського пакту, призве-
ла до того, що радянський уряд, знехтувавши численними застерігаючими сигналами
про напад, був захоплений ним цілком зненацька. До того ж сталінові генерали
припустилися стратегічної помилки, розташувавши завелику кількість військ надто
близько від кордону. Це дало змогу швидкохідним танковим колонам німців вели-
кими обхідними маневрами оточити й знищити їх. В міру того як Червона армія
зазнавала однієї страхітливої поразки за іншою, як радянське керівництво, включаю-
чи самого Сталіна, охопила паніка, як в уряді запанував хаос — падіння Радянського
Союзу здавалося неминучим.
Найбільша частина німецьких сил — група армій «Південь» під командуванням
фельдмаршала Карла фон Рундштедта — мала захопити Україну. І саме на Україні
німці здобули ряд вражаючих перших перемог, головна серед них — знищення у
вересні 1941 р. величезних радянських сил у районі Києва й захоплення 650 тис. по-
лонених. Унаслідок цього через чотири місяці від початку вторгнення німці окупу-
вали майже всю Україну. До грудня 1941 р. вони контролювали близько 80 млн чо-
ловік, або 42 °/о населення Радянського Союзу, й велику частину його економічного
потенціалу, а також захопили 3,8 млн радянських військовополонених (із них, як
Наступ Німеччини у 1941 р.іідраховано, 1,3 млн становили українці). Відносна легкість, із якою ці люди бу-ли з хоп ієні в полон, свідчила про те, наскільки байдуже ставилося багато червоно-
армійіі й до захисту радянської системи.
Щ помітніше виявлялася відсутність підтримки радянського режиму з С )ку
цівільного населення України. На Західній Україні, де «Совєти» були особливо
непопулярними, німців часто зустрічали як визволителів. На Східній Україні заг Ні-
на реакція на прихід німців була більш настороженою, але поширювалася думка іцо
вони принесуть полегшення порівняно зі сталінським режимом. Тому так часто в
німецькій пресі з'являлися фотографії українців, котрі радісно вітають німців тра-
диційним хлібом і сіллю.
Поспішний відступ Червоної армії мав трагічні наслідки для тисяч політичних
в'язнів у тюрмах Західної України. Не в змозі вчасно евакуювати їх, протягом тижня,
з 22 по 29 червня 1941 р., НКВС провів масове винищення в'язнів без огляду на те,
які звинувачення проти них висувалися. Масові вбивства відбулися у Львові, Самборі
та Станіславі, що в Галичині, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, та Рівному і Луць-
ку на Волині, де загинуло ще 5 тис. Організовані слідом за масовими депортаціями та
наростаючим терором радянського режиму, ці екзекуції поглибили відразу західних
українців до радянської влади.
Долаючи початкове безладдя, радянські власті стали організовувати більш упо-
рядкований відступ. Вони застосовували традиційну російську тактику «спаленої
землі», що, за словами Сталіна, мала «зробити нестерпним життя в тилу ворога».
Відтак усі промислові підприємства, якими могли б скористатися німці, підлягали
знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшніших руйнувань від відступу радянських
військ, які висадили в повітря багато визначних споруд міста, ніж від наступу нім-
ців. У Донбасі більшовики затопили майже всі шахти; було також зруйновано гі-
гантський комплекс заводів при Дніпрельстані та всі 54 домни в республіці.
Визначна риса відступу Рад полягала в масовій евакуації за Урал та до Серед-
ньої Азії зброярних заводів, кваліфікованої робочої сили та важливих учених-
спеціалістів. У результаті чи не найбільше" в історії евакуації радянський уряд вивіз
поза межі досяжності німців близько 1500 заводів і понад 10 млн чоловік; понад
третину всього цього було евакуйовано з України. Місцем перебування українського
радянського уряду стала столиця Башкирської автономної республіки Уфа, що на
Уралі. Ця масова евакуація промислови' підприємств і населення значно посилила
здатність СРСР продовжувати війну.
Особливу активність під час евакуації виявив НКВС. Підозрюючи у зраді радян-
ській владі кожного, хто ухилявся від переселення, він заарештував і стратив велику
кількість людей. Тих, хто мав відсидіти в ув'язненні більше трьох років, розстрілю-
вали, аби не лишати ніяких антирадянських елементів, потенційно корисних німцям.
У німецькому тилу залишалося багато агентів НКВС для проникнення в німецький
адміністративний апарат, особливо в поліцію, і для спостереження за поведінкою
неевакуйованих.