Механізм правової соціалізації 2 страница

Реальне знання або незнання правового акта виявляється лише в спробі застосувати його на практиці у конкретній ситуації. Рівень складності ситуації виявляє і рівень знання закону — і проблема

ю моз



Розділ 5

найчастіше полягає не стільки в тому, що закони невідомі, а в тому, як і які закони застосувати в певній ситуації. На вирішення саме цього аспекту і має бути спрямована правова інформація.

Взагалі правове знання має ту фундаментальну гносеологічно-діяльнісну особливість, що його використання має соціально-владні


Правова соціалізація особистості

наслідки. Це стосується всіх рівнів правових знань, навіть тих, що мають високий рівень абстракції і не здійснюють безпосереднього впливу на прийняття рішень будь-яких гілок влади: правові знання формують певну правову ідеологію, принципи функціонування пра­вової системи, деонтологічні вимоги до фахівців правової сфери. Тобто вони дають критерії ефективності права як регулятивного со­ціального механізму і тим самим ініціюють певні соціально-владні наслідки при використанні права.

У своїх найсуттєвіших моментах механізм правової соціалізації особистості зображений на рис. 6.

Для пояснення наведеної схеми слід звернути увагу на те, що під соціально правовою владною системою розуміється такий сукупний вплив нормативно-правової, соціально-психологічної, діяльнісної та інформаційної систем, який здатен детермінувати правову пове­дінку особистості. Те, що при дії цієї системи може виникнути кон­формістська поведінка особистості, не впливає на соціалізуючу при­роду цієї системи. Ситуація конформізму, яка в деяких випадках властива правовій поведінці, не є негативним явищем і може роз­глядатися як певний етап у правовій соціалізації особистості. Біль­ше того, свідомий конформізм можна розглядати як критерій (пока­зник) високого рівня правової соціалізації, оскільки особистість, критично оцінюючи норми права, але все ж виконуючи їх, буде до­магатися удосконалення цих норм законним шляхом і тим самим перейде на вищий рівень правової соціалізації.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке правова соціалізація особистості?

2. У чому полягає характеристика поля правової соціалізації?

3. Які існують проблеми правової інтеріоризації?

4. Як визначається механізм правової соціалізації? Назвіть його еле­
менти.

5. Які соціальні чинники впливають на законослухняну поведінку

людини?

6. Чому законність є стрижневим чинником соціалізації в умовах
трансформації суспільства?

7. У чому проявляються соціальні аспекти законності?

8. Які існують соціально-правові джерела виникнення антиподів за­
конності?

9. Які негативні наслідки на правову соціалізацію особистості має
корупція?

10-МОЗ


Розділ 5

Рекомендована література

1. Богуцький П. Поняття правової реформи та методологічний підхід
до проблеми її формування // Право України. — 1996. — № 4.

2. Васильєв В. П. Юридическая психология. — СПб., 1997.

3. Гегель Г. Философия права. — М., 1990.

4. Келли А. Дж. Теория личности. — СПб., 2000.

5. Конституционньш договор между Верховним Советом Украиньї и
Президентом Украиньї об основньїх началах организации и функцио-
нирования государственной власти и местного самоуправления в Укра-
ине на период до принятия новой Конституции Украиньї. — Харьков,
1995.

6. Кози А. Отклоняющееся поведение и контроль за ним // Американ-
ская социология. — М., 1972.

7. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. її. Современная социология пра­
ва. — М., 1995.

 

8. Лясковська Н. Про культуру правотворчої діяльності // Право
України. — 1994. — № 5—6.

9. Максимов С. И. Правовая реальность: инструментальньїй и ком-
муникативнмй подходьі // Проблеми законности. — Вьіп. 29. —
Харьков, 1995.

10. Максимов С. И. Правовая реальность: опьіт философского осмис­
лення — Харьков, 2002.

11. Молодежная преступность как социальная проблема // СІНА
глазами американских социологов. — М., 1982.

12. Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997.

13. Осипова Н. П. Особливості поля правової соціалізації особистості
в умовах трансформації суспільства // Харьковские социологические
чтения-98: Сборник научньїх работ. — Харьков, 1998.

14. Осипова Н. П. Подолання правового нігілізму як основоположна
проблема ефективності правової освіти //Правова освіта й соціалізація
учнівської молоді в умовах реформування українського суспільства.
Матеріали всеукр. наук. конф. 9—10 січня 2003 р. — Харків, 2003.

15. Парсонс Т. О структуре социального действия. — М., 2000.

16. Плашонов К. К. Структура и развитие личности. — М., 1986.

17. Рабинович П. М. Методологія правознавства: проблеми плюра­
лізації // Вісник АПрН України. — 1995. — № 3.

18. Ритцер Дж. Современньїе социологические теории. — 5-е изд. —
СПб., 2002.

19. Тодьїка Ю. Н. Конституционньїе основи формирования право-
вой культури. — Харьков, 2001.

20. Хекхаузен X. Мотивация деятельности. — М., 1986.


Розділ б

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПРАВОВА ПОВЕДІНКА

6.1. Поняття і структура правової культури

В умовах формування правової держави проблема підвищення рівня правової культури суспільства набуває особливої значущості та актуальності. Ця обставина визначає необхідність теоретичного аналізу правової культури, з'ясування її змісту і структури.

До теперішнього часу проблема правової культури залишається [або розробленою. Це обумовлено перш за все тим, що дана пробле-

аналізується переважно у прикладних цілях, наприклад, у зістав­ленні з політичною культурою, при розгляді рівня знання права окремими групами населення тощо. Цілісна ж концепція правової культури, що базується на політико-філософських дослідженнях, даних широких конкретно-соціологічних досліджень, юридичній практиці, поки не вироблена.

Особливе методологічне значення для дослідження правової куль­тури має категорія «культура», за допомогою якої в науці визнача­ють багатогранне, поліфункціональне і в силу цього — складне для інтерпретації явище. Даний факт є причиною великої кількості трак-товок культури і підходів до її аналізу. В сучасній науковій літера­турі налічується понад 500 визначень поняття «культура» і число їх (як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі) продовжує зроста­ти. При цьому з методологічного погляду важливим є не кількість визначень, а з'ясування і дослідження принципових розбіжностей у підходах до аналізу поняття «культура», яких, безумовно, значно менше, ніж дефініцій.

Методологічне значення категорії «культура» для правової куль­тури визначається у тому, що вона:

1) є вихідною точкою в русі від абстрактного до конкретного і то­му відображає загальне у явищах культури в усіх її різновидах;


Розділ 6


Правова культура та правова поведінка


 


2) є орієнтиром в аналізі емпіричного правового матеріалу при
переході від теорії найвищого, філософського рівня узагальнення до
теорії правової культури і в силу цього дозволяє здійснювати в конк­
ретній галузі знань аналіз юридичного різновиду явища не з пози­
цій розгляду культури в цілому, а виводить дослідника на підготов­
лений філософією плацдарм для виявлення специфіки об'єкта до­
слідження саме в правовій сфері життя суспільства;

3) вказує на головні напрями і способи розвитку теорії правової
культури;

4) дана категорія, будучи формою і стійким організуючим прин­
ципом процесу мислення, породжує ряд вимог до аналізу правової
культури1.

В науковій літературі визначилися певні підходи до аналізу культури.

Прихильники першої інтерпретації розглядають культуру, як все те, що створено людиною, на відміну від того, що надано приро­дою. Виходячи з даного розуміння культури, в літературі можна зу­стріти досить широкі визначення правової культури, наприклад, як системи матеріалізованих та ідеальних елементів, що належать до сфери дії права і їх відбиттю у свідомості й поводженні людей (Ка-мінська В. І. та ін.).

Другий підхід — діяльнісний. Вчені, що відстоюють його, вважа­ють, що при визначенні культури необхідно акцентувати увагу на якомусь одному боці чи характеристиці людської діяльності. При цьому культура розуміється як синонім творчої діяльності. Щодо правової галузі — культурною може бути визнана, головним чином, правотворча діяльність. За такого підходу з правової культури ви­падає багато видів юридичної діяльності, наприклад, правозастосо-вча діяльність, або діяльність громадян з підвищення свого правоос-вітнього рівня.

Третій підхід пов'язаний з виокремленням у культурі різних су­б'єктивних елементів суспільної системи. Д. Чесноков розглядає культуру як історично обумовлену сукупність навичок, знань, ідей і почуттів людей, а також їх закріплення в різних суспільних яви­щах (у техніці виробництва і побутового обслуговування, в освітньо­му рівні народу і суспільних інститутах, у досягненнях науки і тех­ніки, творах літератури і мистецтва).

1 Семитко А. П. Правовая культура социалистического общества: сущ-ность, противоречия, прогресе. — Свердловск, 1990. — С. 12—13.


Дана позиція знайшла відображення і у визначеннях правової культури, що орієнтовані на суб'єктивні, інтелектуальні елементи, тобто на рівень знання і розуміння права. О. В. Лукашева, на­приклад, вважає, що правова культура являє собою певний ступінь знання законодавства, поваги до законів, вміння правильно розуміти їх і застосовувати в точній відповідності до тих задач, для рішення яких вони були створені. С. С. Алексєєв розглядає правову культуру як ступінь знайомства людей з правом, його розуміння, що забезпе­чує обов'язковість дотримання всіма особами правових вимог.

Ці автори, на наш погляд, безпідставно обмежують поняття пра­вової культури ставленням людей до правових норм, що дуже зву­жує поняття правової культури. За його межами опиняються такі суттєві явища, як правовий статус особистості, правопорядок і на­віть самі правові норми.

Послідовна реалізація зазначеного підходу при аналізі правової дійсності приводить до ототожнення правової культури і правової свідомості. У зв'язку з цим його навряд чи можна визнати плодо­творним.

Четвертим, найбільш розповсюдженим підходом, є виокремлен­ня предметної сторони культури, яка розглядається як сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, створених і розвинених людством у ході його історії. З цього погляду правову культуру мож­на уявити як сукупність цінностей, що створені людьми в правовій сфері. У цьому зв'язку вона вбирає в себе об'єктивне і суб'єктивне право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопоря­док, правову поведінку суб'єктів, критерії політичної оцінки права і правової поведінки у функціонуванні і розвитку її складових час­тин. Такий погляд на побудову правової культури має своїх прибіч­ників. Так, А. В. Сахаров і А. Р. Ратинов як елементи правової культури пропонують виділяти:

право як систему норм, що виражають державні веління;

правовідносини, тобто систему суспільних відносин, що регулю­ються правом;

правові заклади як систему державних органів і суспільних орга­нізацій, що забезпечують правовий контроль, регулювання і вико­нання права;

правосвідомість, тобто систему духовного відображення всієї правової дійсності;

правову поведінку (діяльність).



Розділ 6

Правова культура перебуває у складній органічній єдності з інши­ми областями культури і в її специфічному змісті обов'язково вияв­ляються риси і особливості, притаманні даній культурі в цілому.

Взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер (політичної, моральної, правової тощо). Елементи, що формують правову куль­туру, водночас належать і до інших структур. Так, право входить до системи соціальних норм; правовідносини — до системи суспільних відносин; правові заклади — до системи соціальних інститутів; пра­восвідомість — до системи суспільної свідомості (див. табл. 6).

Функціональні зв'язки споріднених елементів у цих системах за­безпечують відповідність тих областей культури, до яких вони на­лежать. У випадку ж невідповідності ми маємо справу з дезорга­нізацією нормальної діяльності систем. Одним із проявів такої дез­організації є, наприклад, злочинність.


Правова культура та правова поведінка

Структуру правової культури можна представити і з боку глиби­ни пізнання правових явищ, оволодіння ними. У зв'язку з цим ви­діляють повсякденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури.

Повсякденна правова культура виявляється в нашому повсяк­денному житті. Вона являє собою неглибоке, поверхове відображен­ня правових явищ, що не дозволяє правильно обміркувати і оцінити всі сторони правової практики. Ця культура не піднімається до рів­ня теоретичних узагальнень. Разом з тим, вона використовується у повсякденному житті людей при реалізації права і тим самим сприяє дотриманню вимог правових норм, більш повному перетворенню їх у життя.

Професійною правовою культурою наділені ті особи, які безпосе­редньо займаються правовою діяльністю. Для неї притаманні більш глибокі знання і розуміння права у конкретній галузі професійної діяльності.

Теоретична правова культура, що є відображенням найвищого рівня пізнання правових явищ, являє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію всіх правових явищ, всьо­го правового механізму, а не якихось окремих його елементів. Вона є результатом наукових пошуків вчених-юристів, колективного до­свіду практичних робітників правоохоронних органів і політичних діячів. Теоретична правова культура є безпосереднім джерелом пра­ва. Вона відіграє найважливішу роль як у правотворчості, так і в реалізації права.

Правову культуру можна аналізувати також і з погляду спільно­ти, охоплення нею індивідів і соціальних груп. У зв'язку з цим вио­кремлюють індивідуальну, групову правову культуру і правову культуру суспільства в цілому.

Оскільки правова культура суспільства не існує без правової культури особистості, то дослідження сутності правової культури як суспільного явища буде неповним, якщо обмежитися лише ана­лізом правової культури суспільства, ігноруючи при цьому до­слідження особистісного аспекту правової культури.

Правова культура особистості визначається правовою культурою суспільства. Вона характеризується ступенем і характером правово­го розвитку індивіда, які визначають його соціальну активність у правовій сфері. Розуміння особистісного аспекту правової культури найбільш рельєфно виявляється в її структурі. Структура правової


Розділ 6


Правова культура та правова поведінка


 


культури особистості акумулює культурну діяльність у сфері права, потенціал правової культури і правові культурні орієнтації.

Правова культура особистості виявляється в певному характері і рівні діяльності, в процесі якої особистість набуває і розвиває свої правові знання, вміння, навички. Правова культура існує і як ре­зультат цієї культурної діяльності в сфері права, тобто як сукуп­ність відповідного ступеня правових знань, умінь, навичок, як потен­ціал правової культури. Правова культура характеризується і під­готовленістю до сприйняття правових ідей, оцінкою знань, умінь, реального права, тобто наявністю правових культурних орієнтацій.

Виокремлення в особистісній правовій культурі сформованих культурних утворень має важливе значення для практики організа­ції виховної роботи, теоретична розробка якої все ще залишається досить актуальною.

Різносторонній аналіз структури правової культури дозволяє ре­льєфніше уявити і її поняття. Ми солідарні з тими вченими, які від­дають перевагу аксиологічному підходу до його трактовки. Саме ак-сиологічне, ціннісне бачення правової культури дозволяє більш чіт­ко відмежувати її від інших близьких і взаємопов'язаних з нею категорій, таких, як правова діяльність, механізм правового регу­лювання. Правова культура — це система правових цінностей, що створюються під час розвитку суспільства і зосереджують в собі до­сягнення світової юридичної культури.

Цінність права полягає, перш за все, в його позитивній значущо­сті (ролі) у задоволенні потреб суб*єктів. Гадаємо, не зовсім прави­льно визначати цінність права як його можливість задовольняти по­треби. На наш погляд, більш точним є П. М. Рабинович, який вва­жає, що у даному випадку акцентується лише можлива цінність права. Якщо говорити про дійсну цінність явища, що аналізується, то точніше розуміти її як реальну значущість, як конкретну функ­цію, що здійснюється правом.

Місце права в системі соціальних цінностей обумовлене тим, чи розглядається воно як цінність-засіб або цінність-мета, тобто може бути цінністю похідною і може мати власну цінність. Звідси, право як цінність можна розглядати у двох аспектах. З одного боку, при­значення права — підтримання порядку і організованості в суспіль­стві. У цьому сенсі цінність його похідна. З іншого боку, це — фено­мен, що містить і закріплює юридичні цінності, завдяки чому влас­не право вливається у світ цінностей. ЗагальносопДальна цінність


права — існуюча і необхідна можливість задовольняти інтереси су­спільства.

Право, правова цивілізованість — невід'ємна складова людської культури, важливе її досягнення. Саме тому воно має власну цін­ність. Саме на цьому фундаменті і повинні будуватися теорія і прак­тика правової держави. Тільки недержавне праворозуміння, ви­знання за правом власної цінності здатне на сучасному етапі ознаме­нувати позитивні зрушення в області правової політики, підвищення рівня правової культури суб'єктів соціального спілкування. Разом з цим, правова культура — це всі цінності, що створюються людьми у правовій сфері; окрім власне права (об'єктивного і суб'єктивного) — правосвідомість, правові відносини, стан законності, досягнутий рівень законотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяль­ності.

Розробка соціологічного, а саме аксиологічного аспекту правової культури є соціальною необхідністю. Тільки усвідомлення, сприй­няття людьми універсальних культурно-історичних правових цін­ностей, традицій здатне подолати бездуховність, що зростає, зроби­ти реальними такі соціально-правові цінності, як гідність, висока значущість особистості в соціальному житті.