За редакцією

доктора філософських наук, професора Н. П. Осипової

Допущено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

юридичних спеціальностей

УДК 340.12 ББК 60.56я73 С69

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 124-0102-736 від 10 липня 2001 р.)

Рецензенти:

Гетьман П. А. доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Подольська Є. А. доктор соціологічних наук, професор

Авторський колектив

Панов М. І. — керівник авт. кол., доктор юридичних наук, проф.,

академік АПрН України (підрозділ 6.3; розділ 10);

Осипова Н. П. — доктор філос. наук, проф. (вступ, розділи 4, 5);

Герасіна Л. М. — доктор соціол. наук, проф. (підрозділи 3.2, 3.3,

3.5; розділ 10);

Клімова Г. П. — доктор філос. наук, проф. (підрозділи 6.1, 6.2);

Сердюк О. В. — канд. філос. наук, доц. (розділи 2, 7);

Воднік В. Д. — канд. філос. наук, доц. (розділ 1; підрозділи 8.1,

8.3, 8.4); Золотарьова Ю. І. — канд. філос. наук, доц. (підрозділи 3.1, 3.4;

розділ 9); — канд. юрид. наук, доц. (підрозділи 8.2, 8.4)

доктор філософських наук, професор Н. П. Осипова

С69 Соціологія права:Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Гера­сіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім фін Юре», 2003. — 276 с.

966-313-063-6

У підручнику висвітлюються складні питання соціологічного знання в теоре­тичному правознавстві, розкриваються сутність та зміст правового буття, визна­чається його вплив на юридичну практику та суспільні відносини, на функціону­вання і розвиток соціальних явищ.

Для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

ББК 60.56я73

Колектив авторів. Керівник М. І. Панов, 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

вступ

Протягом останніх років в Україні широкого розповсюдження набули соціальні дослідження права. «Право в дії» вивчають різні наукові колективи (у тому числі Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), соціологія права викладається у вищих юридичних навчальних за­кладах. Тобто вітчизняну правову школу, як і західну, цікавить право як соціальне явище і його вплив на суспільні відносини, на функціонування і розвиток різних соціальних явищ. Кількість ем­піричних досліджень правових інститутів — судів, законодавчих, виконавчих, адміністративних органів — значно збільшилась. їх проводять як юристи-теоретики, так і вчені суспільствознавчих на­укових дисциплін. Це означає, що зростаюча увага до фундамента­льних теоретичних питань про природу права демонструє серйозний пошук точних наукових пояснень, а не просто практичних підказок щодо соціальних умов здійснення правової політики держави.

Що ж являють собою соціологічні теорія і метод у вивченні пра­ва? Це досить легко зрозуміти на прикладі правового життя сього­денної України. Набувають чинності нові законопроекти, створені у відповідній формі відповідними законодавчими інститутами. Далі юристи засвоюють зміни, що відбулися у зв'язку з новими правила­ми — ймовірно, будуть нові правила, принципи і де в чому концеп­ція права. Зміни фіксуються у довідниках із законодавства, право­вих енциклопедіях, у періодичних виданнях, на них зважають у правозастосовчій діяльності. Проте чи обмежується цим введення нових норм? Які наслідки цей процес викликає у суспільстві? Часто юристи знають на подив мало про потенційні чи реальні наслідки закону. І що найбільш дивно: вони не завжди мають наміри систе­матично виявляти це. Такі практичні питання, що стосуються на­слідків дії законів, забезпечили головний стимул для соціологічно­го вивчення права. Головним аргументом тут є положення, що пра-

■

Вступ

Вступ

во занадто важливе соціальне явище, щоб його аналізувати за умов ізоляції від основних аспектів суспільства й неможливості розумін­ня складності його відносин з іншими соціальними явищами, його реальності як частини життя, а не тільки техніки професійної юри­дичної практики. Право пронизує усі сфери соціальної поведінки, його соціальна значущість відчувається у всіх проявах життя. Біль­ше того, право в будь-якій соціальній системі є фактично фундамен­тальною основою природи усіх форм асоціацій та інститутів. Якщо ми знайомі з правом певного суспільства, то ми маємо уявлення про соціальну систему в цілому. Достеменно відомо, якщо ми розуміємо право як соціальне явище, ми краще знаємо суспільство, в якому воно діє.

Характер сучасного права (численна постійно змінна система за­конодавчих правил, судових прецедентів, урегулювань, можливос­тей і розсудів-міркувань) такий, що всі ці необхідні раціоналізації часткові й обмежені. Вони слугують практичним цілям, вони — ча­стина техніки організованого застосування права, практичні інстру­менти у побудові певного образу дій. Теорія, що розвивається прос­то через раціоналізацію й осмислення правил, принципів, концеп­цій і цінностей, які безпосередньо або опосередковано присутні у правовій доктрині, може бути названа нормативною теорією права. Вона є серцевиною минулої й нинішньої правової філософії. Проте розуміння природи права потребує систематичного емпіричного аналізу не тільки правової доктрини й інститутів, але й соціального оточення, у якому існують правові інститути.

Отже, право слід аналізувати як соціальний феномен. Проте яким чином це здійснити? Що являє собою соціологічна перспекти­ва права?

Певною мірою право і соціологія тотожні за своїми можливостя­ми як форми професійної практики, хоча протилежні за методами і цілями. Право як професійна практика займається розробкою прак­тичного мистецтва управління через правила. Йогошризначення — розпоряджуюче й технічне. Соціологія займається науковим ви­вченням соціальних явищ. її призначення — пояснююче й описове. Юрист — це людина, що веде справи, ввірені їй певними органами регуляції суспільних відносин. Соціолог же залишається неупере-дженим спостерігачем. Хоча ці стереотипи не завжди мають підт­вердження на практиці, однак вони вказують на відмінності у по­глядах, які є типовими, коли відповідні дисциплінарні статуси пра-

ва й соціології визначені нечітко. Хоча і право, і соціологія мають справу з повним спектром значущих форм соціальних відносин і ма­ють один і той самий базовий предмет дослідження, право — це практичне пристосування («пристрій», «прилад») систематичного контролю соціальних відносин та інститутів. Соціологія ж подібна до наукового виробництва, якому постійно потрібні систематичні знання про це. І в цьому сенсі в перспективі право і як механізм со­ціального регулювання, і як професія чи специфічна сфера знань і практики стають об'єктами дослідження, які потребують пояснен­ня в соціологічних термінах.

Усе вищезазначене доводить, що прогрес у розумінні складності соціального життя потребує усунення кордонів між існуючими нау­ковими дисциплінами або систематичного заперечення автономнос­ті дисциплін. Міждисциплінарність уже довгий час є однією з най­продуктивніших форм інтелектуальної узгодженості. Водночас, соціологічна перспектива не вимагає від права, щоб воно було відне­сене до частини академічної соціологічної теорії, але щоб воно роз­глядалося з соціологічним уявленням. Таке уявлення постійно ви­магає інтерпретації детальних знань з права у більш широкому со­ціальному контексті, послідовно шукає стосунки між правовим розвитком і більш широкими соціальними змінами, намагається зрозуміти право як взаємодію у комплексі підходів разом з соціаль­ним оточенням, яке воно має за мету регулювати.

Соціологія права як науковий напрям

Розділ 1

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

ЯК НАУКОВИЙ НАПРЯМ

1.1. Предмет, структура і метод соціології права

Аналіз проблем будь-якої науки має починатися з визначення предмета даної галузі знань і відповідно з установлення її місця в системі наук. Предмет пізнання науки — це зафіксовані досвідом та включені до процесу практичної діяльності людини сторони, влас­тивості та відношення об'єктів, які досліджуються з певною метою у конкретних історичних умовах. З даного визначення виходить, по-перше, що декілька наук можуть мати загальний об'єкт пізнан­ня, в якому кожна з них виділяє свій власний предмет; по-друге, визнання історичної рухомості між різними галузями знання. За­значені положення притаманні і предмету соціології права, бо право в тій чи іншій мірі служить об'єктом вивчення цілого комплексу на­ук. Будучи складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем, право вивчається в межах соціальної філософії, соціології, політології, правознавства, соціальної психології, етнології, антро­пології й багатьох інших наук. Чи означає це, що зазначені науки з одних і тих же позицій досліджують право? Звичайно, ні. Кожна з них підходить до нього по-своєму, виходячи з власної, специфічної природи і характеру, що знаходить відбиття у визначенні її особли­вого предмета.

Соціологія права — молода наукова дисципліна. її поява і розви­ток не є випадковим. Це результат історичного розвитку знань люд­ства, їх диференціації, відокремлювання.

У 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі група юристів і соціологів поставила на обговорювання конгресу проблему «Зміст і метод соціології права». У результаті дискусії був сформу­льований висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначи­ли необхідність інституціоналізації соціології права як науки. Цю пропозицію конгрес прийняв, і був створений Дослідний комітет со­ціології права, що діє у межах Міжнародної соціологічної асоціації.

Розвиток соціології права за останні роки обумовлений прагнен­ням підвищити ефективність впливу права на суспільні відносини, що регулюються ним, поставити на наукову основу діяльність пра­вових установ. Для сучасного розвитку нашої країни необхідним є, можливо, більш повне виявлення всіх взаємозв'язків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи «спільників» і «супротивників»"держави і права у соціальній дійсності, їх взаємо­дії і протидії, розроблення загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефе­ктивності правових норм.

Формування таких суміжних галузей знання, як соціологія пра­ва, філософія права тощо завжди супроводжується дискусіями що­до їх наукової належності та дисциплінарного статусу. Подібні суперечки сприяють уточненню позицій суміжних наук, конкрети­зації їх уявлень про предмет і метод нової дисципліни, більш осмис­леному і цілеспрямованому розвитку співробітництва між різними науками, поглибленню процесу наукового пізнання в цілому. За ос­танні роки серед фахівців, які працюють у цій галузі знань, окрес­лилося декілька різних підходів до трактування місця соціології права у системі суспільствознавства.

Питання про природу соціології права та її місце в системі су­спільствознавчого знання не набуло однозначної відповіді.

Так, серед соціологів домінує думка про те, що соціологія права — це соціологічна дисципліна. Деякі юристи трактують соціологію права як спеціальну юридичну дисципліну, яка нерозривно пов'яза­на з теорією права. Інші, поділяючи теоретичну та емпіричну соціо­логію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу роз­глядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавст­ва в цілому. Розібратися в дискусії з цього питання допоможе література¹.

¹ Варчук В. В. Социология права — отрасль социологии // Социс. — 1996. — № 10; Зимин А. И. Философия и социология права (к вопросу об истоках русского социально-правового сознания и методологии социального поз-нания // Социс. — 2000. — № 5; Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право — 1999. — № 8; Лапаева В. В. Социология права: в поисках новой парадигми // Государство и право — 1992. — № 7; Она же. Социология права в системе обществоведения // Государство и право — 2000. — № 4; Она же. Социология права как юридическая дисциплина? // Социс. — 1999. — № 7; Тадевосян 9. В. К вопросу о социологии права // Социс. — 1997. — № 11; Он же. Социология права и ее место в системе наук о праве // Государство и право — 1998. — № 1.

Розділ 1