Адаптація до умов високогір’я

Процеси пристосуваня тварин до гірських умов, тобто до розрідженого газового середовища, можуть відбуватися у двох напрямках: включення фізіологічних механізмів, які збільшують доставку кисню до тканин, і пристосування самих тканин до існування у збіднілому киснем середовищі або обмеження кисневого вживання шляхом зниження життєдіяльності організму або окремих його систем. Ступінь виявлення реакцій адаптації залежить від висоти місцевості над рівнем моря.

Згідно з міжнародною класифікацією, середньогір`я починається з висоти 1000 м, а високогір`я – з 2000 м над рівнем моря. Адаптація до зниженого утримання кисню у тварин триває впродовж 20-25 днів. У цьому процесі виділяють три стадії: перша характеризується підсиленням легеневої вентиляції, збільшенням кровотоку, підвищенням активності ферментів, зміненням кислотно-лужної рівноваги. Друга стадія проявляється у збільшенні вмісту гемоглобіну та активністю тканинних ферментів; третя відрізняється підсиленням гліколізу, зниженням вживання кисню і підвищенням загальної резистентності організму. У перший період, так званої функціональної адаптації, організм витрачає відносно велику кількість енергії. У подальшому відбувається перебудова обмінних процесів на більш нижчий рівень.

Не всі системи організму однаково реагують на зниження парціального тиску кисню у гірській місцевості. Найбільш чутливі до гіпоксії є нейрони кори півкуль мозку, судиннорухливого і дихального центрів, рецепторний апарат сітківки. Нирки, печінка і серцевий м`яз менш чутливі до нестачі кисню. Скелетні і гладенькі м’язи зберігають життєдіяльність відносно довго. З підйомом у гори в овець обсяг насичення крові киснем закономірно знижується. Однак збільшується обсяг вмісту гемоглобіну і число еритроцитів у крові, прискорюється процес дихання і підвищується газообмін.

Після 1,5-2 місячного перебування в умовах високогір`я ці показники стабілізуються (А.Д. Слонім, 1971).

Інтенсивність окислювально-відновлювальних процесів у овець різних порід змінюється в залежності від парціального тиску кисню, фізіологічного стану і пори року. Адаптація до зниженого парціального тиску кисню у овець м`ясо-вовняних, напівтонкорунних порід Казахстану проявляється у збільшенні кисневої ємкості крові підвищеному поглинанню кисню та виділенню CO2 і збільшенні енергетичних витрат. Незначне збільшення частоти дихання відіграє допоміжну роль і має значення лише при підйомі на значні висоти. (З.К.Кожебеков, 1987)

У перші дні утримання в гірських умовах тварини витрачають багато енергії на пристосування. У цей період приріст їх дуже низький. Пристосування тварин у залежності від віку відбувається по-різному. Легше і швидше на тканинний тип адаптації переходить молодняк. Лактуючі корови пристосовуються в результаті збільшення легеневої вентиляції і підвищення вживання кисню.

Під час фізичних навантажень у гірських умовах на організм коня впливає знижений парціальний тиск кисню. Якщо у стані спокою на висоті 2000-3000м над рівнем моря відносно невелика киснева недостатність не викликає помітних змін в організмі, то при виконанні фізичної роботи організм відчуває значну гіпоксемію. Відновлення дихання після стандартного навантаження швидше йде на відносно менших висотах. У процесі тренування коней в організмі виникають нейро-гуморальні зрушення, які характерні для реакції адаптації (перша і друга стадії).