Особливості засвоєння слова у дошкільному віці
Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дитини-до-шкільника є словникова робота. Формування дитячого словника - це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння соціальне закріплених значень та вміння доречно використовувати їх у конкретних умовах спілкування. Під час роботи над словом діти не тільки засвоюють його лексичне та граматичне значення, а й вчаться складати словосполучення, речення, а потім і зв'язний текст. Водночас у дітей має вироблятися вміння свідомо обирати зі словникового запасу ті мовні засоби, які найточніше відображатимуть задум мовця і робитимуть висловлювання не лише граматично правильним, а й виразним. Слово забезпечує зміст спілкування. Усне чи писемне мовлення можливе лише за наявності достатнього словникового запасу.
Щоб розкрити сутність та значення лексичної роботи з дошкільниками, її місце в загальній системі мовленнєвої роботи, визначимо основні характеристики слова як одиниці мови.
Слово як одна з основних одиниць мови відіграє важливу роль у різних видах людської діяльності - за допомогою слів відбувається формування понять, слово певним чином відображає дійсність.
Лінгвісти розрізняють такі обов'язкові, невід'ємні одна від одної властивості слова, як фонетична оболонка, граматична форма, семантична валентність, тобто смислове значення та здатність слова сполучатися з іншими словами. Саме тому науковці наполягають на необхідності опанування словом в єдності його лексичного та граматичного значень і звукової будови.
Як слушно зауважують лінгвісти, мовне, лексичне значення є абстракцією, так би мовити ярликом, що «приклеюється» до слова, і має значення лише для лінгвістичних досліджень. Сутність значення слово здобуває в мовленнєвій діяльності, поза якою воно не має сенсу. Значення слона визначається за допомогою контексту. Отже, значення - це не річ, а динамічний процес, зумовлений багатьма чинниками. За словами Л. Виготського, значення - це єдність узагальнення та спілкування, комунікації та мислення. Він зазначав, що оскільки думка не висловлюється у слові, а відбувається в ньому, значення виступає найменшою смисловою одиницею мовленнєвого мислення. Воно знаходиться між думкою та словом, ось чому в слові переплітаються комунікація і мислення. Слово як «феномен мислення» визначає своєрідність і важливість словникової роботи з дітьми, яка тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, формуванням уявлень, накопиченням знань про навколишній світ, засвоєнням елементів понятійного мислення.
У слові треба розрізняти значення і смисл, що виявляють і уточнюють його у певному мовленнєвому контексті.
Слова у мові існують не ізольовано одне від одного, а утворюють єдину лексичну систему, кожна одиниця якої пов'язана з іншими одиницями різними відношеннями як за значенням, так і за формою (полі-семічні, синонімічні, антонімічні зв'язки; тематичні та лексичні групи). При засвоєнні й застосуванні лексики ці зв'язки починають взаємодіяти: навколо кожного слова формуються змістові (семантичні) поля, або так звані вербальні мережі. Процес якісного, свідомого засвоєння лексики відбувається шляхом «обростання» його лексичними зв'язками з іншими словами. Саме тому в організації лексичної роботи потрібно орієнтуватися не на ізольоване презентування значення слова, а на включення його у словосполучення, речення, зв'язне висловлювання. У результаті такої роботи діти засвоюватимуть і самі слова, і системні зв'язки між ними.
Аналіз природи слова та його особливостей, засвоєння дітьми лексики дає можливість виокремити в лексичній роботі з дошкільниками два важливих аспекти. Перший - пов'язаний із засвоєнням дитиною предметної співвіднесеності зі словом, що відбувається в процесі пізнавальної діяльності та реалізується у логіці предметних зв'язків і відношень. Пояснюючи це через номінативну функцію слова, психологи наголошують, що співвіднесеність слова як мовного знака з конкретним предметом, з будь-яким явищем дійсності викликає в уяві певний образ. Отже, людина, оперуючи образами предметів, може мати з ними справу за їх відсутності. Ця функція, затвердженням психологів, «подвоює світ». У дошкільній лінгводидактиці цей аспект висвітлюється насамперед у роботах Т. Бавикіної, А. Богуш, В. Гербової, А. Іваненко, Н. Луцан, Ю. Ляховської, В. Яшиної.
Другий аспект виявляється у засвоєнні слова як одиниці лексичної системи, його зв'язків з іншими лексичними одиницями. Особливе значення тут має ознайомлення дітей з багатозначними словами, образними словами й виразами, розкриттям їх семантики, тобто розвитком смислової сторони слова. Слово не тільки позначає окремі аспекти дійсності, за його допомогою людина має можливість аналізувати, виокремлювати в предметах найістотніші ознаки, відносити їх до певної категорії. Отже, слово може бути засобом абстрагування й узагальнення, відображувати зв'язки, що стоять за предметами. Цей напрям розкривається в дослідженнях російських учених наукової школи Ф. Сохіна; О. Уша-кової, Є. Струніної, Л. Колунової, Г. Смаги. У вітчизняній науці зазначений науковий напрям представлено в роботах Н. Гавриш, А. Ількової, Н. Кирсти, Ю. Руденко, О. Монке. Виокремлюючи зазначені вище аспекти, ми усвідомлюємо їх взаємозалежність, невідривність один від одного, адже на етапі дошкільного дитинства робота над смислом слова стає можливою лише за умов засвоєння дітьми предметного, понятійного змісту слова. Засвоєння дитиною словника вирішує завдання накопичення, уточнення уявлень, формування понять, розвитку мислення. Бідність лексичного багажу гальмує й ускладнює процес повноцінного спілкування, духовного й розумового, емоційно-чуттєвого розвитку дитини. Навпаки, багатство словника є ознакою добре розвиненого мовлення і показником високого рівня інтелектуального розвитку. Засвоєння слів на позначення емоцій і почуттів позитивно впливає на розвиток дошкільника, розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Робота над словом уточнює уявлення дитини, поглиблює її почуття, організує соціальний досвід. Усе це має велике значення особливо в дошкільному віці, оскільки в цей період закладаються основи мислення й мовлення, відбувається становлення соціальних контактів, формується особистість.
У динаміці лексичного розвитку дітей дошкільного віку виокремлюють два аспекти: перший - кількісна зміна лексичного запасу дітей на основних етапах дошкільного дитинства і другий - оволодіння значенням слова, тобто якісний розвиток словника.
Кількісно словник дошкільника змінюється швидкими темпами. Дошкільне дитинство - єдиний період у житті людини, що характеризується такими змінами щодо лексичного складу. Водночас розвиток словника залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Отже, інформація щодо кількісного складу словника дітей на різних вікових етапах у літературних джерелах не завжди збігається. Крім того, індивідуальні розбіжності в цьому віці дуже істотні. За словами Д. Елько-ніна, відмінності у словниковому складі окремих дітей більші, ніж у будь-якій іншій сфері психічного розвитку.
Перші свідомі слова у дитини з'являються наприкінці першого року життя. Згідно із сучасною вітчизняною методикою, у віці до року нормою є 10-12 слів. У цей період розвиток розуміння мови випереджає активне мовлення. Проте вже до кінця другого року життя збагачення активного словника відбувається швидкими темпами і становить 300-400 слів. Кількісний склад словника за третій рік зростає у чотири-п'ять разів і може досягати 1500 слів. Розвиток словника передусім відбувається за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, їх ознаки та дії з ними. Третій рік життя - найбурхливіший у кількісному накопиченні лексичного багажу. Далі темпи дещо уповільнюються, хоча кількість вживаних слів зростає. У віці до чотирьох років кількість слів досягає 1900, у п'ять - 2000-2500, шість - сім років - 3500-4000 слів. Індивідуальні розбіжності у кількісному складі словника зберігаються і в цей віковий період.
У фундаментальній праці відомого російського вченого О. Гвоздє-ва1 представлено широкий спектр категорій слів, що вживаються в активному мовленні у дошкільному віці. Пізніше ці дані були доповнені багатьма науковцями (С. Карповою, В. Гербовою, С. Цейтлін, В. Харченко). Дослідники підкреслюють, що залежно від віку та умов виховання й розвитку співвідношення різних частин мови в активному вживанні дітей виявляється по-різному. Так, якщо на початку становлення словника дитини переважають слова, що позначають дії, то в мовленні трирічної дитини дієслова становлять тільки третину, а перше місце посідають іменники. У мовленні старших дошкільників з'являється значно більше прикметників та прислівників, що пояснюється подальшим розвитком пізнавальної сфери, засвоєнням різноманітних характеристик предметів і об'єктів.
Однак важливим є не кількісне накопичення словника, а його якісний розвиток, адже усвідомлення дитиною значення слів позначається на загальному рівні її психічного розвитку, зокрема на інтелектуальному. Значення слова змінюється впродовж перших років життя дитини: від попередньої реакції лише на звуковий бік слова, інтонацію, з якою воно вимовляється, а не на його зміст, дитина проходить шлях елементарного узагальнення слова-образу конкретного предмета, узагальнення низки однорідних предметів однією назвою до усвідомлення слів, що позначають загальні ознаки певного групування (М. Кольцова, Ф. Фрадкіна). Засвоєння слів різного ступеня узагальнень потребує існування певних умов. Так, засвоюючи слова, почуті від дорослих, дитина не завжди чітко усвідомлює їх зміст. Вона може засвоювати предметну віднесеність слова, а систему абстракцій і узагальнень, що стоїть за ним, - ні. Основою засвоєння значення слів є функціональна ознака предмета. Так, якщо потрібного слова немає в активному словнику дитини, вона користується вказівкою щодо призначення предметів: парасолька - «щоб дощ не капав», водій - «рулюльник», гаманець - «грошник». Саме тому діти легко засвоюють узагальнювальні слова, у звуковому образі яких відображена функціональна ознака предметів.
Значення слів у мовленні дитини динамічні. За визначенням Л. Ви-готського, поняття, позначене словом, - узагальнений образ дійсності, який поступово змінюється, поширюється, поглиблюється у міру того, як розширюється та урізноманітнюється сфера дитячої діяльності, ?ро-стає предметне й соціальне оточення дошкільника.
Якщо в кількісному плані у дошкільному дитинстві відбувається формування «словникового ядра», то семантичний і граматичний розвиток до Інести-семи років лише проходить стадію становлення, уточнення значення слів, тобто набирає силу. Це пов'язано із засвоєнням не лише понять, а й закономірних зв'язків між словами і словосполученнями, з появою розуміння естетичної функції слова.
У старшому дошкільному віці відбувається активне формування орієнтацій щодо смислу слова, що є необхідною умовою повноцінного мовленнєвого розвитку та засвоєння дитиною значення багатозначних слів. Складність у розумінні дошкільниками багатозначного слова пов'язана з відсутністю єдиного усталеного значення, необхідністю контексту, залежно від якого значення слова може змінюватися. На перших етапах навчання дитині важко усвідомити цю особливість полісемії, вона прагне упорядкованості - одне слово - одне значення: наприклад, кличуть Олексійка: «Іди зиму проводжати». Відповідь: «Що вона сама дороги не знає?»; «У Галі матуся стара, а в мене - нова». Ізольоване слово сприймається дитиною в його прямому значенні, інші значення (переносні) вона здобуває у сполученні з іншими словами. Саме тому науковці рекомендують збагачувати словник дітей застосуванням семантичних рядів слів: антонімами (високо - низько), синонімами (діти -малюки - дітлахи - хлоп'ята), багатозначними словами (час іде, хлопчик іде, дощ іде), омонімами (коса, ключ).
Семантичний розвиток старших дошкільників пов'язується також із засвоєнням смислових відтінків слів. Цікаві дані щодо усвідомлення дітьми смислових відтінків слів отримала у своєму дослідженні Л. Ко-лунова. Так, дітям пропонували пояснити різницю у значеннях іменників «дерево - деревце - деревище»; «заєць - зайчик - зайченятко» та ін. Відповіді дітей показали здатність тонко відчувати відтінки значень слів-іменників. Розуміння значення смислових відтінків дієслів перевіряли за допомогою префіксів: пере-, під-, за-, ви~, від-, а прикметників - за допомогою суфіксів. Відповіді дітей переконливо довели, що найдоступнішими для усвідомлення виявилися дієслова на позначення руху: «підбіг - вибіг - перебіг; грати - програти - виграти -переграти», що можна пояснити досвідом дитини, яка багато рухається. Не викликали труднощів значення прикметників, утворених суфіксальним способом: «розумний- розумненький - розумнющий; собака злий, а вовк - злющий». А найскладнішими для дошкільнят виявилися слова з емоційно-оцінними відтінками. Аналогічні результати отримали вітчизняні науковці А. Богуш, О. Монке, Ю. Руденко.
У старшому дошкільному віці у дітей формується свідоме ставлення до слів з переносними значеннями - метафор, фразеологізмів, інших образних слів і словосполучень.
Словник дошкільників збагачується також за рахунок придуманих ними слів: потилиця - п'яти, на нозі - нігті, на руці - рукті, плавники (у значенні плавки), покахкував (наївся), пластилін - це ліпин.
Однак цими словами дитина послуговується недовго. Цілеспрямована робота з розвитку мовлення дітей здебільшого зумовлює поступову заміну «дитячих» слів на соціально прийняті. Водночас учені одностайні щодо провідної ролі таких слів у мовленнєвому розвитку дитини. Активний процес словотворення є необхідною школою, «учнівством» в опануванні рідної мови, адже він сприяє розвитку мовної здібності, яку визначають як відчуття мови (Л. Айдарова, Д. Ельконін, Г. Люблінська, Ф. Сохін).
§ 2. Завдання і зміст словникової роботи в різних вікових групах дошкільного закладу
Якщо звернутися до історії цього питання, то вперше завдання щодо словникової роботи з дошкільниками визначила Є. Тихєєва у праці «Розвиток мовлення дітей». Вона вважала формування словника -головним напрямом мовленнєвої роботи з дітьми дошкільного віку і запропонувала чітку систему завдань, методів і прийомів засвоєння ними слів. Пізніше російські методисти М. Коніна та О. Соловйова уточнили й доповнили окремі аспекти проблеми лексичного розвитку.
У сучасній дошкільній лінгводидактиці виокремлюють три основні завдання розвитку лексики:
• збагачення кількісного складу лексики новими, раніше не відомими словами, а також збільшення словникового запасу за рахунок засвоєння дітьми нових значень багатозначних слів, що вже наявні в їхньому лексичному запасі;
• якісне засвоєння лексики, що виявляється в поглибленому розумінні значення й смислових відтінків слів і словосполучень, подальшому оволодінні узагальненням, яке в них виражене. Особливої актуальності у зв'язку з цим набуває завдання уточнення значення слів на основі протиставлення антонімів і зіставлення слів, близьких за змістом, тобто розвиток гнучкості словника, вміння доречно користуватися загальновживаною лексикою у мовленнєвій практиці;
• активізація словника - застосування дітьми лексичних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях. Лінгвісти поділяють засвоєні дитиною слова на дві категорії - пасивну (слова, які вона розуміє, пов'язує з конкретними уявами, але сама ними не користується) і активну (слова, які дитина не тільки розуміє, а й доречно, свідомо використовує у своєму мовленні) словник. Нові слова у мовленні дітей активізуються за умови уточнення значення та закріплення способів їх відтворення на практиці.
Зазначені завдання словникової роботи можна справедливо визначити як триєдину мету розвитку словника дитини, оскільки процеси збагачення-уточнення-активізації словникових одиниць відбуваються постійно. Вони тісно пов'язані один з одним, і тому важко виділити межу, коли закінчується один процес і розпочинається інший. Щодо одного відокремленого слова така послідовність є логічною. Саме за такою логікою і будується робота в дошкільному закладі, коли вихователь реалізує завдання введення у словник дитини нового слова. В процесі мовлення у словниковому запасі дитини з'являються нові слова, уточнюється значення інших, а знайомі, засвоєні раніше слова дитина активно застосовує в обігу.
Завдання збагачення словникового запасу в дошкільному віці неможливе поза пізнавальною діяльністю дітей. Проголошений у часи К. Ушин-ського та Є. Тихєєвої діяльнісний принцип засвоєння лексики^ об'єктивним і точно відображає процес засвоєння дитиною слів. У практичній діяльності з різноманітними предметами дитина засвоює їх назву спочатку на рівні розуміння, встановлюючи зв'язок між самим предметом і словом. Поступово у процесі практичних дій відбувається усвідомлення, уточнення значення нового слова, відчуття його смислових відтінків. Таким чином дитина починає використовувати слова в активному мовленні. Однак нерідко буває, що почуте від дорослих чи однолітків нове слово миттєво підхоплюється дитиною і у вигляді звукової гри промовляється на різні лади, недоречно включається у різні смислові контексти. Дитина дослідним шляхом прагне визначити значення нового слова, класифікувати його, віднести до певної смислової групи. Враховуючи обмежений життєвий досвід дошкільника, слід зауважити, що його «дослідна діяльність* здебільшого буває, помилковою. Численні приклади того, як, орієнтуючись на звукову будову слова, малюк доходить помилкових висновків щодо його значення, наведені К. Чуковським, а також подані у дослідженнях С. Цейтлін, В. Харченко та інших учених.
Завдання збагачення словникового запасу новими словами передбачає представлення не лише звукової будови (правильного звучання) слова, а й смислової його реалізації відповідно до контексту, а потім усвідомлення значення виокремленого слова.
Робота над словом як структурною одиницею мови має велике значення, оскільки головна властивість слова полягає в його семантичному значенні. Слова як знаки системи мови, що визначають об'єкти дійсності, характеризуються багатозначністю, полісемією, вступають у різноманітні семантичні зв'язки (синонімічні, антонімічні тощо), які потрібно розкрити дітям з метою забезпечення повноцінного володіння ними рідної мови.
На жаль, у практиці роботи з розвитку мовлення в дошкільних закладах вихователі нерідко віддають перевагу завданням кількісного накопичення та активізації лексики, а семантиці слова приділяють недостатньо уваги. Проте слово, що визначає предмет, явище, якість та інше, включене не лише до системи упорядкованої номінації об'єктів дійсності, а й до системи внутрішньомовних відношень. Отже, розкриття семантики слова, семантичних відношень між словами - важливий напрям словникової роботи, який дає можливість звернути увагу дітей на особливості сполучуваності слів, точність їх вживання, формування вмінь будувати зв'язне висловлювання, знаходити найбільш правильні слова. На підставі цього у дошкільнят формуються увага й інтерес до слова, відчуття мови, активізуються розумові процеси.
У сучасній методиці крім трьох основних завдань розвитку словника науковці визначають І це одне, спрямоване не тільки на опанування мовною нормою, а й на підвищення рівня мовленнєвої культури. Цс усунення з мовлення дітей ненормативних слів (діалектних, розмовних, жаргонних), особливо тоді, коли діти знаходяться в умовах неблагополучного мовленнєвого середовища. Всі завдання в дошкільному віці вирішуються без використання відповідної термінології.
Зміст словникової роботи в дошкільному закладі передусім визначається формуванням словникового запасу, що позначає елементи культури, яку привласнює, освоює дитина, - матеріальний світ (природа і предметне оточення), соціальні відносини, інтелектуальна сфера.
Науковці наголошують, що діти насамперед засвоюють побутову лексику: назви частин обличчя, тіла; назви іграшок, посуду, меблів, їжі (А. Богуш, В. Логінова, І. Неіюмняща, В. Яшина). Поступово словник дитини збагачується у зв'язку з ускладненням процесу пізнавальної діяльності природознавчою, суспільною, емоційно-оцінною лексикою, словами, що позначають час, простір, кількість, величину. У граматичному відношенні це - іменники, дієслова, прикметники, прислівники, числівники, займенники тощо. З обов'язкового лексичного запасу дитини дошкільного віку можна виокремити такі основні групи:
1) слова, що позначають конкретні поняття - назви дій, предметів, ознак, якостей;
2) слова, що позначають абстрактні, видові, родові, узагальнювальні поняття. Засвоєння цієї групи слів можливе лише на основі формування знань понятійного характеру, тобто засвоєння слів першої групи;
3) значення багатозначних слів, антонімів, синонімів, смислових відтінків слів і словосполучень;
4) образні слова та слова з переносним значенням.
Зміст лексичної роботи в різних вікових групах упродовж дошкільного дитинства постійно ускладнюється, збільшується, що пояснюється, за словами В. Логінової, збагаченням словника дітей на основі ознайомлення з новими предметами; введенням слів, що позначають якість, властивості, відношення на основі поглиблення знань про предмети та явища навколишнього світу; введенням слів, що позначають елементарні поняття на підставі розрізнення й узагальнення предметів за істотними ознаками; залученням дітей до різноманітної народної лексики через ознайомлення з фольклорними і літературними творами; а також процесом опанування образної лексики української мови.
Зміст лексичної роботи з дошкільниками визначається такими основними напрямами: реалізація номінативної функції слова, тобто визначення за допомогою слова різноманітних об'єктів І предметів навколишнього світу; засвоєння змістової сторони слова через співвіднесення слова за змістом, тлумачення значень слів і словосполучень.
У численних сучасних наукових дослідженнях і методичних розробках автори А. Богущ, В. Гербова, К. Крутій, О. Монке, Ю. Руден-ко, В. Яшина та інші намагаються систематизувати обов'язковий слов-ник-мінімум за темами для дітей різних вікових груп. Це копітка робота, яка дає змогу вихователям, батькам здійснювати лексичну роботу системно і планомірно. Проте складність її полягає в тому, що передбачити усі необхідні теми практично неможливо. Щоб зорієнтувати вихователів на самостійне складання словників, у методичному посібнику М. Алексєєвої та В. ЯІпиної наведено такі критерії добору слів:
• комунікативна доцільність уведення слів у словник дітей;
• необхідність слова для засвоєння змісту речень, висловлювань, текстів, передбачених програмою для дошкільних закладів;
• частота вживання слів у мовленні дорослих, з якими контактують діти;
• значення слів для реалізації виховних завдань;
• вживання слова, його доступність за лексичними, граматичними, фонетичними особливостями, за ступенем узагальнення;
• врахування рівня оволодіння лексикою рідної мови дітьми певної групи;
• значення слова для розуміння дітьми певного віку змісту художніх творів;
• добір слів, що належать до різних частин мови.
Загальні питання методики лексичної роботи з дошкільниками вирішувалися поступово упродовж всієї Історії становлення й розвитку дошкільної лінгводидактики. Вагомий внесок у розробку принципів здійснення словникової роботи зробила Є. Тихєєва. Вона наголошувала, що провідним є принцип розвитку словника в процесі активного діяльнісного пізнання світу. В підручниках та методичних посібниках з проблем мовленнєвого розвитку дошкільників висвітлюються різні авторські формулювання принципів лексичної роботи, смисл яких зводиться до кількох основних об'єктивних положень, вимог щодо організації роботи з формування словника. Сучасна дошкільна лінгводидак-тика визначає низку принципів словникової роботи на етапі дошкільного дитинства.
Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. Цей принцип може реалізовуватися лише за умови опертя на активне й діяльнісне пізнання навколишнього світу. При цьому словникова робота поступово ускладнюватиметься відповідно до зростаючих можливостей дітей щодо пізнання світ>', розвитку розумової діяльності.
Принцип взаємозв'язку слова і попереднього уявлення конкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнавальної й мовленнєвої активності, про який свого часу говорив корифей вітчизняної педагогічної науки К. Ушинський. Саме завдяки наочності дитина може легко, без напруження запам'ятовувати до 20 слів. За словами великого педагога, без використання наочного матеріалу можливості дитини зменшуються у чотири рази.
Наступний принцип пов'язаний з необхідністю забезпечити взаємозв'язок усіх завдань словникової роботи на кожному занятті та здійснення активної словникової роботи під час виконання усіх розділів програми як на заняттях, так і під час режимних моментів. Помилковою є думка, що завдання лексичного розвитку можна реалізувати лише на заняттях з розвитку мовлення. Лексичній роботі слід приділяти увагу і в повсякденному житті дітей. Тільки за таких умов можна реалізувати усі попередні принципи і забезпечити достатній лексичний та мовленнєвий розвиток дітей.
У літературі з лінгводидактики висвітлюються також принципи сенсорно-лінгвістичного розвитку, активної пізнавальної діяльності дітей у засвоєнні слова, національної спрямованості словникової роботи (А. Богуш, Н. Кирста, Н. Лудан, І. Непомняща, Є. Струніна).
Формування словника у дошкільному віці відбувається постійно в різних видах діяльності через активне пізнання дитиною довкілля та спілкування з тими, хто її оточує. Методи стимулювання лексичного розвитку можна поділити на дві великі групи: методи і прийоми збагачення словникового запасу та методи сприяння освоєнню дітьми смислу слова та активізації словника. До першої групи методів належать екскурсії-огляди, екскурсія, спостереження за об'єктами, розглядання картин, картинок, предметів, художнє читання, розповідь, бесіда, полілог і дидактична гра з картинками, іграшками, предметами. До другої групи методів та прийомів належать передусім лексичні вправи, дидактичні ігри, загадування й відгадування загадок, тлумачення значення слів і словосполучень, запитання як спосіб активізації мислення та мовлення дітей. Розглянемо методику їх проведення відповідно до завдань лексичної роботи та в контексті різних видів дитячої діяльності.
§ 3. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку
Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній Діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета -ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.
У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять мак свою специфіку.
На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв'язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м'яч)? У відповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина.
Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.
На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв'язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):
• пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;
• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);
• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;
• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.
На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів.Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:
• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;
• сприйняття частин, деталей предмета;
• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло - прозоре, крихке, б'ється; папір - мнеться, рветься, розмокає)',
• визначення зв'язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.
Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сформульовані В. Логіновою:
• дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ін. Врахування раптовості стимулює мовленнєву активність дітей;
• сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмотивований процес пошуково-екслериментальної діяльності (наприклад, ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбуватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;
• розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою запитань про очевидне. Наприклад, показує дітям кубик і запитує: «Що пе у мене в руках?». Стимулювальний ефект матимуть запитання, відповіді на які дитина знаходить самостійно, через власну пошукову діяльність, роздуми, міркування тощо, як-от: «Який з кубиків не потоне у воді? Чому ви так думаєте?»;
• багаторазове повторення вихователем назви предметів, дій у моменти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;
• використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість Дій;
• формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів вихователя; чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мовленнєвими;
• активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, погладжування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);
• порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;
• поступове формування цілісного уявлення про предмет, його призначення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.
Методи і прийоми роботи над смислом слова. Розкриття смислового багатства слова відіграє важливу роль у процесі формування точності слововживання. Значення слова найповніше розкривається у його сполученні з іншими словами. Показником того, що слово справді ввійшло в активний словник, є вироблення вміння правильно вживати його за смислом. Дослідники підкреслюють, що процес розширення словникового запасу дитини гальмується, якщо не розкривати умови лексичної сполучуваності. Об'єднуючи слова у словосполучення, діти утворюють контекст, в якому одне й те саме слово має різні значення. Під час навчання дітей потрібно застосовувати такі завдання, які ставлять дитину перед необхідністю вибору найточнішого слова, формують уміння його правильного вживання.
Знайомство з арсеналом методичних способів формування словника, поданих у різних посібниках, дало можливість оцінити величезний внесок Є. Тихєєвої. Запропоновані нею методи і прийоми розвитку смислової сторони мовлення у пізніших роботах лише уточнювалися, доопрацьовувалися методистами й дослідниками. Найпоширенішими прийомами автор вважає такі лексичні вправи:добір епітетів до предмета - передбачає називання предмета, об'єкта, наприклад, до слова собака старші дошкільники добирають епітети: великий-маленький, кудлатий, розумний, кусючий, злий-добрий, старий-молодий, веселий; визначення предмета (об'єкта) за епітетами. Вихователь пропонує дітям відгадати об'єкт за такою характеристикою: зелена, кучерява, струнка, білокора, духмяна. Діти відгадують - береза. У складанні таких загадок беруть участь і самі діти, добираючи слова, що визначають предмет (об'єкт), дію (дієслова). Вітер що робить? (Завиває, пил здіймає, листя зриває, вітрила надуває, крутить колеса млина, освіжає, хмари ганяє.) Що робить кінь? собака? курка? Добір слів, що визначають дії, назви предметів, наприклад: на небі сяє, землю зігріває, темряву розганяє, освітлює. Що це? (Сонце.} Аналогічно діти добирають до поданого слова назви дій відповідних слів-об'єктів дії: хто і що плаває? хто і що гріє? хто і що літає?; добір обставин: вчитися можна як? - добре, наполегливо, старанно, успішно, довго, багато та ін.
На думку Є. Тихєєвої, значну увагу слід приділяти смисловим відтінкам слів, наприклад, будинок, дім, домище; крихітний, невеликий, маленький; великий, величезний. Дітям пропонують скласти з цими словами речення.
Дидактична розповідьдитини передбачає вставляння пропущених слів, вживання дітьми різних частин мови. Вихователь проговорює речення, в якому відсутні окремі частини, заохочує дітей закінчити його; діти вставляють підмет, присудок, пояснювальні слова тощо. Наприклад: «На порозі сиділа і жалібно нявчала...(хто?). Кішка сиділа'перед мискою з молоком і жадібно... (що робила?). Кішка спіймала в саду... (кого?). Хутро у кішки... (яке?), кігті... (які?). Кішка лежала з кошенятами... (де?). Кошенята грали м'ячем... (як?). Двірник узяв віник, він буде... (що робити?). Прийшов листоноша, він приніс... (що?)».
Потім речення складають самі діти, а закінчує керівник. «Ми зараз будемо ліпити, треба принести... . Я чергова. Мені потрібно витерти пил, де наша...? Лісоруби поїхали в ліс і взяли з собою...».
Пропонуючи дітям подібні речення, треба добре обміркувати їх зміст. Речення не повинно бути дуже простим, але й не занадто складним. Якщо діти усвідомлюють зміст кожної фрази, вихователь застосовує наочність, добре знайомі й цікаві предмети чи об'єкти. Після таких вправ навіть маленькі діти починають активно працювати на заняттях.
Розгляньмо методику формування свідомого ставлення до слова та обговорення з дітьми питань мовою, зрозумілою для дошкільнят. Пропонований матеріал можна використовувати упродовж кількох занять про слово, щоб через гру та лексичні завдання допомогти дітям систематизувати уявлення про мову і мовлення, підвести їх до усвідомлення лексичного значення слів. Розгляньмо конспект заняття.
Вихователь: «Діти, уважно подивіться навкруги. Як багато цікавого можна побачити, а найважливіше - поговорити про це зі своїми друзями чи батьками, розпитати про те, що вам не зрозуміло, чи розповісти про те, що захопило та схвилювало вас. І все це завдяки чарівнику, ім'я якому Слово.
Уявіть собі, як жили б, працювали, спілкувалися люди, якби не було мови. Чи розуміли б вони один одного? Адже тоді жодна річ, жодна істота, жодне явище не мали б свого імені. І люди просто не змогли б домовитися, зрозуміти один одного. Слово можна вимовляти й чути, а також написати. Кажемо: «Матусю! Рідненька!» - і відразу на обличчі з'являється посмішка. Чуємо: «Обережно!» - і, сприйнявши цей сигнал, уникаємо небезпеки. Словом можна приголубити, похвалити, ним можна й налякати, образити.
Вимовлене слово не можна побачити, але все, що нас оточує - предмети, явища тощо, - має свою назву. Отже, зручніше сідайте на стільцях або килимку і розпочнемо веселе змагання «Хто назве більше слів?». Уважно подивіться перед собою і назвіть предмети, які ви бачите. Хто назве більше? А тепер підніміть голови і подивіться вгору. Хто побачив більше предметів? Молодці! І найскладніше, пригадайте, які предмети розміщені за вами. Хто назве більше слів, той і переможе.
Словами позначаємо не лише предмети, а й різні дії. Ви самі в цьому переконаєтесь, якщо братимете участь у грі «Слухай команду». За допомогою лічилки потрібно визначити ведучого, який даватиме команди (марширувати, присідати, плескати в долоні, махати руками, ворушити пальчиками, нахиляти голову тощо). Проте виконувати їх потрібно лише тоді, коли ведучий вживатиме «чарівні» слова на зразок будь ласка. Отже, увага! Починаймо.
Весела у нас вийшла гра? Потрібно трохи розім'ятися. Вирушимо разом із поетами на веселу прогулянку й прилучимося до зимових забав. (Вихователь читає вірш про зиму.) Якими словами можна передати дії дітей? (Кидають, ліплять, піднімають, придивляються, замаху-ються, качають). А як ви зрозуміли слова: полозками весело креслиться гора? Скажіть про це інакше.
А тепер, діти, створюватимемо «Німе кіно». Кожен по черзі виконуватиме якісь рухи, а решта спробує відгадати, що він робить, і називатиме словами ці дії. Чи зможете ви показати, наприклад, як їсте морозиво, мерзнете на вулиці, тихенько прочиняєте двері, крадетеся, витираєте рушником голову, дивитеся на себе в дзеркало, приймаєте гіркі ліки, відганяєте муху?
У королівстві слів є також слова, якими позначають колір, розмір, смак, форму предметів. Ці слова допомагають нам знайти серед багатьох предметів саме ті, які нам потрібні, бо вони позначають їх властивості .
Подивіться, яка чудова квітка зображена на малюнку. Намалюйте ще кілька таких квіток. Серединка першої нехай буде жовтого кольору. На її пелюстках слід намалювати або написати слова-назви предметів жовтого кольору. Пригадаймо ці слова, наприклад: кульбабка, сонечко, курча, лимон, яблуко, листок. Жовтими можуть бути ґудзики, очі в кота тощо. Всередині другої квітки намалюйте кухлик з медом. Це означає, що на пелюстках потрібно намалювати або написати «солодкі» слова. Хто більше назве їх? А на пелюстках третьої квітки слід написати тільки ті слова, що позначають великі за розміром предмети або істоти. А ось четверта - для назв легких предметів. Усі слова дуже важливі. Наприклад, як би ви пояснили продавцеві крамниці, яку саме машину чи ляльку хочете мати - велику чи малу, червону чи синю, пластмасову чи металеву, якщо не було б потрібних слів.
Лексична робота, яку проводить вихователь, спрямована передусім на систематизацію знань дітей і паралельне впорядкування лексичного поля навколо окремого слова, що сприяє системному збагаченню словника дітей. Так, лексичні ігри на добір слів до заданого слова, за смислом та, навпаки, добір потрібного слова за названими словами спрямовані на реалізацію саме таких завдань. Наприклад, вихователь називає предмет, а діти визначають його складові частини: потяг - паровоз, платформи, вагони; дерево - стовбур, гілки, сучки, листя, бруньки та ін. Або вихователь ставить перед дітьми завдання: за частинами визначити ціле, наприклад: циферблат, стрілки, маятник. Що це? Або: три поверхи, стіни, фундамент, під'їзди, двері, вікна. Що це?
Лексичний розвиток дитини відбувається не тільки шляхом поповнення словникового запасу. В процесі пізнавальної, ігрової діяльності, у спілкуванні з людьми уточнюються уявлення дітей про ті чи ті поняття, поглиблюється розуміння дитиною значення слів та їх смислових відтінків. Значна роль у цьому процесі належить спеціально організованій лексичній роботі. Так, готуючись до заняття, педагог виокремлює ключові поняття, навколо яких розгортатиметься пізнавальна діяльність дітей, спрямовує їхню увагу на осмислення значення цих слів, формує відповідне лексичне поле. Діти навчаються точності й доречності слововживання, оскільки більшість значимих слів у нашій мові полісемічні. Наприклад, вихователь розпочинає мовленнєве заняття, мета якого - складання сюжетної розповіді за серією сюжетних картинок на тему «їжачок малює портрет». Ключовим поняттям є слово портрет. Вихователь насамперед уточнює, як діти усвідомлюють значення цього слова.
Вихователь: «Ви чули слово портрет'? Де? Пригадайте, хто його говорив? Що таке портрет?».
Діти: «Це людина; голова; хтось малює людину; коли намальоване обличчя».
Вихователь: «Отже, портрет - це зображення тільки обличчя, голови (інтонаційно підкреслює останнє слово)». Вислухавши уточнення, що на портреті може бути зображення людини у повний зріст, у різних положеннях, чи в русі, педагог уточнює: «Ви стверджуєте, що на портреті зображують лише людину?» Діти уточнюють, що на портретах, можуть бути зображені тварини й птахи, яких не лише малюють, а й фотографують.
Отже, поступово за допомогою вихователя діти самостійно можуть сформулювати, що таке портрет - це така картина чи фотографія, на якій основним є зображення обличчя будь-кого. Потім він підводить дітей до висновку, що при уважному розгляданні портрета можна багато чого дізнатися про того, хто на ньому зображений. Спрямовуючи увагу дітей запитаннями, педагог допомагає їм виділити характерні риси героя портрета.
Вихователь розповідає: «На портреті - їжачок. Придивіться уважно до нього. Це молодий чи старий їжачок, як ви це зрозуміли? Зверніть увагу на те, що він тримає в лапках. Що можна про нього ще сказати? Отже, який він? Який, на вашу думку, в нього характер? Як це відобразив художник? Уявіть, що художник намалював ваш портрет. Про що головне розповів би цей портрет про вас?»
Як бачимо, лексична робота у другій частині заняття дає змогу дітям виокремити та усвідомити найістотніше в ключовому понятті, сприяє формуванню необхідного словникового запасу, на основі якого дитина побудує свою розповідь за серією картин.