За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Відомі різні класифікації функцій спілкування, що свідчить про багатоаспектний характер цього феномену. Виділимо такі:

- контактну: створення обопільної готовності передавати і сприймати інформацію, підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

- інформаційну: обмін інформацією, запитання з відповідями;

- спонукальну: заохочення адресата до певних дій;

- координаційну: узгодження дій комуні кантів;

- пізнавальну: адекватне сприйняття й розуміння повідомлюваного;

- емотивну: обмін емоціями;

- регулятивну: залежно від мети організовується спілкування з дотриманням певної стратегії й тактики;

- налагодження стосунків: розуміння свого місця в системі рольових, статусних, міжособистісних стосунків;

- інтегративну: засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу;

- соціального контролю: регламентація поведінки й мовної акції учасників (коли йдеться про комерційну таємницю тощо);

- експресивну: намагання партнерів зрозуміти емоційний стан один одного;

- самовираження: демонстрація особистісного інтелекту та потенціалу;

- соціалізації: розвиток навичок культури ділового спілкування.

2. ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ.

Багатоманітність функцій, безперечно, породжує і велику кількість видів спілкування. Враховуючи багатоаспектний характер його, види визначають так:

1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

3. За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега)і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) – розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистіших стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар – пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За дотриманням норм – нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми; етикетне та не Спілкування і комунікація етикетне (неетичне),