Запам’ятайте!

ПЛАН

Лекція №4. Основні правила використання та правопису самостійних частин мови

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Що вивчає лексикологія?

2. Що таке "слово"? Якими ознаками воно характеризується?

3. Які слова називаються багатозначними та однозначними?

4. Що таке пряме та переносне значення слова?

5. Які слова називаються омонімами?

6. Які слова називаються синонімами?

7. Які слова називаються антонімами?

8. Які слова називаються паронімами?

9. Які слова складають лексику сучасної української літературної мови?

10. Які слова належать до загальновживаної лексики?

11. Що таке термін?

12. Які ознаки власне української лексики?

13. У чому різниця між історизмами та архаїзмами?

14. Які слова називаються неологізмами?

15. Що таке фразеологізми?

16. Назвіть типи фразеологізмів.


1. Поняття про морфологію та морфологічні норми.

2. Поняття про іменник та вживання його граматичних форм.

3. Найуживаніші граматичні форми прикметника.

4. Числівник у професійному мовленні.

5. Граматичні форми займенника.

 

Література

Основна:

1. Вивчення української мови (за професійним спрямуванням): Навч. посібник для студ. усіх спец. / Кобзар І.М., Мацнєва Є.А., Мозгова Н.І. та ін. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – С. 49 – 59.

Додаткова:

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. – К., 1998.

2. Л.Мацько, Л.Кравець. Культура української фахової мови. – К.: Видавничий центр «Академія». – 2007.

3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

4. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. К.: Алерта, 2011. – 696с.

 

1. Основою будь-якого функціонального різновиду мови є загальномовні, міжстильові засоби. Водночас кожен функціональний стиль характеризується добором специфічних, стилістично зумовлених засобів на всіх рівнях мови. Це стосується, зокрема, і відбору морфологічних форм для потреб офіційно-ділового та наукового спілкування. Нормативність такого добору визначається морфологічними нормами.

Морфологія – це розділ мовознавства, що вивчає частини мови та способи і форми їх словозміни. Морфологічні норми регулюють вибір варіантів форм частин мови в мовленнєвому контексті.

Від вибору найдоцільнішої форми слова, особливо, коли в мові існує кілька паралельних засобів висловлення, залежить дотримання таких основних вимог до ділового тексту, як точність, чіткість, висока стандартизованість та сувора регламентованість.

 

2. Іменник.

Лексико-семантичні категорії: 1) істоти і неістоти (дослідник, керівник, дилер, бухгалтер, обліковець // звіт, кошторис, статут, рахунок). Вони мають певні відмінності в граматичному оформленні.

а) в Р.в. одн. чол.р. тільки закінчення а,я – для назв істот; і закінчення а,я та у,ю – для назв неістот (аудитора, декана, референта, але процесу, дебету і разом з тим акта, предмета).

б) у З.в. од. чол.р. назви істот тотожні формою з родовим відмінком: контролювати директора, заохотити інженера; назви неістот мають тотожні форми в З.в. і Н.в.: затвердити звіт, підписати акт. Вживання паралельних форм на зразок: відремонтувати комбайна (а не комбайн), загострити олівця – зустрічається в розмовному стилі і не властиве офіційному мовленню.

в) у підрядних реченнях з відносними займенниками назви істот співвідносять із займенником хто, а назви неістот – із займенником що: Ті, хто не відвідав заняття, повинні надати виправдувальні документи. Ті, що не були зареєстровані в обумовлений термін, до розгляду не приймаються (про документи). Займенник який, які стосується обох категорій;

2) власні і загальні назви. Загальні назви служать для позначення ряду однорідних предметів і понять, власні є індивідуальними найменуваннями певного предмета з ряду однорідних: філософ // Сковорода, банк // «Аваль», річка // Кальміус, місто // Донецьк. Загальні назви пишуться з малої літери, власні – з великої.

1. Назви вищих державних установ:

Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України

2. Назви установ, закладів, організацій:

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського; Донецька драматичний театр імені Артема

3. Індивідуально-умовні назви установ, закладів, організацій: ТОВ «Промбуд», ПП «Вересень», видавництво «Академія»,АТ«Торговельнакомпанія«Гірничі машини»

4. Назви найвищих державних посад та міжнародних посад:

Президент України, Прем’єр-Міністр України, Голова Верховної Ради України, Генеральний секретар Організації Об’єднаних націй,

5. Назви конференцій, конгресів, заходів:

Міжнародна конференція молодих учених «Провесінь-2012»; ІІІ Всеукраїнська конференція «Термінологія і сучасність»,АЛЕ:взяв участь у трьох міжнародних конференціях та двох всеукраїнських.

6. Умовні назви сторін підписання договору:

Продавець і Покупець, Орендар і Орендодавець

3) конретні і абстрактні назви. Конкретні – назви людей і тварин, предметів, рослин (пізнаються органами чуття). Абстрактні – називають поняття, що не мають реального виявлення і означають:

а) стан (хвороба, спокій);

б) почуття (жаль, радість);

в) особистісні інтелектуальні та фізичні якості (інтелект, характер, здоров’я, зір, розум, допитливість);

г) опредмечені ознаки і властивості (цілеспрямованість, ввічливість, активність, щільність, продуктивність);

д) опредмечені дії (облік, аудит, оцінювання, обчислення, менеджмент).

Більшість абстрактних іменників належать до книжної лексики і становлять велику питому частку лексичного складу наукового і ділового стилів. В основному це назви опредмечених дій та властивостей на –ання, -яння, ення, єння, іння: зростання, зменшення, активність, здатність. З огляду на точність і однозначність обох стилів, важливим для них є диференційоване вживання іменників, що позначають процес і його результат: оцінювання – оцінка, купівля – покупка, пакування – паковання, упаковка, розрізання – розріз, згинання – згин тощо.

Категорія роду іменника.Іменникам властива категорія роду: чоловічий, жіночий, середній та спільний: фінансист, перевірка, число, староста.

Офіційними назвами осіб за посадою, професією, видом діяльності, статусом традиційно вважають форми чоловічого роду незалежно від статі особи: професор, маркетолог, директор, бухгалтер, викладач. Хоча останнім часом з’явилася тенденція використання відповідних форм жіночого роду, утворених за традиційними словотвірними моделями української мови: директорка, завідувачка, професорка (порівняйте: вчителька, селянка, студентка тощо). Тим не менше в діловому мовленні усталилося використання агентивно-професійних назв саме чоловічого роду. Залежні від них прикметники і займенники також мають чол. рід: наш науковий керівник, головний бухгалтер. Проте дієслова змінюють рід відповідно до статі особи: Наш науковий керівник Ольга Петрівна зробила зауваження. Старший науковий співробітник Зарицька виступила на симпозіумі.

Відмінкові форми іменника. Іменники за типом відмінювання поділяються на 4 відміни і змінюються за сімома відмінками. Розглянемо найбільш актуальні питання вживання окремих відмінкових форм.

Форми давального відмінка іменників чоловічого роду ІІ відміни можуть мати паралельні закінчення: ректору (ові), декану (ові), начальнику (ові). У разі нанизування однакових відмінкових форм рекомендується чергування закінчень: ювілярові Шевченку Олегові Леонідовичу.

Абстрактні та збірні іменники ІІ відміни мають однакові закінчення -у в Р. і Д. од., що може спричинити двозначність повідомлення. Для уникнення цього варто в Д.в. вживати ові, еві, які є однозначними виразниками форми давального відмінка: допомога (кому?) заводові (порівняйте: допомога (чия?)заводу (завод допомагає)).

У деяких іменниках ІІ відміни ч.р. в Р.в. одн. вживаються паралельні закінчення –а,я та –у,ю , що пов’язане з розрізненням значень слів: терміна / терміну, каменя/каменю, блока/блоку, акта/акту, апарата/апарату, елемента/елементу, листопада/листопаду та ін. Для вибору такого відмінкового закінчення в більшості слів керуємося такими найбільш загальними критеріями:

-а, -я мають слова із загальним значенням: 1) конкретності; 2) одиничності, обчислюваності; 3) чіткої просторової окресленості: куща, грама, комп’ютера, долара.

-у, -ю: 1) абстрактності; 2) збірності; 3) формально-просторової невизначеності: інтелекту,характеру, обліку, банку, піску.