Поняття володіння

Негаторний позов.

ВІНДИКАЦІЙНИЙ ПОЗОВ

[(віндикація) від лат. vindicere — оголошую про застосування сили] — позов власника або іншого законного (титульного) володільця про повернення речі з чужого незаконного володіння.

Віндикаційний позов (віндикація)rei uindicacio (uim dicere)- спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація— це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam inuenio, ibi eam uindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую.

Негаторний позовactio negatoria – застосовувався у стародавньому Римі для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який-небудь спосіб здійснювати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по земельній ділянці без правової на те підстави). Як правило, відповідачем за негаторним позовом був той, хто претенду-вав на користування в якомусь відношенні чужою річчю, звідси й назва позову — actio negatoria — позов про заперечення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право. Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії.

 

43. ВОЛОДІННЯ (загальна характеристика)

Незважаючи на те, що терміни "володіння" і "власність" вико­ристовуються в повсякденній мові як тотожні поняття, володіння не є синонімом власності.

Володіння — це історичний попередник права власності і є основою, на якій виникає інститут власності. В стародавньому цивільному праві категорія володіння відповідала поняттю usus. Під ним розуміли користування річчю. Володілець і власник поєдналися в одне ціле в цивільному праві, і тоді говорили про володіючого власника. Користу­вання річчю забезпечувало особі безпосереднє панування над нею.

Приблизно з III ст. до н. є. почало формуватися поняття "воло­діння" в тій суті, в якій його розуміла класична римська юриспру­денція, тобто володіння, не пов'язане з правом власності.

Володіння (possessio) — це реальне утримання речі, поєднане з наміром ставитися до неї як до своєї, забезпечене юридичним захис­том. Під володінням почали розуміти фактичне становище, в силу якого суб'єкт матеріально утримує річ незалежно від того, чи має він на це право. Отже, володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного набуття від невласника, а також в результаті дого­вору найму, договору зберігання, протиправної дії (крадіжка) тощо.

На думку римських юристів, юридичне володіння включало в себе два елементи:

суб'єктивний — фактичне, реальне володіння річчю (corpus possessions);

об'єктивний — намір володіти річчю для себе (animus possessio).

Перший елемент (суб'єктивний), який лежав в основі володіння, означав наявність у володільця речі в будинку чи дворі.

Другий елемент (об'єктивний) юридичного володіння — це намір володіти річчю для самого себе, коли володілець ставиться до неї як до своєї і панує над нею як власник.

З джерел римського права випливає, що володільцем була лише та особа, яка виявила волю, бажання привласнити собі річ, яка нікому не належить. Отже, не будь-яке реальне, фактичне утри­мання речі є володінням, а лише те, яке основане на волі воло­дільця. Така воля може бути лише у справжнього власника і особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio). Отже, володіння можна визначити як фактичне утримання речі, з наміром вважати її своєю, а тримання — це фак­тичне утримання речі без наміру вважати її своєю.

 

 

Володіння як фактичне ставлення особи до речі є дійсним проявом права власності. Проте володіння може проявлятися і неза­лежно від права власності.

Володіння не має нічого спільного з власністю. Значення воло­діння в цивільному праві зводилося до такого:

володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю;

володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності;

володіння річчю само по собі незалежно від права влас­ності на неї часто використовується юридичним захистом.