ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПЕРЕГРИНІВ.

Серед вільних людей, проте не громадян Риму, найнижчу схо­динку соціального становища в Стародавньому Римі посідали перегрини.

Питання їхнього історичного походження ще й на сьогодні невирішене. Більшість дослідників вважають їх громадянами іноземних держав, котрі яки­мось чином потрапили на територію Риму, або ж громадянами капітульованих перед Римом держав (так звані капітульовані перегрини).

 

У стародавні часи перегрини жодними правами не користувалися. З роз­витком товарно-грошових відносин такий стан вступив у суперечність з економічними потребами римського пануючого класу - адже розвиток торго­вельних відносин можливий лише на засадах рівноправності всіх учасників. Не випадково вже з найстародавніших часів у Римі з'являється інститут клієнте-ли. Цей інститут відомий у багатьох народів і поява його зумовлена тим загальним для стародавнього світу переконанням, що суд і право кожного народу існують тільки для захисту членів власного суспільства. Іноземець прин-ципово вважається ворогом і, отже, істотою безправною. Тому, щоб забезпечити собі хоча б якийсь захист у середовищі чужого племені, іноземець повинен знайти собі покровителя серед місцевого повноправного населення. Цим пояснюється особиста залежність клієнта від патрона. Клієнт входив до складу сім'ї патрона, був зобов'язаний йти за ним на війну, надавати йому матеріальну і моральну підтримку. Деякі клієнти одержували від патрона зем­лю для обробітку, за що віддавали йому частину доходу. Якщо клієнт не залишав заповіту, то після смерті все його майно переходило до патрона.

 

На клієнта поширювалася влада домовладики, і у випадку непослуху клієнт за рішенням суду міг бути повернутий в рабство. У свою чергу патрон зобов'­язаний був турбуватися за долю клієнта, захищати його інтереси перед третіми особами, оскільки клієнт цивільної правоздатності не мав; він не міг набувати майно, вступати в договори тощо. Домагатися своїх прав судовим порядком він теж не міг. Юридичний захист він одержував тільки через патрона. Якщо патрон нехтував своїми обов'язками, то він піддавався не світському покаран­ню, а релігійному осудові.

 

Отже, перегрини спершу не користувалися ні політичними, ні цивільними правами римських громадян. І це значно перешкоджало нормальному розвит­кові цивільного обороту між ними і римськими громадянами. В усуненні цієї перешкоди значну роль відіграв перегринський претор, який у творчому союзі з міським претором ретельно вишукував найцінніший досвід правової культу­ри народів, які приїжджали до Риму, узагальнив його і впровадив у практичну діяльність у вигляді права народів-jus gentium. Це одне з наймудріших джерел культури, відображене в правотворчій діяльності преторів.

 

Отож із спливом часу, змінами в соціально-економічному житті римсько­го суспільства іноземці поступово утворюють самостійну групу вільного населення і здобувають правовий статус перегрина.

 

Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім'ї перегринів або пе-регринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин позбавлявся свого статусу і висилався в місця проживання перегринів, де і одер­жував їх статус. Одночасно і деяким перегринам за особливі заслуги перед Римом дарувався статус римського громадянина. Керуючись певними політич­ними, економічними та іншими міркуваннями Римська держава спеціальним актом часто надавала його цілим групам перегринів.

 

Бурхливе зростання товарного обороту зумовило у майбутньому тенден­цію не тільки до надання окремим іноземцям (перегринам) певного правового статусу, але й до поступового зближення всіх перегринів з правовим статусом римських громадян. Це сталося в 212 р. н.е., коли імператор Каракала поши­рив статус римського громадянина на всіх підданих Великої Римської імперії.