Клас Стьожкові черви
Клас Війчасті черви
Переважна більшість війчастих червів – вільноживучі тварини. Вони живуть у морській або прісній воді, рідше в грунті і на його поверхні. Багато з них ведуть хижацький спосіб життя, лише деякі види пристосувались до паразитизму. Тепер відомо близько 3 тис. видів війчастих червів. Більшість з них має невеликі розміри (декілька міліметрів, рідше сантиметрів). Лише окремі види досягають 30–60 см завдовжки. Тіло цих тварин вкрите війками.
Типовим представником війчастих червів є біла, або молочна, планарія (рис. 1). Вона живе у прісних водоймах із стоячою водою. Планарія має листоподібне тіло, довжина якого коливається від 10 до 30 мм.
Тіло планарії зовні вкрите війками. Є шкірно-м'язовий мішок (м'язи поздовжні, кільцеві і спинно-черевні). В шкірі знаходяться слизові залози. Порожнина тіла відсутня. Між внутрішніми органами знаходиться губчаста тканина – паренхіма. Вона складається із маси клітин, у проміжках яких знаходиться тканинна рідина.
Рот розташований посередині тіла на черевному боці. Травна система складається із глотки і розгалужених стовбурів кишок, які закінчуються сліпо. Хижак планарія живиться дрібними водяними тваринами, що повзають по дну. Неперетравлені рештки викидаються через той самий ротовий отвір.
Органів дихання і кровоносної системи у планарії немає. Газообмін здійснюється через поверхню тіла. Видільна система складається із двох розгалужених каналів (її які продукт обміну надходять із протонефридіїв). Канали розташовані по боках тіла і відкриваються назовні порами
На передньому кінці тіла розташований нервовий вузол. Головні центри відходять до двох очей, які реагують на світло. Від головного вузла до заднього кінця тіла відходить декілька нервових стовбурів, із яких добре розвинуті два бокових. Вони .з'єднані між собою кільцевими перемичками.
Планарії – гермафродити. Після запліднення яйця відкладаються в кокон, де і відбувається розвиток потомства. Регенерація у планарій розвинена добре.
Всі стьожкові черви (цестоди) ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані вони живуть вкишках хребетних тварин і людини, а в личинковому -в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Тепер відомо близько 3500 видів. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих паразитів коливається від 1 мм до 10 м і більше. Найчастіше тіло стьожкових червів складається із головки, шийки і члеників. На головці знаходяться органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини і гачки. Членики утворюються на задньому кінці шийки. У одних цестод їх буває мало (3–4 членики у ехінокока), а у інших багато (40 тис. і більше у стьожака широкого). Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Виділення здійснюється видільними трубками, головні стовбури яких розташовуються по боках тіла. Нервова система має таку ж будову, як і у інших класів плоских червів.
Статева система у цестод гермафродитна. В члениках, розташованих ближче до шийки, ще немає статевої системи. Згодом з'являються чоловічі статеві органи, а потім і жіночі. Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна.
Ціп'як бичачий (неозброєний;рис. 3). Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть в різних органах великої рогатої худоби. Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, а в тілі якого паразит досягає статевої зрілості – остаточним. Отже, для ціп'яка неозброєного проміжний хазяїн – велика рогата худоба, а основний – людина.
Тіло ціп'яка (стробіла), довжиною 4–12 м, складається із маленької головки з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000) члеників (проглотид).
Особливості будови ціп'яків тісно пов'язані з необхідністю пристосування до паразитичного способу життя. Травна система у них повністю відсутня. Живляться паразити поживними речовинами, які знаходяться в кишечнику, всмоктуючи їх всією поверхнею тіла. Тіло їх вкрите типовим шкірмо м'язовим мішком, але покриви тегумент здатні одночасно протидіяти перетравлюючій дії травних соків і всмоктувати продукти із порожнини кишок людини. Органи чуттів відсутні. Пристосуванням до паразитичного способу життя є добре розвинена статева система і гермафродитизм, а також надзвичайна плодючість (у кожному членику бичачого ціп'яка знаходиться до 175 тис. яєць, за добу із організму їх виводиться близько 5 млн). Членики здатні самостійно виповзати через анальний отвір, а також, вийшовши з фекальними масами назовні, розповзатися по землі і по траві, збільшуючи тим самим можливість зараження. Велика рогата худоба заражається при ковтанні члеників або яєць.
Рис. 3 Цикли розвитку ціп'яків:
а – озброєного (свинячого); б – неозброєного (бичачого); в - основний хазяїни; /-головки (сколекси); 2 – зрілі членики (проглотиди), заповнені яйцями-4 – личинки (онкосфери); 4 – фіни (цистицерки); 5-міхурова стадія з вивернутою головкою; 6 –доросла стадія; 7 - пересування частини стробіли у зовнішньому'середовищі.
У кишках тварин із яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають в кровоносні капіляри і кров'ю розносяться по всьому тілу тварини. Більша частини їх осідає в міжм'язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м'язах, серцевому м'язі, де перетворюю ться на фіну, або цистицерк. Фіна – пухирець завбільшки з горошину, усередині якого міститься головка ціп'яка з шийкою.
Зараження людей бичачим ціп'яком відбувається при використовуванні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса, в'яленої або солоної враженої яловичини (особливо телятини). Перший час після зараження хвороба може протікати без якихось видимих проявів. Але потім у хворих з'являються розлади травлення, загальна слабкість, недокрів'я, головний біль, розсіяність, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо.
Методи боротьби і профілактики.З метою скорішого викорінення цієї хвороби необхідно виявляти і лікувати хворих людей з обов'язковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м'ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю, піддавати термічній обробці використовуване в їжу м'ясо і проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення.