Історія Польщі

Рис. 57. Генерал Е. Ридз-Сміти приймає парад польських військ в Києві( травень 1920 р.)

Україні як господарі, вимагаючи матеріальної

згодом передати владу на звільнених теренах українцям. Договір і конвенція викликали гостру критику з боку ендеків, спричинили розрив у стосунках галицьких і наддніпрянських українців.

Ю. Пілсудський форсував підписання Договору з Директорією УНР, тому що завершував підготовку сил для наступу проти більшовиків. Радянська Росія неодноразово виступала з пропозиціями укласти мир на основі лінії фронту на теренах Білорусі та України. Напередодні вирішальних подій 19 березня 1920 р. Ю. Пілсудський прийняв нове військове звання Першого Маршала Польщі.

25 квітня 1920 р. польські та українські війська перейшли в наступ на Україні. У поході брали участь дві українські дивізії. 7 травня союзні війська без боїв увійшли в Київ, Червона Армія поспіхом відступила. Ю. Пілсуд-ського, який командував військами, з тріумфом вітали у Варшаві, порівнюючи його чин з походами Болеслава Хороброго і Яна Собє-ського. Однак в Україні союзні армії зустріли без ентузіазму; українські дивізії не вдалося поповнити. Поляки поводилися в компенсації за надану допомогу.

Між тим, більшовики сконцентрували великі сили і на початку червня розпочали контрнаступ у Білорусі, а згодом в Україні. 5 червня Червона Армія прорвала фронт і почала наступ на захід, змусивши поляків залишити терени України та Білорусі. На початку серпня польські та українські війська з тяжкими боями відступили на територію Польщі. Виникла загроза захоплення Варшави Червоною Армією. 23 червня подав у відставку уряд ендека Л. Скульського, а замість нього було сформовано коаліційний уряд Владислава Ґрабського (1874-1938). За його ініціативою сейм утворив Раду Захисту Держави (Раду оброни паньства, РОП), на яку поклав обов'язок мобілізації сил для порятунку незалежності. До РОП увійшли Начальник Держави, маршалок сейму, 10 послів, прем'єр, 3 міністри і 3 військових. Були вжиті термінові заходи для відсічі Червоній Армії, розгорнута хвиля патріотичної пропаганди, яка закликала рятувати здобуту незалежність і християнську цивілізацію. Було проведено мобілізацію і запис добровольців до війська, що дозволило залучити понад 100 тис. осіб, а також збір пожертвувань на зміцнення оборони. Небезпека консолідувала політичні партії та більшість населення. 15 липня сейм ухвалив закон про виконання земельної реформи, згідно із законом від 10 липня 1919р.

РОП звернулася по допомогу до лідерів західних країн, які у липні 1920 р. зібралися на міжнародну конференцію в бельгійському курорті Спа. Сюди прибув прем'єр В. Ґрабський. Учасники конференції поставили перед Польщею умови: укласти перемир'я, відвести війська на "лінію Керзона", виконати вимоги Паризької конференції щодо польсько-литовського і польсько-чехословацького кордону, Східної Галичини. Польський прем'єр прийняв всі умови, але після повернення до Варшави був змушений подати у відставку. Новий уряд "національного порятунку" очолив лідер ПСЛ "Пяст" В. Вітос, а в його складі переважали соціалісти та людовці. За пропозицією польської сторони 17 серпня відбулися польсько-радянські переговори в Мінську. Радянські

Польська Республіка в 1918-1939 pp.

представники запропонували кордон по "лінії Керзона", скорочення польського війська до 50 тис. вояків упродовж одного місяця, припинення виробництва зброї тощо. Такі умови робили Польщу легкою здобиччю більшовиків. Переговори зірвались, але поляки виграли час для поповнення й перегрупування сил.

На окупованих теренах у Білостоку більшовики ЗО липня утворили Польський тимчасовий революційний комітет (Польревком), до якого ввійшли поляки-члени РКП(б) - Ф. Дзержинський, Ф. Кон, Ю. Мархлевський, Ю. Уншліхт. Він повинен був стати радянським урядом Польщі. У зверненні до польського народу комітет обіцяв провести націоналізацію промисловості і поміщицьких земель, передати владу революційним комітетам. Подібний комітет - Галицький революційний комітет - був створений українськими комуністами на теренах Галичини (Підволочиськ, Тернопіль). Але обидва комітети не здобули підтримки населення і з відступом Червоної Армії припинили існування.

На початку серпня частини Червоної Армії підійшли до Варшави; всі зарубіжні посольства виїхали з столиі. На той час командування польської армії розробило детальний план контрнаступу. У його підготовці брали участь Ю. Пілсудський, начальник Генерального штабу Тадеуш Розвадовський (1866-1928), а також французький генерал Максим Вейган (1867-1965), який у липні прибув до Варшави як радник. План передбачав концентрацію військ у районі р. Вєпж і наступний потужний удар на стику двох фронтів Червоної Армії. 12-15 серпня відбулася вирішальна битва під Варшавою. У кровопролитних оборонних боях за Радзимін, Зєльонку і Оссув поляки знекровили противника, а 16 серпня розпочали несподіваний наступ з району р. Вєпж. У цей період 6-та стрілецька дивізія УНР під командуванням М. Безручка впродовж 10 днів відбивала атаки 1-ї кінної армії Будьонного під Замостям. Більшовицькі сили змушені були швидко відступити. На початку вересня 1920 р. польські війська розпочали новий наступ у напрямі на р. Німан і оволоділи Гродно, Лідою, Пінськом. Фронт стабілізувався на лінії рік Двіни, Случі, Збруча. Польське суспільство зітхнуло з полегшенням, органи масової інформації з легкої руки ендеків почали говорити про "цуд над Віслов" ("диво над Віслою"), приписуючи порятунок Польщі провидінню.

Переслідуючи радянські війська, поляки ввійшли на литовські землі. Ю. Пілсудський дав наказ ген. Л. Желіґовському під виглядом "бунту" захопити Вільно і провести там заплановані заздалегідь акції. У жовтні 1920 р. т.зв. польсько-литовська дивізія під командуванням Л. Желіговського ввійшла у Вільно. Тут була створена Урядова комісія, яка проголосила створення Серединної Литви і проведення плебісциту на терені Віленщини й Сувальщини. У 1922 р. тут відбулися вибори до Віленського сейму, в яких взяло участь 64 % населення (литовці й білоруси оголосили бойкот). Сейм ухвалив приєднати Серединну Литву до Польщі. Литва не визнала захоплення Віленщини й вимагала повернення цих земель. У квітні 1922 р. Ю. Пілсудський здійснив урочистий акт об'єднання Серединної Литви з Польщею. Литовський уряд у Каунасі оголосив стан війни з Польщею, який тривав до 1938 р.

Восени 1920 р. польсько-радянська війна завершилася. Переговори, які розпочались у Мінську, у вересні були перенесені до Риги. 12 жовтня тут було підписано перемир'я. Через п'ять місяців, 18 березня 1921 р., в Ризі було підписано мирний договір між Польщею і трьома радянськими республіками - Росією, Україною та Білоруссю. Всі територіальні вимоги Польщі були задоволені: за нею залишилися західнобілоруські землі по ріки Двіна і Березина та українські по ріки Збруч і Дністер. Польща визнала радянські республіки Україну та Білорусь. Обидві сторони зобов'язувалися створити належні умови для вільного культурно-національного розвитку національних меншин. Росія зобов'язувалась сплатити Польщі 30 млн. карбованців за участь у господарському