Національний рух і повстання
У творчості Адама Міцкевича (1798-1855) найбільш яскраво проявилися суспільно-політичні аспекти польського романтизму. Від юних років поет брав участь у національному русі. Свої патріотичні почуття він в алегоричній формі висловив у поемі Конрад Валленрод (1828), опублікованій у Петербурзі. Виїхавши 1829 р. на Захід, А. Міцкевич більше не повернувся на батьківщину. Але він болісно реагував на невдачі польського національного руху, намагався розкрити їх причини. В еміграції з'явилися ще два великих поетичних твори поета ~ Дзяди (1832) і Пан Тадеуш (1834), які вчинили непроминущий вплив на сучасників і наступні покоління. У них було подано широку художню картину змін, які відбувалися в свідомості польського суспільства від кінця XVIII ст., утверджувалися високі моральні цінності служіння батьківщині, народу, ідеалам свободи. Ці твори були, за оцінкою Лесі Українки, "чудовим прикладом сполучення найбільш високої поезії і пристрасної публіцистики". Для підкріплення духу польських емігрантів на Заході А. Міцкевич 1832 р. опублікував у Парижі Книги польського народу і польського паломництва. Написані у формі молитовника, "Книги" проголошували ідеї месіанського призначення Польщі звільнити світ від деспотизму і тиранії, необхідності національної єдності і морального відродження. Пристрасна поезія А. Міцкевича набула великої популярності і поширення в Європі, пробуджувала національні і демократичні рухи. Іван Франко вважав А. Міцкевича "найбільшим поетом польської нації і одним з найгеніальніших людей, які видало людство".
Юліуш Словацький (1809-1849) народився в м. Кременець на Волині і в своїй творчості багато уваги приділив українській темі. Після Листопадового повстання був змушений назавжди залишитися на Заході. Патріотична тематика в його творчості тісно пов'язана з духовним піднесенням кожної особистості, насамперед простого люду, відповідальності за слова і діяння. Витончена поезія майстра слова відрізнялася ліричною проникністю і образністю. Поема У Швейцарії розповідала про кохання поета. Через його твори проходило почування людини, що втрачає своїх близьких. У 1834 р. вийшов друком драматичний твір Кордіан, яким Ю. Словацький включився в полеміку щодо причин невдач національного руху. У наступних творах-драмах Баллядина, Лілля Венеда, Фантазій, романі Беньовський поет у художній формі відтворив тогочасну політичну полеміку, схиляючися до думки про великі творчі можливості простого люду, якому протистоїть шляхта й аристократія. У сформованому вигляді ці погляди відобразилися в поетичному творі Відповідь на "Псалми майбутнього", в якому, полемізуючи із 3. Красінським, поет славить народ як носія "духу вічного революціонера". Разом з тим своєю творчістю він прагнув утвердити духовність, самовдосконалення як головний зміст поступу, боротьби і страждань. Гуманістичний ліричний світ поезії Ю. Словацького надихав і продовжує надихати численні покоління не тільки поляків.
Зиґмунт Красінський (1812-1859)походив з аристократичної родини. Напередодні повстання 1830 р. виїхав за кордон, де брав участь у політичній полеміці і діяльності еміграції. У Швейцарії він анонімно видав дві романтичні драми - Небожественну комедію (1835) та Іридіон (1836), в яких в алегоричній формі виклав свої ідеї: суспільний поступ повинен відбуватися без крайнощів, які призводять до аморальних явищ. Засуджуючи аристократію і шляхту, він виступав також проти радикальних методів змін, які нищать моральні устої і духовність. Залишаючися переконаним патріотом, поет вважав повстання і революцію негідними засобами для звільнення, висловлював надію на духовне відродження поляків і народів Європи, докладав зусиль для конструювання ідейно-культурної єдності європейських народів. У творах Досвід (1843), Псалми майбутнього він закликав до духовного та політичного єднання шляхти і народу в ім'я