Соціально-економічні відносини

У XIV-XV ст. польські землі переживали, як і в XIII ст., економічне піднесення. Воно було зумовлене сприятливими внутрішньо- і зовнішньополітичними обставинами, в яких їм доводилося розвиватися, порівняно швидкими темпами зростання чисельності населення, яке все активніше включалося в товарно-грошові відносини.

Одним з істотних проявів економічного піднесення був подальший поступ колонізації на німецькому праві.Найбільшої інтенсивності вона набула під час правління Казимира III, який всіляко її заохочував, справедливо вбачаючи в ній важливе джерело збагачення і зміцнення королівства. Як і в XIII ст., у XIV-XV ст. колонізація здійснювалася більшою мірою зусиллями поляків. Перевага польського елемента у ній була тим помітнішою, що великий притік іноземців із Заходу, передусім німців, був неможливий через величезні демографічні втрати, яких зазнала Західна і частково Центральна Європа в XIV ст. від спалахів чуми.

Паралельно з колонізацією активізувався процес переведення сіл з польського права на німецьке, причому такі села нерідко доселювалися. Це переведення зводилося подекуди до відповідного земельного врегулювання, в основі якого лежало забезпечення селян лановими наділами за трипільною системою, а головним чином до запровадження грошового чиншу як визначальної форми феодальної ренти. Натомість цим селам, як правило, не надавалося самоврядування у вигляді лавничого суду. І все ж села на німецькому праві не перевищували 50 % всіх сіл.

І колонізація, і переведення сіл з польського на німецьке право супроводжувалися значним збільшенням ареалу орних земель.

У XIV-XV ст. під вирішальним впливом німецького права остаточно склалася соціальна структура сільського населення,яке становило понад 70 % всього населення. У селах, заснованих на німецькому праві, вищий щабель займали солтиси, які при закладанні їх були локаторами (осадчими). Вони володіли кількалановими наділами, млинами, корчмами, як старости сіл були посередниками між феодалами і сільськими громадами. Казимир III підтримував солтисів, бо на його заклик у випадку війни вони прибували на збірні пункти кінно і збройно, нерідко з почтом в один-чотири воїна. З часом феодали намагалися розжитися за рахунок солтиських господарств, зазвичай добре розвинутих. Вони примушували солтисів продавати їм свої господарства, очевидно, за ціну, солтисам невигідну, але наражалися на опір останніх. Феодали добилися того, що до т.зв. Вартського статуту, виданого 1423 p., було внесено пункт, який дозволив їм примусово викуповувати господарства у "неслухняних" і "некорисних" солтисів. До категорії цих солтисів можна було фактично віднести будь-кого з тих, які не корилися феодалам.

Верхівку сільського населення становили також млинарі і корчмарі. Млинарі, крім млина, мали також власне земельне господарство, за розміром наділу наближене або ідентичне кметському господарству. Зазвичай вони були вправними теслярами.