Передумови та основні етапи становлення системи моніторингу довкілля

ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО МОНІТОРИНГ ДОВКІЛЛЯ, ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

ВСТУП

„Моніторинг довкілля” – це нормативна дисципліна, яка забезпечує формування цілісних знань у галузі здійснення моніторингу довкілля.

Мета дисципліни є формування у майбутніх фахівців теоретичних знань, умінь та практичних навичок у галузі одержання інформації щодо поточного стану компонентів довкілля, оцінки рівнів шкідливого впливу на них техногенних навантажень, прогнозування стану довкілля на перспективу, розробки науково обґрунтованих рекомендацій для проведення природоохоронних заходів.

Завдання дисципліни„Моніторинг довкілля” – ознайомлення студентів з науково-методичними основами, сучасною організацією і проведенням екологічного моніторингу, оволодіння методами та методиками контролю стану компонентів довкілля, придбання студентами умінь і навичок оцінки і прогнозування рівнів забруднення і стану природних об'єктів за даними екологічного моніторингу.

Дисципліна базується на знаннях та уміннях, отриманнях при вивченні дисциплін „Вступ до фаху”, „Біологія”, „Загальна екологія (та неоекологія)”, „Геологія з основами геоморфології”, „Ґрунтознавство”, „Метеорологія і кліматологія”, „Гідрологія”, „Ландшафтна екологія”. Дисципліна здійснює підготовку до формування знань з ряду нормативних та вибіркових дисциплін, при вивченні яких необхідно аналізувати та оцінювати рівень антропогенного навантаження на природне середовище, ступінь ризику забруднень оточуючого середовища та порушення механізмів функціонування геосистем („Організація управління в екологічній діяльності”, „Нормування антропогенного навантаження на навколишнє середовище”, „Моделювання та прогнозування стану довкілля”, „Економіка природокористування” та ін.).

Тексти лекцій розроблені у відповідності до програми дисципліни та містять теоретичний матеріал з питань організації та проведення моніторингу довкілля з урахуванням вимог до знань, необхідних майбутнім спеціалістам-екологам для роботи на промислових підприємствах та в установах, що займаються питаннями охорони навколишнього середовища.

План

1.1. Передумови та основні етапи становлення системи моніторингу довкілля.

1.2. Задачі, рівні і складові моніторингу довкілля.

1.3. Класифікація екологічного моніторингу.

1.4. Критерії якості стану компонентів довкілля.

1.5. Технічні та технологічні засоби моніторингу довкілля.

Інформація про стан природного середовища та його зміни використовувалася людиною давно. Понад сто останніх років спостереження за окремими компонентами довкілля велися регулярно (метеорологічні, фенологічні та інші спостереження). Тривалий час спостереження велися лише за змінами стану довкілля, обумовленими природними причинами.

За останні десятиріччя в усьому світі різко зріс вплив людини на навколишнє середовище. У зв’язку з цим виникла необхідність отримання інформації про зміни стану природного середовища під впливом антропогенних факторів. На відміну від змін стану біосфери, які викликані природними чинниками, зміни під впливом антропогенних факторів відбуваються дуже швидко. Для того, щоб виділити антропогенні зміни на фоні природних, виникла необхідність в організації спеціальних спостережень за зміною стану біосфери під впливом людської діяльності.

Наприкінці 60-х років ХХ ст. багато країн усвідомили, що необхідна координація зусиль по збору, збереженню і переробці даних про стан довкілля. Ідея про необхідність створення системи глобального міжнародного моніторингу навколишнього природного середовища була висловлена спеціальною комісією Наукового комітету з проблем навколишнього середовища Міжнародної ради наукових союзів у 1971 р. У цьому ж році була опублікована робота “Глобальний моніторинг природного середовища”, в якій були висвітлені основні положення і цілі програми Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) та встановлений список пріоритетних забруднювачів для їх обліку при організації моніторингу.

У 1972 р. у Стокгольмі пройшла конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, де уперше виникла необхідність домовитися про визначення поняття “моніторинг”. Англійське слово “monitoring” переводиться як “контроль”, а французьке слово “monitore'”- як “огляд” (круговий). Термін з’явився як доповнення до терміна “контроль стану навколишнього середовища”. Вирішено було під моніторингом довкілля розуміти систему повторних спостережень одного чи більше елементів навколишнього природного середовища в просторі і в часі з певними цілями відповідно до заздалегідь підготовленої програми.

Однак таке визначення звужувало мету і задачі моніторингу довкілля. Ю.А. Ізраель розширив поняття моніторингу до комплексної системи спостережень, оцінки і прогнозу змін біосфери під впливом антропогенних факторів.

В наш час під моніторингом розуміють сукупність спостережень за визначеними компонентами біосфери, спеціальним чином організованих у просторі і в часі, а також адекватний комплекс методів екологічного прогнозування.

1.2. Задачі, рівні та складові моніторингу довкілля

Методика спостережень і прогнозів, теорія і методологія розробки моніторингу складалася в 70-80-і рр. ХХ ст. в практиці робіт Держкомітету по гідрометеорології і контролю середовища колишнього СРСР. При цьому сам моніторинг навколишнього середовища “виріс” із системи гідрометеорологічних спостережень і спочатку технічно базувався в основному на її режимній мережі (в 1972 р. в СРСР на базі гідрометеорологічної мережі була створена Загальнодержавна служба спостережень і контролю за станом навколишнього середовища (ЗДССК)). Але термін „моніторинг” не є лише новим позначенням уже існуючих служб, а відноситься до системи, яка синтезується для виявлення антропогенних ефектів у навколишньому середовищі з використанням інформації і деяких елементів вже існуючих геофізичних служб.

Екологічний моніторинг є багатоцільовою інформаційною системою, метою якого є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності. Його основні задачі:

1) спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз його стану; 2) визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел такого впливу, а також ступеню їхнього впливу.

Моніторинг включає наступні основні напрямки діяльності:

1) спостереження за факторами впливу на навколишнє середовище та за станом середовища;

2) оцінку фактичного стану природного середовища;

3) прогноз стану навколишнього природного середовища та верифікація прогнозу (рис.1.1).

Інформаційна система (моніторинг) Керування

Рис. 1.1. Блок-схема моніторингу

Таким чином, екологічний моніторинг визначають як комплекс виконаних за науково обґрунтованими програмами спостережень, оцінок, прогнозів і розроблених на їхній основі рекомендацій і варіантів управлінських рішень, необхідних і достатніх для забезпечення управління станом навколишнього природного середовища і екологічною безпекою. Система моніторингу є інформаційною системою, яка входить складовою частиною в систему управління навколишнім природним середовищем і регулювання його якості. Система моніторингу не включає діяльність по управлінню якістю середовища, але є джерелом необхідної для прийняття екологічно значущих рішень інформації. Вона є складовою частиною екологічного контролю. Терміном „екологічний контроль” позначають діяльність державних органів, підприємств і громадян по дотриманню екологічних норм і правил. Розрізняють державний, виробничий і суспільний екологічний контроль.

За рівнем накопичування та обробки інформації виділяють кілька рівнів моніторингу. Звичайно в системі моніторингу розрізняють глобальний, національний, регіональний і локальний рівні екологічного моніторингу. Іноді виділяють детальний та міждержавний (транскордонний) рівні. Цілі, методичні підходи і практика моніторингу на різних рівнях відрізняються.